WeOrthodox
EN UA

Athonite Audio

YouTube ↗ дискусій: 54

Athonite Audio is a ongoing English language narration project dedicated to open source broadcast and free distribution of spoken word from literature translated into English from the Holy Monasteries of Mount Athos, Greece, Romania, Russia, Serbia, Bulgaria, Georgia and beyond.

Athonite Audio YouTube

Св. Григорій Палама про св. апостола Івана Богослова: дівчий учень і вчитель божественної любові

Св. Григорій Палама про св. апостола Івана Богослова: дівчий учень і вчитель божественної любові 19:10

Св. Григорій Палама промовляє проповідь на пошану св. Івана Богослова як дівчого учня, якого любив Ісус, сина Богородиці за благодаттю та «сина грому», що проповідував божественний Логос. Григорій представляє Івана як такого, що перевершує інших апостолів у богослов'ї та чистоті, обраного предстоятелем серед дванадцяти та свідка Преображення. Проповідь зосереджується на вченні Івана, що Бог є любов, а любов до Бога й ближнього невіддільні, що…

Св. Григорій Палама промовляє проповідь на пошану св. Івана Богослова як дівчого учня, якого любив Ісус, сина Богородиці за благодаттю та «сина грому», що проповідував божественний Логос. Григорій представляє Івана як такого, що перевершує інших апостолів у богослов'ї та чистоті, обраного предстоятелем серед дванадцяти та свідка Преображення.

Проповідь зосереджується на вченні Івана, що Бог є любов, а любов до Бога й ближнього невіддільні, що доводиться дотриманням заповідей Христових і ходінням так, як Він ходив. Григорій закликає до послуху духовним отцям, видимих ділів милосердя та терпіння гонінь за прикладом Христа й Івана. Справжня любов виявляється у зреченні власної волі, носінні чужих тягарів, молитов за ворогів і роздаванні маєтку нужденним, бо не можна служити Богові й мамоні.

Григорій застерігає, що любов до світу поховає душу під золотом і сріблом, тоді як любов до Бога підносить її до вічного життя. Проповідь проводить паралелі між Іваном і патріархами, представляючи дванадцятьох апостолів як духовні колодязі й камені, що визволяють людство від ідолопоклонства й гріха. Унікальне обрання Івана включало те, що його було взято на гору Фавор, він почув голос Отця та став учнем Отця.

Його виняткова дівственність душі й тіла зробила його майже безгрішним та улюбленим учнем, з відносинами до Богородиці як син за благодаттю та брат Христовий. Як «син грому», Іван проповідував Логос, Слово, що стало плоттю, і записав діяння Христові, Його страсті, воскресіння та вознесіння для спасіння. Життя Івана відображало життя Христове через терпіння насмішок, ран, побиття камінням, судів перед тиранами та заслання на Патмос, віддаючи себе щодня на смерть із любові.

Ключові моменти

  1. 0:32 Іван як патріарх народжених від Бога, паралель до дванадцяти патріархів Якова; дванадцять апостолів як духовні колодязі й камені, що визволяють людство від ідолопоклонства й гріха.
  2. 2:38 Унікальне обрання Івана: предстоятель серед обраних, рівний Петрові й Якову, взятий на гору Фавор, почув голос Отця, став учнем Отця.
  3. 3:42 Виняткова дівственність Івана душею й тілом, що зробила його майже безгрішним та улюбленим учнем; його відносини з Богородицею як син за благодаттю та брат Христовий.
  4. 5:48 Іван як «син грому», що проповідував Логос, Слово, яке стало плоттю, і записав діяння Христові, Його страсті, воскресіння та вознесіння для спасіння.
  5. 7:24 Вчення Івана про любов: Бог є любов; любов до Бога й ближнього — одна енергія, розділена без поділу; знак любові до Бога — дотримання Його заповідей.
  6. 9:28 Життя Івана відображало життя Христове: він терпів насмішки, рани, побиття камінням, суди перед тиранами та заслання на Патмос, віддаючи себе щодня на смерть із любові.
  7. 11:02 Заклик слухатися духовних отців як послух Богові; Господь подає благодать на недоліки, коли ми смиряємося, а не превозносимося.
  8. 15:41 Любов вимагає роздавати маєток; не можна мати одночасно любов і гроші; любов до світу є ворогуванням проти Бога і поховає душу під золотом і сріблом.
Athonite Audio YouTube

