WeOrthodox
EN UA

Православні дописи, відео та дискусії

Ми стежимо за православними каналами, спільнотами й блогами по всьому інтернету, стисло переказуємо кожен допис і відео та виділяємо змістовні розмови.

Orthodox Health Instagram

У вашого лікаря є теологія: приховані припущення медицини

У публікації рекламується 86-й епізод православного подкасту про здоров'я, «Коріння медицини: чому у вашого лікаря є теологія», за участю д-ра Закарі Порку. В епізоді стверджується, що категорії охорони здоров'я — здорове, нормальне, розлад, прогрес, краще — не є нейтральними. Кожна з них передбачає уявлення про те, чим є людина, для чого є людське життя і що вважається процвітанням. Д-р Порку стверджує, що наука є похідною від релігійного…

У публікації рекламується 86-й епізод православного подкасту про здоров'я, «Коріння медицини: чому у вашого лікаря є теологія», за участю д-ра Закарі Порку. В епізоді стверджується, що категорії охорони здоров'я — здорове, нормальне, розлад, прогрес, краще — не є нейтральними. Кожна з них передбачає уявлення про те, чим є людина, для чого є людське життя і що вважається процвітанням.

Д-р Порку стверджує, що наука є похідною від релігійного світогляду, бо не існує людської контрольної групи поза культурою, історією, генетикою, географією та світоглядом. Кожна людина живе в історії, яка формує те, чого вона боїться, чого прагне і що очікує від медицини. Якщо комфорт стає найвищим благом, страждання втрачає сенс. Якщо технологічний контроль стає спасінням, Вавилонська вежа просто вдягає лабораторний халат.

Християнство пропонує інший погляд: здоров'я є справжнім благом, але не найвищим благом. Хвороба може нас пробудити. Молитва, соборування, свята вода і Євхаристія не є техніками контролю, а частиною життя в Христі. В епізоді ставиться основне питання: «Для чого ви стаєте здоровими?»

Воно порівнює штучне обоження через технології з Вавилоном, зазначаючи, що такий прогрес відриває людину від реальності. Наука може описати, як працює тіло, але не може відповісти, для чого потрібне здоров'я, що вважати прогресом, що слід виправляти або яке життя варте збереження. Ці питання вимагають теологічної антропології. Тому кожен лікар діє з теологією, визнає він це чи ні.

Ключові моменти

  1. Релігія — це світогляд найвищого рівня, який формує менші сфери, як-от науку й культуру.
  2. Лікар рекомендує операцію з приводу синдрому зап'ясткового каналу, визнаючи, що в пацієнта немає синдрому зап'ясткового каналу, що показує: медичні рекомендації передбачають визначення здоров'я та прогресу.
  3. Штучне обоження через технології — це по суті Вавилонська вежа.
  4. Чим більшого прогресу досягають через штучне обоження, тим менше людина пов'язана з аркадою і тим менш реальною вона стає.
  5. Наука може пояснити, як працює тіло, але не може визначити, для чого потрібне здоров'я, що вважати прогресом, що слід виправляти або яке життя варте збереження.
  6. Відповідь на ці питання вимагає погляду на те, чим є людина, — теологічної антропології.
  7. Тому у вашого лікаря є теологія.
Disgruntled Docs разом з Trust God ☦︎︎︎, St Anthony’s Youth SA ☦︎ Instagram

Святий Григорій Палама: захисник ісихазму та обоження

Допис вшановує святого Григорія Паламу в день його пам’яті, 14 листопада. Народився в Константинополі 1296 року, здобув імператорську освіту, але залишив придворне життя заради чернецтва на Афоні, де практикував ісихазм та Ісусову молитву. У XIV столітті він захищав православне вчення, що Божа сутність недоступна, а Його енергії нетварні й причасні людям. Ця суперечка виникла проти Варлаама Калабрійського, який заперечував ісихастське…

Допис вшановує святого Григорія Паламу в день його пам’яті, 14 листопада. Народився в Константинополі 1296 року, здобув імператорську освіту, але залишив придворне життя заради чернецтва на Афоні, де практикував ісихазм та Ісусову молитву. У XIV столітті він захищав православне вчення, що Божа сутність недоступна, а Його енергії нетварні й причасні людям.

Ця суперечка виникла проти Варлаама Калабрійського, який заперечував ісихастське твердження, що світло Преображення Христа на горі Фавор є божественним і нетварним. Палама сформулював, що через благодать люди істинно причащаються Божого життя — вчення про обоження — не стаючи Богом за сутністю. Він зазнав переслідувань і ув’язнення за це вчення. 1347 року він став архієпископом Солунським, а 1351 року собор урочисто підтвердив його богослов’я. Помер 1359 року, його також вшановують у Другу неділю Великого посту.

У дописі наведено численні цитати з його проповідей, трактатів і Добротолюбія про віру та діла, справжню природу посту, Filioque, авторитет святих, духовну боротьбу з пристрастями, безперестанну молитву для всіх християн, людську вину, більшу за Адамову, просвітлення очищеного серця та необхідність покаяння за блудні гріхи.

  • Вшановує святого Григорія Паламу (1296–1359), архієпископа Солунського, 14 листопада
  • Захищав ісихастське богослов’я: Божа сутність недоступна, Його енергії нетварні й причасні
  • Навчав, що світло Преображення є нетварною божественною славою, що було підтверджено на соборах 1347 і 1351 років
  • Цитати охоплюють віру та діла, справжній піст, Filioque, авторитет святих, духовну боротьбу, безперестанну молитву для мирян і покаяння
  • Також вшановується у Другу неділю Великого посту як захисник православ’я
M mysteries_of_christendom Instagram

Нетлінні мощі святителя Нектарія та покаяння жінки

Святитель Нектарій помер у 1920 році й був похований у монастирі на грецькому острові Егіна. Через роки монахині відкрили його могилу й знайшли його тіло нетлінним, а від останків ішов прекрасний аромат. Автобус, що їхав нижче монастиря, пробив колесо, і поки пасажири чекали, одна жінка відчула аромат.

Вона запитала, звідки йде цей запах, і їй сказали, що він іде від могили святителя Нектарія на пагорбі. Жінка відвідала монастир, покаялася й залишила своє грішне життя.

