Holy Resurrection
YouTube
Преподобний Максим Сповідник про душу, залишену спустошеною
12:08
Читання походить із твору преподобного Максима Сповідника «Про подвижницьке життя», відомого також латинською як Liber Asceticus, твору з 45 розділів, написаного близько 626 року по Р. Х., або до 633–634 років по Р. Х., на прохання священика Елпідія. Цитований текст — зі «Слова про подвижницьке життя» в російському виданні «Вибраних творів» преподобного Максима в перекладі А. І. Сідорова (Москва: Паломник, 2004), стор. 109–135. Слово є покаянним розглядом душі від імені того, хто сповідує власне спустошення.
Воно починається з тих, хто зберігає заповіді Христові й може сказати з апостолом: «Уже не я живу, а живе в мені Христос»: коли їх лихословлять, вони благословляють; коли переслідують, терплять; коли зневажають, благають, наслідуючи заповідь любити ворогів. Промовець далі сповідує, що ми діємо всупереч усім заповідям і стали домом торгівлі замість храму Божого, вертепом розбійників замість дому молитви й синами беззаконня замість синів Божих, потрапивши в рабство до злих духів через нечисті пристрасті.
Слово збирає Писання, щоб показати цей стан: плач Ісаї про хвору голову й рани від підошви ноги до голови; перелік апостолом неправди, блуду, заздрощів, убивства, обману, гордощів і непослуху батькам; і слова Господа: «Ось ваш дім залишається вам пустим». Докір Ісаї марним жертвам показує, що подвижницька боротьба без любові чужа Богові, бо хто ненавидить брата свого, той убивця.
Господнє викриття фарисеїв застосовується до сучасних лицемірів, які накладають тяжкі тягарі на інших, люблять, щоб їх шанували, і зовні здаються праведними, а всередині повні лицемірства. Молитва закінчується проханням до Бога не віддати нас остаточно, але згадати Свій завіт, перші плоди нашої природи, які Син Божий носить на небі, і Його милосердя, оскільки наша надія не в нашій власній праведності.
Ключові моменти
- Ті, хто через заповіді дає в собі місце всьому Христу, можуть сказати: «Уже не я живу, а живе в мені Христос», і коли їх лихословлять, вони благословляють; коли переслідують, терплять; коли зневажають, благають, наслідуючи заповідь Господа любити ворогів.
- Оскільки ми діємо всупереч усім заповідям Христовим, ми стали домом торгівлі замість храму Божого, вертепом розбійників замість дому молитви й синами беззаконня замість синів Божих, потрапивши в рабство до злих духів через нечисті пристрасті.
- Ісая волає про наш занепалий стан: уся голова хвора, від підошви ноги до голови немає цілості, а лише рани й затверділі виразки, і дочка Сіону залишилася, як курінь у винограднику й як обложене місто.
- Апостол описує тих, хто не схотів мати Бога в своєму пізнанні, як сповнених усякої неправди, блуду, заздрощів, убивства, обману, гордощів і непослуху батькам, так що Бог віддав їх на ганебні пристрасті, і Його гнів відкривається з неба на всяку безбожність.
- Господь плаче: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків... скільки разів Я хотів зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, але ви не схотіли. Ось ваш дім залишається вам пустим».
- Ісая докоряє тим, хто виконує лише зовнішню тілесну службу, нехтуючи духовним життям: Бог переповнений всепаленнями, кадило огидне Йому, Він закриває Свої очі й не почує їхніх багатьох молитов, бо їхні руки повні крові, а хто ненавидить брата свого, той убивця.
- Слова Господа проти фарисеїв застосовуються до сучасних лицемірів: ми накладаємо тяжкі тягарі на плечі інших, робимо всі діла, щоб їх бачили люди, любимо перші місця й щоб нас називали раббі, зачиняємо Царство Небесне перед людьми, відціджуємо комара, а верблюда ковтаємо, і подібні до побілених гробів: зовні праведні, а всередині повні лицемірства й нечистоти.
- Через це ми, які були синами Царства, стали синами геєни, відданими в руки жорстоких демонів і князя цих демонів; молитва просить Бога не скасувати Свій завіт, згадати перші плоди нашої природи, які Син Божий носить на небі, і згладити наші гріхи ради Його імені, бо ми не покладаємо надії на власну праведність, але на Його милосердя.