Преподобний Сергій Радонезький: засновник Північної Фіваїди

Преподобний Сергій Радонезький: засновник Північної Фіваїди 56:51

У дописі подано скорочене житіє преподобного Сергія Радонезького, складене на основі оповіді його учня Єпіфанія Премудрого. Переклад підготували святий Серафим Платинський та ієромонах Герман (Подмошенський), а видало його Братство преподобного Германа Аляскинського у 2004 році. Сергій народився 1314 року в Ростові в родині Кирила та Марії і був охрещений Варфоломієм. У юності йому не давалася грамота, доки святий старець не дав йому просфору,…

У дописі подано скорочене житіє преподобного Сергія Радонезького, складене на основі оповіді його учня Єпіфанія Премудрого. Переклад підготували святий Серафим Платинський та ієромонах Герман (Подмошенський), а видало його Братство преподобного Германа Аляскинського у 2004 році.

Сергій народився 1314 року в Ростові в родині Кирила та Марії і був охрещений Варфоломієм. У юності йому не давалася грамота, доки святий старець не дав йому просфору, після чого він почав розуміти Святе Письмо. Після смерті батьків він залишив свій спадок братові Петру і приєднався до свого брата Стефана в Хотьковському монастирі.

Обидва оселилися в лісі, збудували церкву на честь Святої Трійці, після чого Стефан пішов. Сергій прийняв чернечий постриг у віці 23 років від ігумена Митрофана. Навколо нього зібралися учні, і єпископ Волинський Афанасій висвятив його на священика та настановив ігуменом.

У житії описано кілька чудес: за його молитвою забило джерело води, він воскресив померле дитя та вигнав біса з одержимого вельможі. Видіння безлічі птахів передвістило зростання його чернечої родини. Патріарх Філофей закликав до запровадження спільножительного уставу, який утвердив митрополит Олексій. Преподобний Сергій заснував багато монастирів безпосередньо та через своїх учнів, таких як Андронік і Феодор.

Він благословив великого князя Димитрія Донського перед Куликовською битвою. У 1388 році йому явилася Богородиця, обіцяючи вічне заступництво. Він упокоївся в 1392 році. Його мощі були знайдені нетлінними у 1422 році. Монастир пережив татарське розорення, польську облогу 1608–1610 років та закриття за радянської влади.

Ключові моменти

  1. 0:34 Преподобний Сергій народився 1314 року в Ростові в благочестивих батьків Кирила та Марії і був охрещений Варфоломієм.
  2. 1:36 Йому важко давалося навчання, доки святий старець не дав йому просфору, після чого він зміг читати й розуміти Святе Письмо.
  3. 7:43 Після смерті батьків він залишив свій спадок братові Петру й пішов до свого брата Стефана в Хотьковський монастир.
  4. 8:15 Вони оселилися в лісі, збудували храм на честь Святої Трійці; Стефан пішов, а Сергій був пострижений у чернецтво у віці 23 років ігуменом Митрофаном.
  5. 14:29 До нього прийшли учні, і єпископ Волинський Афанасій висвятив його на священика та поставив ігуменом.
  6. 28:30 Він звершував чудеса: за його молитвою виникло джерело води, він воскресив померле дитя та зцілив біснуватого вельможу; видіння птахів, що множилися, передрекло зростання його чернечої родини.
  7. 32:40 Патріарх Філофей радив прийняти спільножительне правило, яке запровадив митрополит Олексій; Сергій заснував багато монастирів сам і через своїх учнів, таких як Андронік і Феодор.
  8. 40:57 Він благословив великого князя Димитрія Донського перед битвою на Куликовому полі; Богородиця явилася йому в 1388 році, обіцяючи невідступне заступництво; він упокоївся в 1392 році, його мощі були знайдені нетлінними в 1422 році, а монастир пережив татарське розорення, польську облогу та радянське закриття.
Athonite Audio YouTube

Евергетин, том 3, Гіпотеза 23: Жодна заповідь не повинна порушуватися заради тілесної потреби чи зі страху

Евергетин, том 3, Гіпотеза 23: Жодна заповідь не повинна порушуватися заради тілесної потреби чи зі страху 5:59