Ключові моменти

  1. Святитель Нектарій помер у 1920 році й був похований у монастирі на грецькому острові Егіна.
  2. Коли через роки монахині відкрили його могилу, вони виявили, що його тіло не розклалося, а від останків ішов прекрасний аромат.
  3. Автобус, що їхав нижче монастиря, пробив колесо, і поки пасажири чекали, одна жінка відчула аромат.
  4. Вона запитала, звідки йде цей запах, і їй сказали, що він іде від могили святителя Нектарія на пагорбі.
  5. Жінка відвідала монастир, покаялася й залишила своє грішне життя.
CHRISTIANITY UNITED Instagram

Преподобний Максим Сповідник про пристрасті та істинне благочестя

Допис застерігає, що зовнішні релігійні практики — відвідування церкви, носіння хреста, цілування ікон, піст, розмови про православ’я — не гарантують, що серце належить Богові. У ньому представлено преподобного Максима Сповідника (бл. 580–662), Отця Православної Церкви, який докладно навчав про пристрасті. У православній духовності пристрасті — це безладні бажання й звички, які поневолюють людину та відводять її від Бога. У тексті перелічено…

Допис застерігає, що зовнішні релігійні практики — відвідування церкви, носіння хреста, цілування ікон, піст, розмови про православ’я — не гарантують, що серце належить Богові. У ньому представлено преподобного Максима Сповідника (бл. 580–662), Отця Православної Церкви, який докладно навчав про пристрасті. У православній духовності пристрасті — це безладні бажання й звички, які поневолюють людину та відводять її від Бога.

У тексті перелічено гордість, заздрість, жадібність, похіть, гнів і ненависть як пристрасті, які можуть поступово керувати думками й вчинками, якщо їм не протистояти. Найбільша духовна боротьба — проти гріха, який людина відмовляється визнавати в собі. Святий Максим зазнав переслідувань, вигнання й страждань за захист православного богослов’я, але його твори наполягають, що захист істини має супроводжуватися життям за нею.

Не можна проповідувати смирення, коли тебе поглинає гордість, або говорити про християнську любов, відмовляючись прощати. Покаяння не призначене вести до відчаю; Христос закликає людину, яка бореться, підвестися й дозволити благодаті перемінити її. Через молитву, сповідь, піст і участь у Святих Таїнствах віруючі вчаться боротися з пристрастями та зростати в справжній любові до Бога й ближнього.

Святість не в тому, щоб здаватися праведним перед іншими, а в тому, щоб дозволити Христові царювати в серці, де колись панував гріх. У дописі наведено вислів, приписуваний святому Максиму: «Не кажи, що ти храм Господній, якщо ти лише храм пристрастей».

  • Зовнішні релігійні дії не означають автоматично, що серце належить Богові.
  • Пристрасті — це безладні бажання, які поневолюють і відводять від Бога.
  • Головна духовна боротьба — проти невизнаного гріха в собі.
  • Захист православної істини має супроводжуватися життям за нею.
  • Покаяння веде до переміни через молитву, сповідь, піст і Святі Таїнства.

Крок у Божу вічність на Афоні

Автор роздумує про входження в тишу Афону, описуючи це як крок у Божу вічність, геть від світського шуму й фальшивих вогнів. У тіні Саду Богородиці кожна кам'яна стежка й молитва шепоче правду про крихку людську природу та безмежне Боже милосердя. Справжній мир визначається не як відсутність бур, а як глибока, непохитна віра, що Бог залишається присутнім навіть тоді, коли хвилі лютують. У цьому святому саду молитва стає тихим диханням душі, а…

Автор роздумує про входження в тишу Афону, описуючи це як крок у Божу вічність, геть від світського шуму й фальшивих вогнів. У тіні Саду Богородиці кожна кам'яна стежка й молитва шепоче правду про крихку людську природу та безмежне Боже милосердя. Справжній мир визначається не як відсутність бур, а як глибока, непохитна віра, що Бог залишається присутнім навіть тоді, коли хвилі лютують.

У цьому святому саду молитва стає тихим диханням душі, а віра — якорем, що тримає людину прямо. Автор пише, що хто носить мир Христовий у своєму серці, той бачить кожну спокусу лише як браму, через яку входить у нетлінну радість, знаючи, що людська душа створена для неба, а не для минущості земного пороху.

  • Афон, пережитий як вхід у Божу вічність
  • Сад Богородиці як місце духовної правди
  • Мир, визначений як непохитна віра серед бур, а не відсутність лиха
  • Молитва як тихе дихання душі, віра як якір
  • Спокуси як брами до нетлінної радості для тих, хто носить мир Христовий
Ancient Faith YouTube

о. Джон Браун про шлях Євангельської Православної Церкви до Православ'я

о. Джон Браун про шлях Євангельської Православної Церкви до Православ'я 1:00:04

О. Джон Браун розповідає про свій шлях від консервативної пресвітеріанської сім’ї до Православної Церкви. Його батько, пресвітеріанський пастор, залишив деномінацію, коли секретар Генеральної асамблеї заявив, що віра у воскресіння Христа є необов’язковою. Браун та ще четверо майбутніх лідерів Євангельської Православної Церкви зустрілися в керівництві «Кампус Крусейд для Христа»; агресивна, орієнтована на результативність парацерковна…

О. Джон Браун розповідає про свій шлях від консервативної пресвітеріанської сім’ї до Православної Церкви. Його батько, пресвітеріанський пастор, залишив деномінацію, коли секретар Генеральної асамблеї заявив, що віра у воскресіння Христа є необов’язковою. Браун та ще четверо майбутніх лідерів Євангельської Православної Церкви зустрілися в керівництві «Кампус Крусейд для Христа»; агресивна, орієнтована на результативність парацерковна ментальність сформувала їхній підхід, але вони пішли, бо Кампус Крусейд явно не був Церквою.

В Ісла-Вісті їхній єдиний лідер оголосив, що зруйнує вчення про Трійцю, навчаючи модалізму; Браун і о. Річард Баллью вийшли й більше не поверталися. У бібліотеці UCSB Баллью відкрив Отців Церкви; вони прочитали «Про втілення» св. Афанасія і спочатку вважали, що Православна Церква мертва і її треба відновити. О. Тед Войцік, посланий о. Олександром Шмеманом, зайшов до їхньої Академії св. Афанасія; після обіду вони зрозуміли, що їхня незалежна спроба закінчилася і почався справжній шлях до канонічного Православ'я. Константинополь їх відкинув; грецький архієпископ в Америці заявив, що Євангельська Православна Церква не існує, стоячи серед 17 її членів.

Через кілька днів Патріарх Ігнатій і Митрополит Филип прийняли їх. П’ять єпископів ЄПЦ добровільно відмовилися від своїх титулів, входячи до Антіохійської архієпархії, просячи лише бути звичайним антіохійським духовенством. Близько 3 000 людей зрештою прийшли до Православ'я через цей рух.

