Преподобний Максим Сповідник про пристрасті та істинне благочестя

Допис застерігає, що зовнішні релігійні практики — відвідування церкви, носіння хреста, цілування ікон, піст, розмови про православ’я — не гарантують, що серце належить Богові. У ньому представлено преподобного Максима Сповідника (бл. 580–662), Отця Православної Церкви, який докладно навчав про пристрасті. У православній духовності пристрасті — це безладні бажання й звички, які поневолюють людину та відводять її від Бога.

У тексті перелічено гордість, заздрість, жадібність, похіть, гнів і ненависть як пристрасті, які можуть поступово керувати думками й вчинками, якщо їм не протистояти. Найбільша духовна боротьба — проти гріха, який людина відмовляється визнавати в собі. Святий Максим зазнав переслідувань, вигнання й страждань за захист православного богослов’я, але його твори наполягають, що захист істини має супроводжуватися життям за нею.

Не можна проповідувати смирення, коли тебе поглинає гордість, або говорити про християнську любов, відмовляючись прощати. Покаяння не призначене вести до відчаю; Христос закликає людину, яка бореться, підвестися й дозволити благодаті перемінити її. Через молитву, сповідь, піст і участь у Святих Таїнствах віруючі вчаться боротися з пристрастями та зростати в справжній любові до Бога й ближнього.

Святість не в тому, щоб здаватися праведним перед іншими, а в тому, щоб дозволити Христові царювати в серці, де колись панував гріх. У дописі наведено вислів, приписуваний святому Максиму: «Не кажи, що ти храм Господній, якщо ти лише храм пристрастей».