Holy Resurrection is a YouTube channel of the Holy Resurrection Serbian Orthodox Church in Lebanon PA USA. Our Parish is part of the Eastern Diocese of the Serbian Orthodox Church in America. Contact: o.borjan@gmail.com https://www.buymeacoffee.com/holyresurrection Visit this Store:…
У публікації наведено уривки з «Духовних повчань» преподобного Паїсія Святогорця про молитву, зосереджуючись на терміновому заклику Старця до палкого заступництва, щоб відвернути війну та лихо. Він розповідає про духовне запевнення молитися напружено, щоб було стримано турецьке нападення, дякуючи Богородиці за захист. Преподобний Паїсій вчить, що всі люди — брати за походженням від Адама і Єви, але православні християни мають глибший духовний зв'язок, який спонукає їх молитися з більшим болем за тих, хто страждає. Старець пояснює, що молитва — це не механічна гарантія національного порятунку, а вияв серцевої скорботи, яка призиває Божу допомогу. Преподобний закликає до духовних воїнів, як Маккавеї, і вмовляє ченців ставити молитву понад усі справи, бо світ у смуті. Він пояснює, що пристрасті — гордість, свавілля, безсоромність — діють як іржаві проводи, які коротко замикають єднання з Богом. Використовуючи приклад із радіо, він ілюструє, що щоб спілкуватися з Богом, ми маємо налаштувати свій передавач на любов, а приймач — на смирення, трудячись для здобуття Божественного контакту, щоб розум постійно перебував з Богом.
Старець мобілізував молитву від весни до осені, щоб відвернути війну, і отримав запевнення палко молитися про стримання турецького нападу 16 жовтня.
Усі люди — брати за плоттю; православні християни — брати і за плоттю, і за духом, тому ми маємо молитися за інших з глибшим болем.
Молитва — це не механічна гарантія порятунку, а вияв серцевого болю, який шукає Божого втручання.
Ченці мають відкласти термінові справи й присвятити всі сили молитві, адже їхнє призначення — порятунок душ і допомога світові.
Цей пост поділяється уривком з проповіді святителя Николаја Велимировића на 18-ту неділю після П'ятидесятниці, присвяченої євангельській оповіді про чудесний лов риби (Лк. 5:1–11). Святий роздумує над природою чудес як Божих дарів, даних для того, щоб пробудити людство від духовної тупості, спричиненої гріхом. У раю кожна мить сприймалася б як чудо, але гріх зробив постійний Божий промисел чимось звичайним. Щоб нас розбудити, Бог дарує надзвичайні знамення — як-от лов риби — які відкривають Його владу над творінням і нашу повну залежність від Нього. Св. Николај підкреслює, що людська мудрість, праця й підприємливість є цілком безплідними без Божого благословення. Він протиставляє Вавилонську вежу — пам'ятник людській гордості, який було розсіяно, — Церкві та монастирям, які тривають, бо збудовані Богом. Євангельська сцена ілюструє це досконало: учні трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Христа їхні сітки проривалися від риби. Урок зрозумілий: послух Христу, а не лише людське зусилля, приносить справжній успіх. Пост також містить коротке звернення про щомісячну підтримку будівництва парафіяльного храму, подаючи навіть цей матеріальний проєкт як діло, яке має бути закладене в серці та благословлене Богом.
Чудеса — це Божі дари, дані для пробудження людства від духовної сліпоти, спричиненої гріхом.
Людська праця й мудрість не творять нічого доброго без Божого благословення й заповіді.
Вавилонська вежа є прикладом марності людських проєктів, що суперечать волі Божій.
Церква та її установи тривають, бо це Боже діло, а не людське.
Цей пост подає уривок з проповіді святителя Миколая Велимировича на 15-ту неділю після П'ятидесятниці (Матвія 22:35–46), у якій пояснюється, чому Христос називає другу велику заповідь — люби ближнього твого, як самого себе — подібною до першої. Проповідь стверджує, що ці дві заповіді нероздільні, бо любов до Бога природно переливається в любов до Його творінь, подібно до того, як любов до матері зміцнює любов до братів і сестер. Хто любить Бога, той легко любить людей як братів у Богові; а хто не любить Бога, може лише обманювати себе щодо любові до інших, маючи щонайбільше розмите жалування, вкорінене в жалі до себе. Христос розширив значення слова «ближній» за межі свого народу до всього людства і дав нову заповідь — любити одне одного, як Він полюбив нас, — нову, бо промовлену Ним, Який явив найбільшу любов, навіть заповідавши любити ворогів, адже Бог просвічує і злих, і добрих, залишаючи суд лише Собі. Ближні описуються як видиме поле, на якому ми виявляємо любов до невидимого Бога; Бог зворушується нашою любов'ю до ближніх, як мати зворушується добротою чужої людини до своєї дитини. Застереження апостола Івана, що той, хто каже, ніби любить Бога, а ненавидить брата свого, є лжецем, підкреслює, що ближні — це школа, яка навчає нас досконалої любові до Бога. Проповідь перелічує головні діла любові — милосердя, прощення, молитву за інших, підтримку слабких, наставлення невігласів, захист пригноблених — і завершується образом вірних як членів одного тіла в Христі, покликаних сприяти зростанню одне одного, бо коли один член процвітає чи страждає, усе тіло розділяє це з ним. Пост супроводжується відеопрезентацією проповіді та містить посилання на підтримку парафії; у коментарях немає змістовної дискусії.