О. Джон розмірковує, що найважливішим рішенням, яке вони ухвалили, була відмова бути особливими. Він бачить нинішній наплив оглашенних, сотні в деяких парафіях, як відкладене здійснення його ранньої надії, що американці визнають Православ'я вигідною справою; він вважає теперішній рух богонатхненним, хоч потреба в більшій кількості духовенства залишається нагальним викликом.

Ключові моменти

  1. 0:32 О. Джон народився в консервативній пресвітеріанській сім’ї; його батько був пресвітеріанським пастором, який залишив деномінацію, коли секретар Генеральної асамблеї заявив, що віра у воскресіння Христа є необов’язковою.
  2. 5:16 Усі п’ять лідерів Євангельської Православної Церкви познайомилися в керівництві «Кампус Крусейд для Христа»; агресивна, орієнтована на результативність парацерковна ментальність сформувала їхній підхід, але вони пішли, бо Кампус Крусейд явно не був Церквою.
  3. 20:26 В Ісла-Вісті їхній єдиний лідер оголосив, що зруйнує вчення про Трійцю, навчаючи модалізму; о. Джон і о. Річард Баллью вийшли й більше не поверталися.
  4. 23:00 У бібліотеці UCSB о. Річард Баллью відкрив Отців Церкви; вони прочитали «Про втілення» св. Афанасія і спочатку вважали, що Православна Церква мертва і її треба відновити.
  5. 28:09 О. Тед Войцік, посланий о. Олександром Шмеманом, зайшов до їхньої Академії св. Афанасія; після обіду вони зрозуміли, що їхня незалежна спроба закінчилася і почався справжній шлях до канонічного Православ'я.
  6. 31:51 Константинополь їх відкинув; грецький архієпископ в Америці заявив, що Євангельська Православна Церква не існує, стоячи серед 17 її членів; через кілька днів Патріарх Ігнатій і Митрополит Филип прийняли їх.
  7. 49:36 П’ять єпископів ЄПЦ добровільно відмовилися від своїх титулів, входячи до Антіохійської архієпархії, просячи лише бути звичайним антіохійським духовенством; близько 3 000 людей зрештою прийшли до Православ'я через цей рух.
  8. 53:14 О. Джон бачить нинішній наплив оглашенних, сотні в деяких парафіях, як відкладене здійснення його очікування; він сподівається, що рух дозріє і що церква зможе забезпечити достатньо духовенства, щоб його підтримувати.
Orthodox Life Instagram

Святий Костянтин з Гідри: відступництво, покаяння і мучеництво

Святий Костянтин з Гідри, новомученик, якого вшановують 14 листопада, народився наприкінці XVIII століття в благочестивих православних батьків Михаїла і Марини на грецькому острові Гідра. Через бідність і брак роботи він у вісімнадцять років залишив дім і вирушив на Родос, щоб заробити на життя й утримувати родину. Там він вступив на службу до місцевого османського губернатора Хасана Капетана. Через обман і суспільний тиск він зрікся…

Святий Костянтин з Гідри, новомученик, якого вшановують 14 листопада, народився наприкінці XVIII століття в благочестивих православних батьків Михаїла і Марини на грецькому острові Гідра. Через бідність і брак роботи він у вісімнадцять років залишив дім і вирушив на Родос, щоб заробити на життя й утримувати родину. Там він вступив на службу до місцевого османського губернатора Хасана Капетана.

Через обман і суспільний тиск він зрікся християнської віри, прийняв іслам і взяв ім'я свого пана — Хасан. Три роки він жив у достатку й користувався великими почестями в домі губернатора. Охоплений каяттям за те, що зрікся Христа, Костянтин шукав прощення і почав подавати милостиню бідним християнам.

Коли власна родина й громада відкинули його за відступництво, він вирушив на Афон. Там він сповідався духовному отцеві в Іверському монастирі й готував себе суворим постом і молитвою, щоб спокутувати свій гріх мучеництвом. Костянтин повернувся на Родос і сміливо з'явився перед Хасаном Капетаном, відкрито зрікся ісламу й оголосив себе християнином.

Розлючений непокорою колишнього слуги, губернатор наказав кинути його до в'язниці й піддати жорстоким тортурам. Упродовж усіх страждань Костянтин залишався непохитним у вірі й безустанно молився Богові. За наказом султана Костянтина стратили через повішення на Родосі 14 листопада 1800 року у віці тридцяти років.

Його мати згодом віднайшла його мощі й привезла їх назад на Гідру, де його вшановують як покровителя острова в день його свята, 14 листопада.

  • Народився на Гідрі, у вісімнадцять років вирушив на Родос працювати на Хасана Капетана
  • Під тиском прийняв іслам, три роки жив як Хасан
  • Покаявся, сповідався в Іверському монастирі на Афоні
  • Повернувся на Родос, публічно зрікся ісламу перед губернатором
  • Страчений через повішення 1800 року; мощі привезено на Гідру
☦️An Orthodox Blog☦️ Instagram

Різдвяний піст: сорок днів, щоб підготувати серце до народження Христа

У відео пояснюється, що Різдво для християн починається не з подарунків чи вогників, а з Різдвяного посту — сорокаденного періоду духовної підготовки, який триває з 15 листопада до 24 грудня. Хоча західні християни дотримуються Адвенту, у давніші століття перед Різдвом також зберігали довші пости, відомі в деяких регіонах як Піст святого Мартина. Православна Церква зберігає цей піст, бо його мета виходить за межі утримання від певних страв. Піст…

У відео пояснюється, що Різдво для християн починається не з подарунків чи вогників, а з Різдвяного посту — сорокаденного періоду духовної підготовки, який триває з 15 листопада до 24 грудня. Хоча західні християни дотримуються Адвенту, у давніші століття перед Різдвом також зберігали довші пости, відомі в деяких регіонах як Піст святого Мартина.

Православна Церква зберігає цей піст, бо його мета виходить за межі утримання від певних страв. Піст описано як навчання панувати над бажаннями, зміцнення молитви, практикування милосердя, примирення з іншими та створення місця для Бога. Промовець наголошує, що ми постимо не для того, щоб заслужити народження Христа, а щоб підготувати свої серця прийняти Його з більшою усвідомленістю та любов’ю. Підготувати свій дім до Різдва недостатньо; душа також має бути підготовлена, щоб прийняти Христа.

Відео завершується побажанням, щоб цей Різдвяний піст став справжнім шляхом, Вифлеємом, для кожного.