Це читання представляє Гіпотезу 23 третьої книги «Евергетину»: не слід порушувати навіть найменшої заповіді через тілесну необхідність, якою б невідкладною вона не була, або через людський страх. Гіпотеза ілюструється розповіддю з Житія святителя Іоана Милостивого, патріарха Олександрійського, під час голоду, а також повчанням преподобного Єфрема. Біженці від перської навали стікалися до Олександрії, де бракувало їжі, оскільки Ніл не розлився.…

Це читання представляє Гіпотезу 23 третьої книги «Евергетину»: не слід порушувати навіть найменшої заповіді через тілесну необхідність, якою б невідкладною вона не була, або через людський страх. Гіпотеза ілюструється розповіддю з Житія святителя Іоана Милостивого, патріарха Олександрійського, під час голоду, а також повчанням преподобного Єфрема.

Біженці від перської навали стікалися до Олександрії, де бракувало їжі, оскільки Ніл не розлився. Святитель Іоан позичив 1000 лібрів золота для народу, а коли вони закінчилися, благав Бога про вихід, який би не порушував божественних законів і священних канонів. Заможний читець із нижчого кліру, попри те, що був одружений вдруге, прагнув рукоположення в диякона і запропонував 5000 бушелів зерна та 150 лібрів золота, посилаючись на Євреїв 7:12 про зміну закону.

Іоан наодинці сказав йому, що ця жертва має ваду і є неприйнятною, порівнявши її з жертовними вівцями з вадою та з відкинутим приношенням Каїна в Буття 4:5, і процитував Якова 2:10: хто виконує весь закон, але згрішить в одному, стає винним у всьому. Він сказав, що Бог, Який годував бідних до цього дня, піклуватиметься про них, доки Його заповіді зберігатимуться непорушними, і запитав, невже Той, Хто помножив п'ять хлібів, не зможе благословити 10 мірок зерна в його житниці.

Клірик пішов ні з чим, і перш ніж він дістався дому, із Сицилії прибули два церковні кораблі, які везли багато тисяч бушелів зерна. Іоан уклінно подякував Богові, кажучи, що ті, хто береже Його заповіді, не будуть позбавлені жодного блага, і що Бог не попустив Своєму рабу продати Його благодать за гроші. Далі йде повчання преподобного Єфрема: не дивися ні на чиє обличчя на шкоду власній душі, чи то людина незнатна, чи вельможна, чи правитель, бо ніхто не зможе визволити тебе з незгасимого вогню (Сираха 4:22; Матфея 16:26).

Не втрачай своєї відваги перед Богом заради людської честі, слави, їжі, пиття, одягу чи будь-якої іншої потреби; все це тлінне, тоді як діла кожної людини, добрі чи злі, записуються і перебувають повік. Думайте про небесне, щоб отримати обіцяне Отцем і втішатися славою святих.

Ключові моменти

  1. 0:01 Гіпотеза 23: не слід порушувати навіть найменшої заповіді через тілесну необхідність, якою б скрутною вона не була, або через людський страх.
  2. 0:01 Біженці від перської навали втікали до Олександрії, де бракувало їжі через те, що Ніл не розлився; святитель Іоан Милостивий позичив 1000 лібрів золота, а коли вони вичерпалися, благав Бога про вихід без порушення божественних законів і священних канонів.
  3. 1:04 Заможний церковнослужитель, читець, який одружився вдруге і прагнув стати дияконом, запропонував 5000 бушелів зерна та 150 лібрів золота в обмін на рукоположення, посилаючись на Євреїв 7:12 про зміну закону.
  4. 2:07 Іоан наодинці сказав йому, що його приношення має ваду і є неприйнятним, порівнявши його з жертовними вівцями з вадою та з відкинутою жертвою Каїна (Буття 4:5), і навів слова з Якова 2:10: хто береже весь закон, але згрішить в одному, той винен у всьому.
  5. 3:08 Іоан сказав, що Бог, Який годував бідних до цього дня, промишлятиме про них і надалі, доки Його заповіді залишатимуться непорушними, і запитав, невже Той, Хто помножив п'ять хлібів, не зможе благословити 10 мірок зерна в його житниці.
  6. 3:39 Клірика було відпущено ні з чим, і перш ніж він дійшов додому, із Сицилії прибули два церковні кораблі з багатьма тисячами бушелів зерна; Іоан уклінно подякував Богові, кажучи, що ті, хто береже Його заповіді, не будуть позбавлені жодного блага, і що Бог не попустив Своєму рабу продати Його благодать за гроші.
  7. 5:14 Преподобний Єфрем: пильнуйте, не зважайте на особу на шкоду власній душі, чи то людина незнатна, чи вельможна, чи правитель, бо ніхто не зможе врятувати вас від незгасимого вогню (Сираха 4:22; Матфея 16:26).
  8. 5:44 Не втрачайте своєї відваги перед Богом заради людської честі, слави, їжі, пиття, одягу чи будь-якої іншої потреби; все це тлінне, тоді як діла кожної людини, добрі чи злі, записуються і перебувають повік. Думайте про небесне, щоб осягнути обіцяне Отцем і втішатися славою святих.
Athonite Audio YouTube