Друга заповідь подібна до першої: любов до Бога природно поширюється на любов до Його творінь як до братів.
Без любові до Бога уявна любов до інших — щонайбільше жалість до себе; апостол Іван називає таку людину лжецем.
Заповідь Христа любити ворогів нова, бо Він явив найбільшу любов; суд належить лише Богу.
Ближні — це видиме поле, на якому виявляється любов до невидимого Бога; головні діла любові — милосердя, прощення, молитва та захист пригноблених.
Ця публікація представляє третю частину триваючої серії православного катехизису, заснованої на книзі «Життя» д-ра Кларка Карлтона, яку веде священник, пов'язаний з парафією Святого Воскресіння. Це заняття присвячене Особі Христа: ким Христос є для вірного православного християнина, що Він зробив для нас і чому Його діло було необхідне для нашого спасіння. Також розглядається одкровення, дане нам в оповіді про Його перебування серед нас — таїнство Втілення як основа християнської віри й життя. Серія подається як цикл записаних лекцій, а повна збірка доступна у вигляді подкасту для тих, хто бажає пройти весь катехизис від початку. Поряд з лекцією публікація містить триваюче звернення парафії про збір коштів на майбутній храмовий дім, підкріплене роздумом, що «кожен храм спершу будується в серці», і що малі, але постійні жертви, принесені з вірою, стають тихою дією благодаті. Читачів запрошують стати щомісячними підтримувачами або зробити разовий внесок на будівельний фонд. Публікація також перелічує різні способи підтримки каналу та парафіяльного служіння, зокрема членство, меценатство, крамницю та письмові праці священника. Обговорення в коментарях відсутнє; публікація є простою оголошенням і запрошенням до навчання. Для тих, хто шукає структурований вступ до православного вчення про Ісуса Христа — Його особу, Його спасительне діло і те, що відкриває Його пришестя серед нас, — ця лекція пропонує доступну точку входу в ширший, упорядкований курс катехитичного навчання, що ґрунтується на православній традиції та Святому Письмі.
Третє заняття серії катехизису, заснованої на книзі «Життя» д-ра Кларка Карлтона
Тема: Особа Христа — ким Він є, що Він зробив і чому це було необхідно для нас
Розглядається одкровення про перебування Христа серед нас (Втілення)
Ця публікація представляє покаянну проповідь, взяту з «Повчання про подвижницьке життя» (глави 31–34) преподобного Максима Сповідника, як вона наведена в російському виданні його Вибраних творів у перекладі А. І. Сидорова. Проповідь є тверезим випробуванням совісті: вона оплакує те, що християни, які прийняли благодать Божу, часто живуть у нехтуванні та пороках, і гостро запитує, як ми можемо носити ім'я Христове, не маючи в собі нічого від Христа. Промовець переплітає голоси Писання — джерело сліз Єремії, застереження Мойсея про те, що Яків розповнівся і залишив Бога, плач Михея про те, що праведний зник із землі, слова псалмоспівця «немає нікого, хто чинить добро», і пророцтво апостола Павла до Тимофія про самолюбів та сребролюбців в останні дні — показуючи, що ці давні плачі здійснюються на нас сьогодні. Суть послання полягає в тому, що, живучи за плоттю, а не за духом, ми втрачаємо ім'я синів Божих і стаємо храмами зла замість храмів Божих. Подібно до юдеїв, які називали Бога своїм отцем, але почули «ви батька вашого диявола», ми ризикуємо почути те саме докор, якщо переступаємо заповіді. Істинні діти Божі керуються Духом і приносять його плоди — любов, радість, мир, довготерпіння — тоді як віра без діл мертва, бо «і демони вірують і трепетають». Ті, в кого Христос воістину живе, благословляють тих, хто їх кривдить; ті, хто діє всупереч Його заповідям, роблять себе вертепом розбійників замість дому молитви. Публікація також містить заклики підтримати будівництво парафіяльного храму та посилання на інші ресурси каналу.
Проповідь преподобного Максима Сповідника запитує, як ми можемо носити ім'я Христове, не маючи в собі нічого від Христа.
Плачі Старого Завіту — Єремії, Мойсея, Михея, Псалмів — і пророцтво Павла про останні дні показуються як здійснені в нехтуючих християнах сьогодні.
Життя за плоттю, а не за духом, робить нас храмами зла замість храмів Божих і позбавляє нас імені синів Божих.
Віра без діл мертва: істинні віруючі приносять плоди Духа і благословляють тих, хто їх кривдить.
Holy Resurrection
YouTube
6:16