Ключові моменти

  1. 0:00 Різдво для християн починається не з подарунків чи святкувань, а з часу посту й духовної підготовки.
  2. 0:00 Різдвяний піст починається 15 листопада, його також називають Різдвяним постом, і триває до 24 грудня — сорок днів, щоб підготувати серце до народження Христа.
  3. 0:00 Західні християни дотримуються Адвенту як підготовки, але в минулі століття в деяких регіонах практикували довші пости перед Різдвом, відомі як Піст святого Мартина.
  4. 0:36 Православна Церква продовжує цю практику, бо піст — це не просто утримання від певних страв, а навчання панувати над бажаннями, зміцнювати молитву, чинити милосердя, примирятися з братами та створювати місце для Бога.
  5. 0:36 Ми постимо не для того, щоб заслужити народження Христа, а щоб підготувати свої серця прийняти Його з більшою усвідомленістю та любов’ю.
  6. 1:07 Недостатньо підготувати свій дім до Різдва; ми також маємо підготувати свою душу, щоб прийняти Христа.
  7. 1:07 Промовець бажає, щоб цей Різдвяний піст став справжнім шляхом, Вифлеємом, для кожного.
Prayer Orthodoxy ® разом з 𝐴𝑁𝐴𝑆𝑇𝐴𝑆𝐼𝐴 Instagram

Всесвіт як храм у православному баченні

Допис подає одне богословське твердження: у православ'ї весь всесвіт стає храмом, де кожен промінь світла, кожен камінь і кожна мить життя дихає присутністю Творця. Твердження супроводжують дев'ять фотографій. На зображеннях показано церковний вхід із мозаїкою над дверима; ікони та архітектурні деталі всередині церкви; інтер'єр з іконостасом і амвоном; розп'яття та фрески на стелі й стінах; крупний план розп'яття та ікон; численні фрески на…

Допис подає одне богословське твердження: у православ'ї весь всесвіт стає храмом, де кожен промінь світла, кожен камінь і кожна мить життя дихає присутністю Творця. Твердження супроводжують дев'ять фотографій. На зображеннях показано церковний вхід із мозаїкою над дверима; ікони та архітектурні деталі всередині церкви; інтер'єр з іконостасом і амвоном; розп'яття та фрески на стелі й стінах; крупний план розп'яття та ікон; численні фрески на склепінчастій стелі; різьблені кам'яні архітектурні деталі; іконостас з іконами та фресками; і велике стародавнє оливкове дерево у дворі.

Фотографії переходять від збудованого сакрального простору до живого дерева, ілюструючи твердження, що створений світ сам бере участь у Божественній присутності. У джерелі не подано жодних подальших коментарів чи обговорення.

  • Автор стверджує, що в православ'ї всесвіт стає храмом, пронизаним присутністю Творця.
  • Твердження супроводжують дев'ять фотографій.
  • Зображення відображають церковну архітектуру, ікони, фрески та стародавнє оливкове дерево.
  • Візуальна послідовність переходить від збудованого сакрального простору до природного елемента.
  • Додаткових пояснень чи обговорення не надано.

Православна критика католицького підходу до сповіді щодо гомосексуальності

Промовець розповідає, як зізнався католицькому священику, що він гей. Священик вивів його зі сповідальні і сказав, що не може сповідати те, чого не може змінити. Промовець називає цю відповідь гуманізмом, що проникає в церкву.

Він посилається на ясність святого Павла щодо статевої розпусти й звинувачує католицьких священиків у тому, що вони йдуть на компроміс із ученнями Христа, щоб збільшити свою церкву. Він стверджує, що існує апостольська традиція віри, незмінна 2000 років, але заявляє, що це не католицизм.

Ключові моменти

  1. 0:00 Промовець зізнався священику, що він гей, і священик вивів його зі сповідальні та сказав, що не може сповідати те, чого не може змінити.
  2. 0:00 Промовець каже, що саме це відбувається, коли церква впадає в гуманізм.
  3. 0:00 Святий Павло ясно говорив про статеву розпусту, але католицькі священики йдуть на компроміс із цими вченнями.
  4. 0:00 В ім'я збільшення своєї церкви католицькі священики готові пожертвувати самими вченнями Христа.
  5. 0:00 Існує апостольська традиція віри, яка залишалася незмінною 2000 років, але це не католицизм.
Думок у дискусії: 22 Елпідофор охрестив дітей, а не гей-пару, і Священний Синод Греції одноголосно протестував проти того, що він зробив. Тим часом Папа Франциск схвалив Fiducia Supplicans, який офіційно… Читати дискусію
Giovanni Guaita YouTube

Ієромонах Іоан (Ґуайта) про гадаринського біснуватого: чому гадаринці просили Христа піти

Ієромонах Іоан (Ґуайта) про гадаринського біснуватого: чому гадаринці просили Христа піти 14:45

Ієромонах Іоан (Ґуайта) проповідує на Євангеліє від Луки 8:26-39, про зцілення гадаринського біснуватого. Він читає уривок і пояснює, що Гадара була греко-римським містом у східній Палестині, де разом жили юдеї та неюдеї. Неюдейські мешканці тримали прибутковий свинарський промисел, імовірно продаючи свинину менш ревним юдеям; цю ситуацію священник порівнює з християнами, які сьогодні виробляють і продають алкоголь у мусульманських країнах.…

Ієромонах Іоан (Ґуайта) проповідує на Євангеліє від Луки 8:26-39, про зцілення гадаринського біснуватого. Він читає уривок і пояснює, що Гадара була греко-римським містом у східній Палестині, де разом жили юдеї та неюдеї. Неюдейські мешканці тримали прибутковий свинарський промисел, імовірно продаючи свинину менш ревним юдеям; цю ситуацію священник порівнює з християнами, які сьогодні виробляють і продають алкоголь у мусульманських країнах.

Біснуватий чоловік, який жив серед гробів і звався Легіон, зустрічає Ісуса. Біси впізнають Його як Сина Бога Всевишнього й благають, щоб їх не послали в безодню. Ісус дозволяє їм увійти в сусідню череду свиней, яка тоді ринула з кручі в озеро й потонула.

Мешканці міста знаходять колишнього біснуватого, що сидить при ногах Ісуса, одягнений і при здоровому розумі, але просять Ісуса вийти з їхнього краю, бо охоплені страхом. Священник каже, що найбільше його вражає реакція гадаринців: вони стали свідками справжнього чуда Божого, але не звернули на нього уваги, бо їхній спосіб життя й економічне становище були під загрозою.

Він застосовує це до сучасних віруючих: багато хто шанує Ісуса як доброго вчителя, але відкидає Його, коли Його слово порушує їхній комфорт чи бізнес. Ісус є перешкодою не лише для атеїстів, які бачать у Ньому лише позитивну історичну постать, а й для тих, хто ходить до церкви й хоче, щоб Слово Боже залишалося всередині церкви й не торкалося їхнього повсякденного життя.