Евергетин, том 3, гіпотеза 22: Коли надія на Христа є нерозважливою

Евергетин, том 3, гіпотеза 22: Коли надія на Христа є нерозважливою 5:04

Це читання представляє 22-гу гіпотезу з третьої книги «Евергетину», запозичену в авви Ісаака Сиріна, про різницю між істинною та хибною надією на Бога. Текст розрізняє надію, народжену від розсудливості та відання, і надію, що походить від нерозуму та лінощів. Людина, яка не дбає про тлінне і служить Богові вдень і вночі, може справедливо надіятися, що Господь подасть усе необхідне, навіть коли вона не піклується про власне тіло. Бог щедро…

Це читання представляє 22-гу гіпотезу з третьої книги «Евергетину», запозичену в авви Ісаака Сиріна, про різницю між істинною та хибною надією на Бога. Текст розрізняє надію, народжену від розсудливості та відання, і надію, що походить від нерозуму та лінощів. Людина, яка не дбає про тлінне і служить Богові вдень і вночі, може справедливо надіятися, що Господь подасть усе необхідне, навіть коли вона не піклується про власне тіло.

Бог щедро промишляє про такого слугу, який дотримується заповіді «Шукайте ж найперше Царства Божого» (Матвія 6:33), і все творіння годує його, як птахів небесних, без його праці чи турбот (Матвія 6:26). Навпаки, людина, чий розум прикутий до земного, яка перебуває в неробстві та марнослів'ї і при цьому каже: «Я вірую, що Бог подбає про мої потреби», почує Божий докір: «Наближаються до Мене люди ці устами своїми... серце ж їхнє далеко від Мене» (Ісаї 29:13).

Яків, брат Божий, каже такій людині, що віра без діл мертва, бо й біси вірують і тремтять (Якова 2:19-20). Труд і піт у плеканні чеснот передують надії на Бога; коли діла людини відповідають її вірі, Бог подає їй усе без зусиль з її боку і визволяє від усякої біди. У тексті також додається, що більшості людей Бог звелів розсудливо керувати власними справами, але той, хто цілковито присвятив своє життя Богові, має віру замість такого знання, перевершуючи єство та озброївшись непереможною силою духу.

У дописі також зазначається, що книгу можна придбати для дому, парафії, бібліотеки чи монастиря безпосередньо у видавця, і згадується про збір коштів на підтримку слухачів восени 2026 року.

Ключові моменти

  1. 0:00 Авва Ісаак Сирін розрізняє істинну надію на Бога, породжену розсудливістю та віданням, і спотворену надію, що походить від нерозуму та лінощів.
  2. 0:31 Людина, яка зневажає тлінне і служить Богові вдень і вночі, справедливо сподівається, що Господь забезпечить її потреби, навіть занедбуючи піклування про власне тіло.
  3. 1:01 Бог неодмінно має щедро забезпечувати такого щирого слугу, який виконує заповідь «Шукайте ж найперше Царства Божого» (Матвія 6:33).
  4. 1:32 Усе творіння повинно служити людині, яка повсякчас стоїть перед Богом, годуючи її, як птахів небесних, без її праці чи турбот (Матвія 6:26).
  5. 2:04 Але людина, чий розум прикутий до землі, яка лінується, пустословить і каже: «Я вірую, що Бог подбає про мої потреби», почує Божий докір: «Наближаються до Мене люди ці устами своїми... серце ж їхнє далеко від Мене» (Ісаї 29:13).
  6. 3:06 Яків, брат Божий, скаже їй, що віра без діл мертва, бо й біси вірують і тремтять (Якова 2:19-20).
  7. 3:37 Труд і піт заради Бога у плеканні чеснот передують надії на Нього; якщо діла людини відповідають її вірі, Бог подаватиме все без зусиль з її боку і визволить її від усякої біди.
  8. 4:07 Іншим людям Бог звелів керувати своїми справами з розсудливістю, але той, хто присвятив Богові все своє життя, має віру замість такого знання, долаючи закони природи та озброївшись непереможною силою духу.
Athonite Audio YouTube

