Anthony’s Cell
YouTube
Фотій Кондоглу: Ікони як анагогічне мистецтво, що перетворює зір
9:56
Есей блаженного Фотія Кондоглу «Що таке православна іконографія» викладає богословську основу візантійського сакрального малярства. Кондоглу пояснює, що християнська релігія як нове творіння у Христі (2 Кор. 5:17) породжує окреме сакральне мистецтво. Це мистецтво, зване агіографією, є анагогічним і літургійним: воно підносить природні явища, щоб вірні могли скуштувати літургію й сприйняти безсмертне життя.
Мета візантійської іконографії — не догоджати плотському чуттю, а перетворити його на духовне чуття, даючи споглядачеві бачити те, що перевершує видимий світ. Кондоглу протиставляє це західному ілюзіоністичному мистецтву, що виникло в італійському Ренесансі. Він описує Ренесанс як відродження давньої язичницької плотської думки, де богослов'я йшло за грецькою філософією, а живопис — за мистецтвом ідолопоклонників.
Західні живописці копіювали природу з раціоналізмом, створюючи Мадонн, які лицемірно позують і позбавлені тайни. Грецький народ відрізняє сентиментальну «франкську діву» від суворої Одигітрії, справжньої Богородиці. Західне мистецтво використовує хмари, заходи сонця й сонячні промені, щоб зобразити небесну славу, але це лише сентиментальне й емоційне, не духовне.
Майбутнє блаженство не має жодного відношення до чуттєвої насолоди, бо «не бачило око, не чуло вухо, і не входило в серце людини» (1 Кор. 2:9). Щоб зобразити те, що перевершує природу, іконографія мусить дематеріалізувати видимі елементи й перетворити їх із плотських на духовні, так само як віра перетворює пристрасті на любов до Бога.
Матеріальні елементи проходять крізь чисту душу іконописця, як золото крізь вогонь очищувача. Краса літургійного мистецтва є духовною, а не плотською; мирські судді називають постаті потворними, тоді як вірні сприймають прекрасне перетворення. Аскет, який бачить створену красу як причину прославляти Бога, уже нетлінний до воскресіння.
Ключові моменти
- Оскільки релігія Христа робить віруючого новим творінням, мистецтво, що виражає її тайну, є новим мистецтвом; церковні мистецтва є анагогічними, підносячи природні явища через прекрасне перетворення, і літургійними, дозволяючи людині скуштувати літургію й уподібнитися до небесних сил.
- Візантійське сакральне малярство (агіографія) сформувалося у Візантії як містичний ковчег релігії Христа; його мета — не догоджати плотському чуттю світла, а перетворити його на духовне чуття, щоб у видимих речах ми бачили те, що перевершує цей світ.
- Ілюзіоністичне мистецтво виникло в італійському Ренесансі як відродження давнього язичницького плотського способу мислення; богослов'я пішло за грецькою філософією, а живопис — за мистецтвом давніх ідолопоклонників, тож західне релігійне мистецтво стало матеріалістичним і мирським.
- Західні живописці намагалися вдосконалити візантійську іконографію, копіюючи природу, обличчя, одяг, будівлі, пейзажі, з тим самим раціоналізмом, який богослови застосовували до доктрини, створюючи твори без тайни, в яких люди лише маскуються під святих.
- Грецький народ називає жінку, яка вдає порядність, «Франко Панагія» (франкська діва), проводячи різке розрізнення між сентиментальними західними Мадоннами й істинною Богородицею, суворою Одигітрією.
- Західні живописці використовували хмари, заходи сонця й сонячні промені, щоб зобразити небесну славу, але це лише сентиментальне й емоційне, не духовне; майбутнє блаженство не має жодного відношення до чуттєвої насолоди, бо «не бачило око, не чуло вухо, і не входило в серце людини».
- Щоб зобразити те, що перевершує природу, іконографія мусить дематеріалізувати видимі елементи й перетворити їх із плотських на духовні, так само як віра перетворює плотські пристрасті на любов до Бога; матеріальні елементи візантійської іконографії проходять крізь чисту душу іконописця, як золото крізь вогонь очищувача.
- Краса літургійного мистецтва є духовною, а не плотською; мирські судді називають постаті потворними, тоді як вірні сприймають прекрасне перетворення, а аскет, який бачить створену красу як причину прославляти Бога, уже нетлінний до воскресіння.