Священник розповідає про нещодавню проповідь, у якій говорив про війну й смерть на свято, а парафіяни скаржилися, що він зіпсував їм радість Святого Причастя, порушивши незручні питання. Благання гадаринців перегукується з криком біса: «Не муч мене».

Ключові моменти

  1. 0:00 Священник представляє євангельське читання з 8-ї глави Луки про те, як Ісус прибуває в край гадаринців і зустрічає біснуватого чоловіка, який жив серед гробів.
  2. 1:09 Ісус питає біса, як його ім'я, і чує «Легіон»; біси благають, щоб їх не послали в безодню, і просять увійти в сусідню череду свиней, яка тоді ринула з кручі в озеро й потонула.
  3. 2:17 Мешканці міста знаходять колишнього біснуватого, що сидить при ногах Ісуса, одягнений і при здоровому розумі, але просять Ісуса вийти з їхнього краю, бо охоплені страхом.
  4. 3:26 Священник зауважує, що Матей називає це місце країною гергесинців, але це те саме місце: Гадара, греко-римське місто в східній Палестині, де пліч-о-пліч жили юдеї та неюдеї.
  5. 4:33 Неюдейські гадаринці тримали прибутковий свинарський промисел, імовірно продаючи свинину менш ревним юдеям; цю ситуацію священник порівнює з християнами, які сьогодні виробляють і продають алкоголь у мусульманських країнах.
  6. 7:25 Священник каже, що найбільше його вражає реакція гадаринців: вони стали свідками справжнього чуда Божого, але не звернули на нього уваги, бо їхній спосіб життя й економічне становище були під загрозою.
  7. 11:57 Ісус є перешкодою не лише для атеїстів, які бачать у Ньому лише позитивну історичну постать, а й для тих, хто ходить до церкви й хоче, щоб Слово Боже залишалося всередині церкви й не торкалося їхнього повсякденного життя.
  8. 12:35 Священник розповідає про нещодавню проповідь, у якій говорив про війну й смерть на свято, а парафіяни скаржилися, що він зіпсував їм радість Святого Причастя, порушивши незручні питання.
Father Moses YouTube

Отець Мойсей про азартні ігри як духовну боротьбу

Отець Мойсей про азартні ігри як духовну боротьбу 8:24

Отець Мойсей пояснює, чому азартні ігри є найсмертельнішою залежністю в Америці з духовного погляду. Він пов’язує залежність від азартних ігор із духовною боротьбою, посилаючись на спостереження коміка Норма Макдональда, що азартні ігри ганяються за відчуттям надії та збудження, а не за грошима. Макдональд жартував, що коли кості залишають твої руки, є надія, а надія — потужний наркотик; азартні ігри грають на страху, надії та збудженні. Люди…

Отець Мойсей пояснює, чому азартні ігри є найсмертельнішою залежністю в Америці з духовного погляду. Він пов’язує залежність від азартних ігор із духовною боротьбою, посилаючись на спостереження коміка Норма Макдональда, що азартні ігри ганяються за відчуттям надії та збудження, а не за грошима. Макдональд жартував, що коли кості залишають твої руки, є надія, а надія — потужний наркотик; азартні ігри грають на страху, надії та збудженні.

Люди прагнуть припливу від азартної гри, а не грошей; відчуття згасає, тож вони беруть дедалі більші ризики, щоб викликати його знову. Цитуючи 2 Тимофія 2:4, отець Мойсей доводить, що християнський воїн повинен уникати уплутувань, які порушують мир Святого Духа. Він розповідає, як перестав дивитися баскетбол «Лейкерс», усвідомивши, що це розхитує його серце, а не лише дає втечу.

Той, хто прагне духовного життя, не буде тягнутися до азартних ігор; Макдональд також зауважив, що спорт нудний, доки на нього не поставлено гроші. Азартні ігри проходять від малих ставок до руйнівних ризиків і мають найвищий показник самоушкоджень серед усіх залежностей; перехід від малих до великих ставок спричиняє демонічне навіювання.

Ставки на спорт стають формою рабства, де люди приковують себе кайданами до емоційних гойдалок. Хоча спорт може бути здоровим відпочинком і вчить командній роботі, коли команда стає чиєюсь ідентичністю, це віддає занадто багато серця й викликає бурхливі емоційні гойдалки, які виходять з рівноваги. Християнське покликання — єднання з Богом, а не відволікання цього світу.

Отець Мойсей описує ставки на спорт як диявола, що пропонує кайдани, які люди самі на себе одягають, стаючи рабами, що втрачають гроші й виснажують час та енергію, призначені для покаяння.

Ключові моменти

  1. 0:00 Норм Макдональд жартував, що коли кості залишають твої руки, є надія, а надія — потужний наркотик; азартні ігри грають на страху, надії та збудженні.
  2. 0:30 Люди ганяються за припливом від азартної гри, а не за грошима; відчуття згасає, тож вони беруть дедалі більші ризики, щоб викликати його знову.
  3. 1:01 Цитуючи 2 Тимофія 2:4, християнське життя є духовною боротьбою проти демонів, а азартні ігри суперечать миру Святого Духа.
  4. 2:03 Після багатьох років як православний християнин він перестав дивитися баскетбол «Лейкерс», бо це впливало на його серце, а не лише давало втечу.
  5. 3:07 Той, хто прагне духовного життя, не буде тягнутися до азартних ігор; Макдональд також зауважив, що спорт нудний, доки на нього не поставлено гроші.
  6. 3:38 Залежність від азартних ігор має найвищий показник самоушкоджень серед усіх залежностей; перехід від малих до великих ставок спричиняє демонічне навіювання.
  7. 4:39 Спорт сам по собі не поганий і вчить командній роботі, але коли команда стає чиєюсь ідентичністю, це викликає бурхливі емоційні гойдалки, які виходять з рівноваги.
  8. 6:12 Ставки на спорт — це диявол, що пропонує кайдани; люди їх одягають, стають рабами, втрачають гроші й виснажують час та енергію, призначені для покаяння.
Kyle YouTube дискусія

Наратив приреченості покоління Z і православна відповідь несення хреста з подякою

Наратив приреченості покоління Z і православна відповідь несення хреста з подякою 23:22

Спікер доводить, що відчуття унікальної приреченості в покоління Z походить із порівняння сучасності лише з останніми шістдесятьма роками стабільності американського середнього класу, тоді як більша частина людської історії включала голод, війну й ранню смерть як звичайні умови. Сучасний стрес реальний, але неправильно змасштабований: це тривога в умовах безпрецедентного матеріального достатку, спричинена очікуваннями, що зросли швидше за…

Спікер доводить, що відчуття унікальної приреченості в покоління Z походить із порівняння сучасності лише з останніми шістдесятьма роками стабільності американського середнього класу, тоді як більша частина людської історії включала голод, війну й ранню смерть як звичайні умови. Сучасний стрес реальний, але неправильно змасштабований: це тривога в умовах безпрецедентного матеріального достатку, спричинена очікуваннями, що зросли швидше за реальність.