Християнське терпіння як мужнє прийняття страждань

Християнське терпіння як мужнє прийняття страждань 47:45

Промовець пояснює, що християнське терпіння — це не пасивне знесення, а мужнє, сповнене благодаті прийняття страждань, яке вдосконалює віру та веде до надії. Він посилається на Святе Письмо та святих отців, показуючи, що скорбота породжує витривалість, досвідченість і надію, яка не засоромить. В Ісаї 40:31 обіцяно відновлення сил для тих, хто надіється на Господа. В Іоана 15:2 зазначено, що терпіння у випробуваннях приносить плід. У Євреїв 10:36…

Промовець пояснює, що християнське терпіння — це не пасивне знесення, а мужнє, сповнене благодаті прийняття страждань, яке вдосконалює віру та веде до надії. Він посилається на Святе Письмо та святих отців, показуючи, що скорбота породжує витривалість, досвідченість і надію, яка не засоромить. В Ісаї 40:31 обіцяно відновлення сил для тих, хто надіється на Господа.

В Іоана 15:2 зазначено, що терпіння у випробуваннях приносить плід. У Євреїв 10:36 терпіння пов'язується зі збереженням живої віри та молитви. Якова 1:2-4 навчає, що випробування віри породжує терпіння, а досконала дія терпіння робить людину довершеною.

Якова 1:12 проголошує блаженним чоловіка, який переносить спокусу. У Римлян 8:18 стверджується, що нинішні страждання нічого не варті порівняно з майбутньою славою. В Одкровенні 3:19 божественне виховання описується як поцілунок Бога.

Святитель Василій Великий навчає, що Бог подає допомогу з-під надмірної скорботи; утиск веде до надії, яка не засоромить, і ми повинні не шукати людської допомоги, а ревно молитися. Приклад Іова ілюструє непохитне терпіння посеред крайніх втрат і болю: він переніс злидні, хворобу, зраду, проте залишився твердішим за скелю, і святитель Іоан Золотоустий вихваляє його чесноти.

Із заслання Золотоустий закликає до терпіння, переконуючи віруючих радіти у стражданнях, бо вони спалюють гріхи та роблять чесноту яскравішою. Мученики та святі свідчать, що терпіння є ознакою духовної сили. Священномученик Ігнатій порівнює християнина з ковадлом, що витримує удари.

Климент Олександрійський стверджує, що ми повинні витерпіти до кінця, щоб спастися. Зрештою, промовець говорить, що ми повинні зазнати всього до кінця, бо лише тоді отримаємо вінець життя і сядемо з Христом на Його престолі.

Ключові моменти

  1. 0:00 Вступ: біль і терпіння; ті, хто надіється на Господа, відновлюють сили (Ісаї 40:31); терпіння у випробуваннях приносить плід (Іоана 15:2).
  2. 0:31 Терпіння — це не фаталістична покірність, а мужнє прийняття через віру в живого Бога; воно зберігає віру і молитву живими (Євреїв 10:36).
  3. 1:36 Випробування віри породжує терпіння, а досконала дія терпіння робить людину довершеною (Якова 1:2-4); блаженний чоловік, який переносить спокусу (Якова 1:12).
  4. 3:45 Святитель Василій Великий: Бог подає допомогу з-під надмірної скорботи; утиск веде до надії, яка не засоромить; ми повинні не шукати людської допомоги, а ревно молитися.
  5. 6:53 Терпіння в болю є мірилом духовного життя і любові до Бога; прийняття болю з богоугодним терпінням відкриває його таїнственну глибину як «поцілунок Бога» (Одкровення 3:19).
  6. 16:56 Іов як класичний приклад терпіння: він переніс втрати, хворобу, зраду, але залишився твердішим за скелю; святитель Іоан Золотоустий вихваляє його чесноти.
  7. 24:49 Святитель Іоан Золотоустий із заслання закликає до терпіння: теперішні страждання нічого не варті порівняно з майбутньою славою (Римлян 8:18); ми повинні терпіти мужньо.
  8. 44:44 Мученики та святі є прикладом терпіння; священномученик Ігнатій закликає стояти твердо, як ковадло; ми повинні витерпіти до кінця, щоб спастися (Климент Олександрійський).
Athonite Audio YouTube