Таке обрамлення перетворює страждання на ідентичність жалю до себе, іронії та пасивності, а не на заклик до дії, і спікер визнає, що сам потурав наративу «думера». Християнська альтернатива — нести свій хрест з подякою і самопожертвою, дозволяючи Христу перетворювати гіркоту на солодкість, а не оповідати про крах чи шукати спасіння в ідеологіях.

Історична перспектива заново закріплює вдячність і зменшує гнів, показуючи, що виживання й тяглість спільноти були історично рідкісними благами, а не нормою за замовчуванням. Корінь проблеми — розладжене серце, а не зовнішні системи, тому зміна починається з покаяння, молитви, посту й любові до Бога й ближнього — практик, які святі являли в набагато гірших умовах.

Спікер підсумовує, що жодна політична чи філософська система не може спасти; лише релігія хреста, прожита в Православній Церкві, спокутує страждання й дає сенс. Оскільки смерть може прийти будь-якої миті, час покаятися, любити й наблизитися до Христа — тепер.

Ключові моменти

  1. 0:09 Покоління Z стикається з економічним тиском, наймом на роботу під керуванням ШІ, недоступним житлом і охороною здоров’я, відчуттям постійної надзвичайної ситуації, підживленим соцмережами, кризою сенсу, замаскованою іронією, і глибокою самотністю через брак справжньої спільноти й традиції.
  2. 1:42 Це «проблеми розкоші», «розкішна бідність», якщо порівняти з більшістю людської історії, де голод, війна, чума й дитяча смертність були нормою, а покоління жили без безпеки, пенсії чи стабільного доступу до їжі.
  3. 2:43 Культурний сценарій, що покоління Z унікально приречене, стає емоційною ідентичністю («я думер»), яка винагороджує жаль до себе в TikTok і YouTube, перетворюючи труднощі на наратив, який питає «чому я?», а не «що мені робити?»
  4. 4:17 Сучасний стрес реальний, але неправильно змасштабований: це тривога в умовах безпрецедентного матеріального достатку, і вдячність руйнується, коли очікування випереджають реальність; християнська відповідь — постійна вдячність: «слава Богу, я живий».
  5. 5:51 Тлумачення страждання як ідентичності породжує пасивність, іронію й жаль до себе; християнське несення хреста замінює несення скарг на самопожертву, смирення й зовнішню дію, спрямовану на Бога й ближнього.
  6. 7:55 Криза — це криза тлумачення: покоління Z унікально свідоме, а не унікально прокляте, і вибір полягає між тим, щоб годувати цинізм або прийняти хрест без перебільшення й діяти відповідально в межах реальності.
  7. 9:29 Ідеології (просвітництво, комунізм, фашизм, секулярний прогресизм) обіцяють спасіння через структуру, але зазнають краху, бо проблема в людському серці; християнство починається з хреста як реальності, де Христос входить у страждання й каже: «ярмо Моє любе, і тягар Мій легкий».
  8. 12:02 У Христі кислий оцет життєвої гіркоти, розчарування, обмеження, нестабільності стає солодкістю, коли приймається з вірою; хрест, знаряддя тортур, стає шляхом спасіння, а святі показують приклад витривалості, а не комфорту.
Думок у дискусії: 11 Не впевнений, що це справді стосується того, про що відео, але думаю, це треба сказати. У кожного з нас різне покликання: декого покликано бути монахами, декого — священиками, декого —… Читати дискусію
Prayer Orthodoxy ® разом з Hannah Porter Instagram

Чому я залишився православним: духовна боротьба та історична безперервність

Автор ділиться особистими причинами, чому залишається в Православній Церкві, розглядаючи це крізь призму духовної боротьби під час уразливих життєвих переходів. Автор стверджує, що ніхто не може судити переконання іншої людини, коли Бог веде її. Автор ставить під сумнів, чи Бог покинув би вірних віруючих, які зазнавали переслідувань протягом 1 500 років до Реформації. Автор протиставляє сучасних протестантських коментаторів — Джона МакАртура,…

Автор ділиться особистими причинами, чому залишається в Православній Церкві, розглядаючи це крізь призму духовної боротьби під час уразливих життєвих переходів. Автор стверджує, що ніхто не може судити переконання іншої людини, коли Бог веде її. Автор ставить під сумнів, чи Бог покинув би вірних віруючих, які зазнавали переслідувань протягом 1 500 років до Реформації.

Автор протиставляє сучасних протестантських коментаторів — Джона МакАртура, Джона Пайпера, Майка Вінгера, Ґевіна Ортлунда, Ентоні Філіпа Мітчелла — апостолам і раннім отцям Церкви, які заснували Церкву. Автор наголошує, що Православ'я залишалося незмінним протягом історії, описуючи його як послідовне, а не прогресивне.

  • Духовна боротьба посилюється під час життєвих переходів і деконструкції
  • Особисті переконання, керовані Богом, не можуть бути засуджені іншими
  • Бог не покинув би вірних віруючих і мучеників за 1 500 років
  • Ранні отці Церкви та апостоли мають більший авторитет, ніж сучасні коментатори
  • Православ'я залишається історично послідовним, а не прогресивним
Timothy Instagram дискусія

Спростування твердження, що Костянтин сфабрикував християнство в Нікеї

Промовець спростовує популярний наратив, що імператор Костянтин винайшов християнство на Нікейському соборі 325 року. Згідно з цим хибним викладом, Костянтин вважав християнство надто громіздким і загадковим, скликав 318 богословів, щоб зробити його більш керованим як державну релігію, виробив рішення щодо Трійці та відкинув 26 із 30 Євангелій. Промовець пояснює, що Костянтин справді скликав собор, але тому, що в церкві виник поділ, а він бажав…

Промовець спростовує популярний наратив, що імператор Костянтин винайшов християнство на Нікейському соборі 325 року. Згідно з цим хибним викладом, Костянтин вважав християнство надто громіздким і загадковим, скликав 318 богословів, щоб зробити його більш керованим як державну релігію, виробив рішення щодо Трійці та відкинув 26 із 30 Євангелій.

Промовець пояснює, що Костянтин справді скликав собор, але тому, що в церкві виник поділ, а він бажав єдності. Справжньою кризою було вчення Арія, яке ставило під сумнів, чи Христос є істинно божественним. Нікейський собор розглядав цю аріанську суперечку, а не канон Писання.

Канон Нового Заповіту був установлений пізнішими соборами, а не в Нікеї. Задовго до правління Костянтина церква вже мала єпископів, Писання, богослужіння і визнавала чотири Євангелія. Промовець стверджує, що популярний наратив історично неспроможний, і висловлює подив, що люди вірять у нього попри загальнодоступну інформацію, віддаючи славу Богові.

Ключові моменти

  1. Хибний наратив стверджує, що 325 року Костянтин вважав християнство надто громіздким, складним і загадковим і хотів усунути суперечності, як-от Трійцю.
  2. У ньому сказано, що Костянтин скликав 318 богословів до Нікеї, щоб зробити християнство більш керованим для використання як державної релігії для маніпулювання людьми.
  3. Згідно з цим наративом, собор виробив рішення щодо Трійці та відкинув 26 із 30 Євангелій.
  4. Костянтин справді скликав Нікейський собор, бо в церкві був поділ, а він бажав єдності.
  5. Справжньою кризою було вчення Арія, яке ставило під сумнів, чи Христос є істинно божественним.
  6. Нікейський собор не вирішував канон Нового Заповіту; канон установили інші собори.
  7. Костянтин не винайшов християнство; церква вже мала єпископів, Писання, богослужіння і визнавала чотири Євангелія задовго до його правління.
  8. Промовець не може повірити, що люди вірять у хибний виклад, коли інтернет безкоштовний, і віддає славу Богові.
Думок у дискусії: 14 Він, до речі, єврей Читати дискусію
Eastern Orthodoxy Daily He/Who/Is разом з Timothy Instagram

Листи Лева Сапіги 1622 року критикують методи примусової унії

У публікації подано уривки з листів, написаних Левом Сапігою, римо-католицьким великим канцлером Литви, до Йосафата Кунцевича 12 березня 1622 року. Сапіга підтримував Берестейську унію, але засуджував примусові методи, використані для нав'язування її православним християнам. У листах Сапіга пише, що унія принесла не радість, а заворушення, розбрат і руїну, і що вона спричинила горе й кровопролиття. Він звинувачує Кунцевича в закритті церков у…

У публікації подано уривки з листів, написаних Левом Сапігою, римо-католицьким великим канцлером Литви, до Йосафата Кунцевича 12 березня 1622 року. Сапіга підтримував Берестейську унію, але засуджував примусові методи, використані для нав'язування її православним християнам. У листах Сапіга пише, що унія принесла не радість, а заворушення, розбрат і руїну, і що вона спричинила горе й кровопролиття.

Він звинувачує Кунцевича в закритті церков у Вітебську й Полоцьку, залишенні людей без богослужіння й таїнств, а також у зловживанні владою через амбіції та судові позови. Сапіга заявляє, що хоч грішно відкидати тих, хто втікає до Католицької Церкви, нечестиво примушувати будь-кого до унії силою.

  • Лев Сапіга, великий канцлер Литви, написав до Йосафата Кунцевича 12 березня 1622 року
  • Сапіга підтримував Берестейську унію, але виступав проти примусового впровадження
  • У листах сказано, що унія принесла заворушення, розбрат, руїну, горе й кровопролиття
  • Звинувачення включають закриття церков у Вітебську й Полоцьку, позбавлення таїнств
  • Сапіга заявляє, що нечестиво примушувати до унії силою
Anthony’s Cell YouTube

Фотій Кондоглу: Ікони як анагогічне мистецтво, що перетворює зір

Фотій Кондоглу: Ікони як анагогічне мистецтво, що перетворює зір 9:56

Есей блаженного Фотія Кондоглу «Що таке православна іконографія» викладає богословську основу візантійського сакрального малярства. Кондоглу пояснює, що християнська релігія як нове творіння у Христі (2 Кор. 5:17) породжує окреме сакральне мистецтво. Це мистецтво, зване агіографією, є анагогічним і літургійним: воно підносить природні явища, щоб вірні могли скуштувати літургію й сприйняти безсмертне життя. Мета візантійської іконографії — не…

Есей блаженного Фотія Кондоглу «Що таке православна іконографія» викладає богословську основу візантійського сакрального малярства. Кондоглу пояснює, що християнська релігія як нове творіння у Христі (2 Кор. 5:17) породжує окреме сакральне мистецтво. Це мистецтво, зване агіографією, є анагогічним і літургійним: воно підносить природні явища, щоб вірні могли скуштувати літургію й сприйняти безсмертне життя.

Мета візантійської іконографії — не догоджати плотському чуттю, а перетворити його на духовне чуття, даючи споглядачеві бачити те, що перевершує видимий світ. Кондоглу протиставляє це західному ілюзіоністичному мистецтву, що виникло в італійському Ренесансі. Він описує Ренесанс як відродження давньої язичницької плотської думки, де богослов'я йшло за грецькою філософією, а живопис — за мистецтвом ідолопоклонників.

Західні живописці копіювали природу з раціоналізмом, створюючи Мадонн, які лицемірно позують і позбавлені тайни. Грецький народ відрізняє сентиментальну «франкську діву» від суворої Одигітрії, справжньої Богородиці. Західне мистецтво використовує хмари, заходи сонця й сонячні промені, щоб зобразити небесну славу, але це лише сентиментальне й емоційне, не духовне.

Майбутнє блаженство не має жодного відношення до чуттєвої насолоди, бо «не бачило око, не чуло вухо, і не входило в серце людини» (1 Кор. 2:9). Щоб зобразити те, що перевершує природу, іконографія мусить дематеріалізувати видимі елементи й перетворити їх із плотських на духовні, так само як віра перетворює пристрасті на любов до Бога.

Матеріальні елементи проходять крізь чисту душу іконописця, як золото крізь вогонь очищувача. Краса літургійного мистецтва є духовною, а не плотською; мирські судді називають постаті потворними, тоді як вірні сприймають прекрасне перетворення. Аскет, який бачить створену красу як причину прославляти Бога, уже нетлінний до воскресіння.

Ключові моменти

  1. 0:53 Оскільки релігія Христа робить віруючого новим творінням, мистецтво, що виражає її тайну, є новим мистецтвом; церковні мистецтва є анагогічними, підносячи природні явища через прекрасне перетворення, і літургійними, дозволяючи людині скуштувати літургію й уподібнитися до небесних сил.
  2. 2:28 Візантійське сакральне малярство (агіографія) сформувалося у Візантії як містичний ковчег релігії Христа; його мета — не догоджати плотському чуттю світла, а перетворити його на духовне чуття, щоб у видимих речах ми бачили те, що перевершує цей світ.
  3. 2:59 Ілюзіоністичне мистецтво виникло в італійському Ренесансі як відродження давнього язичницького плотського способу мислення; богослов'я пішло за грецькою філософією, а живопис — за мистецтвом давніх ідолопоклонників, тож західне релігійне мистецтво стало матеріалістичним і мирським.
  4. 4:01 Західні живописці намагалися вдосконалити візантійську іконографію, копіюючи природу, обличчя, одяг, будівлі, пейзажі, з тим самим раціоналізмом, який богослови застосовували до доктрини, створюючи твори без тайни, в яких люди лише маскуються під святих.
  5. 5:02 Грецький народ називає жінку, яка вдає порядність, «Франко Панагія» (франкська діва), проводячи різке розрізнення між сентиментальними західними Мадоннами й істинною Богородицею, суворою Одигітрією.
  6. 6:03 Західні живописці використовували хмари, заходи сонця й сонячні промені, щоб зобразити небесну славу, але це лише сентиментальне й емоційне, не духовне; майбутнє блаженство не має жодного відношення до чуттєвої насолоди, бо «не бачило око, не чуло вухо, і не входило в серце людини».
  7. 7:03 Щоб зобразити те, що перевершує природу, іконографія мусить дематеріалізувати видимі елементи й перетворити їх із плотських на духовні, так само як віра перетворює плотські пристрасті на любов до Бога; матеріальні елементи візантійської іконографії проходять крізь чисту душу іконописця, як золото крізь вогонь очищувача.
  8. 8:06 Краса літургійного мистецтва є духовною, а не плотською; мирські судді називають постаті потворними, тоді як вірні сприймають прекрасне перетворення, а аскет, який бачить створену красу як причину прославляти Бога, уже нетлінний до воскресіння.

Геронда Філімон: Уся боротьба — прибрати ро, щоб стати святим

Геронда Філімон, дикеос Святої кіновіальної скиті Пантократорос пророка Іллі на Святій Горі Афон, говорить про мету життя як прагнення святості. Він протиставляє сучасну епоху, в якій людина залишається дикою (agrios) замість того, щоб ставати святою (agios), і каже, що вся духовна боротьба полягає у видаленні літери ро з нашого життя. Бог бажає оселитися в людському серці, поставити там Свій намет, ходити в нас і бути нашим Отцем, а ми станемо…

Геронда Філімон, дикеос Святої кіновіальної скиті Пантократорос пророка Іллі на Святій Горі Афон, говорить про мету життя як прагнення святості. Він протиставляє сучасну епоху, в якій людина залишається дикою (agrios) замість того, щоб ставати святою (agios), і каже, що вся духовна боротьба полягає у видаленні літери ро з нашого життя.

Бог бажає оселитися в людському серці, поставити там Свій намет, ходити в нас і бути нашим Отцем, а ми станемо Його улюбленими дітьми. Посилаючись на 2 Коринтян 7:1, він закликає очищатися від усякої скверни тіла й духа та вдосконалювати святість у страсі Божому. Христос переміг смерть і дав сенс життю, показавши призначення й спрямовуючи шлях.

Християнин живе не для того, щоб померти, а щоб стати святим, громадянином Божого Царства, подолати смертність і стати близьким Богові. Він завершує посиланням на дім Отця, цитуючи рядок «У домі Мого Отця, polemōn eim'» (я воюю).

Ключові моменти

  1. 0:00 Промовець протиставляє сучасну епоху, де людина залишається дикою (άγριος) замість того, щоб стати святою (άγιος), кажучи, що вся боротьба полягає в тому, щоб видалити літеру ро (ρο) з нашого життя, аби стати святою.
  2. 0:00 Бог бажає оселитися в нас, поставити Свій намет у наших серцях, ходити в нас і бути нашим Отцем, а ми станемо Його улюбленими дітьми.
  3. 0:00 Цитуючи 2 Коринтян 7:1, він закликає очищати себе від усякої скверни тіла й духа, удосконалюючи святість у страсі Божому.
  4. 0:39 Христос переміг смерть і дав сенс життю, показуючи нам, куди ми йдемо, і спрямовуючи нас.
  5. 0:39 Ми живемо не для того, щоб померти, а щоб стати святими, громадянами Божого Царства, подолати смертність і стати близькими Богові.
  6. 0:39 Він згадує блаженні оселі й цитує: «У домі Мого Отця, πολέμων ειμ'».
Prayer Orthodoxy ® разом з Prayer Orthodoxy® Instagram

Пам'ять святителя Григорія Палами 14 листопада, гробниця в Солунському соборі

У дописі вшановується святитель Григорій Палама 14 листопада, його названо архієпископом Солунським і великим учителем молитви. Зазначається, що його гробниця спочиває в соборі, що носить його ім'я, у Салоніках. Та сама інформація подана грецькою. Допис містить зображення собору святого Григорія Палами, грецький напис, намальований на арці над фрескою святого, святі мощі та написи на фресках із текстом «Собор святих Тріада родини Григорія Палами».

  • Святитель Григорій Палама вшановується 14 листопада як архієпископ Солунський і учитель молитви
  • Його гробниця розташована в соборі святого Григорія Палами в Салоніках
  • Допис містить зображення собору, мощей і написів на фресках
  • Грецький текст відповідає англійському вшануванню
  • Написи на фресках посилаються на «Собор святих Тріада родини Григорія Палами»
r/OrthodoxChristianity Reddit дискусія

Невже я один, кому цей допис архонтів здається особливо дивним?

Архієпископ Елпідофор Американський тепер став першим, хто проголосив нашого улюбленого Патріарха «Варфоломія Великого». Ідея цього титулу належала виключно Його Високопреосвященству, і він зробив цю заяву в Місті, на Великому банкеті з нагоди його 35-ї річниці, перед гостями з усього світу, включно з архонтами та паломниками, зібраними в Матері-Церкві.

Надалі архонти будуть звертатися до Його Всесвятості як до Вселенського Патріарха Варфоломія Великого.

Невже я один, хто вважає цей допис архонтів особливо дивним?

Думок у дискусії: 7 Я не відчуваю неприязні до жодного з цих чоловіків так, як, очевидно, багато людей, але це просто дивно, і я не бачу нічого позитивного, що з цього вийде. Читати дискусію