Старець Єфрем визначає Православ'я як царський шлях Євангелія у свято Трьох Святителів

Старець Єфрем визначає Православ'я як царський шлях Євангелія у свято Трьох Святителів 11:24

Старець Єфрем Філофейський та Аризонський виголосив проповідь у свято Трьох Святителів, визначивши Православ'я як істину, передану від Христа через апостолів, євангелістів та духоносних отців від Полікарпа до святого Никодима Святогорця. У проповіді Православ'я постає як синтез догмату та етосу, формально окреслений Вселенськими Соборами та підтверджений мільйонами мучеників від амфітеатрів Рима до концтаборів Росії. Старець описує, як…

Старець Єфрем Філофейський та Аризонський виголосив проповідь у свято Трьох Святителів, визначивши Православ'я як істину, передану від Христа через апостолів, євангелістів та духоносних отців від Полікарпа до святого Никодима Святогорця. У проповіді Православ'я постає як синтез догмату та етосу, формально окреслений Вселенськими Соборами та підтверджений мільйонами мучеників від амфітеатрів Рима до концтаборів Росії.

Старець описує, як Православ'я виражає себе в богослужінні, що поєднує природне з надприродним, у чернецтві як духовному воїнстві задля свободи й досконалості, та в благодійності, що бере початок від семи дияконів у Єрусалимі й триває через Василіаду святителя Василія в Кесарії, щоденні трапези в Константинополі та пологові притулки в Александрії.

Він згадує героїзм Церкви перед лицем єресей і гонінь від Юліана Відступника до іконоборців, називаючи серед ісповідників святителів Афанасія, Василія, Іоана Золотоустого, преподобного Феодора Студита, преподобного Максима Сповідника та святого Марка Ефеського (Євгеніка). Віра передавалася варварським народам без прозелітизму, через випромінювання Євангелія з любов'ю. Троє Святителів сяють як зорі, що вказують цей царський шлях, який зберігає поміркованість і гармонію на противагу східному містицизму, папсько-цезаристському союзу та протестантському раціоналізму.

Проповідник закликає вірних пізнавати Православ'я не в теорії, а на практиці, жити всією його широтою й глибиною, щоб зуміти передати його іншим, адже воно є не музейним експонатом, а життям, діянням і світлом.

Ключові моменти

  1. 0:01 Вступ у свято Трьох Святителів; проповідник закликає вірних познайомитися з усією повнотою святості Православ'я, зауважуючи, що православні християни часто не усвідомлюють його висоти, глибини та широти.
  2. 0:32 Православ'я визначається як істина, правильний догмат про Бога, людину та світ, переданий воплоченим Богом через Його вчення, життя і жертву, детально розкритий апостолом Павлом, святим Іоаном Богословом, іншими євангелістами та апостолами, Святим Духом і отцями Александрії, Константинополя, Каппадокії, Сирії, Палестини та Святої Гори Афон від Полікарпа до святого Никодима Святогорця.
  3. 1:35 Православ'я є синтезом догмату й етосу, теорії та практики, формально окресленим святими Вселенськими Соборами; богоносні отці зібрали знання про людську душу і, ведені Божественним Духом, дали відповіді на найважливіші духовні питання та заклали основи духовної цивілізації.
  4. 2:36 Мільйонне воїнство мучеників — чоловіків, жінок і дітей — від амфітеатрів Рима до концтаборів Росії підтвердило істину Православ'я своєю кров'ю, довівши, що християнство — це не теорія, а сама істина й життя, перемога над насильством і тиранією.
  5. 3:07 Православ'я прославляється через своє богослужіння та гімнографію, які поєднують природне з надприродним, земне з небесним; у Божественній літургії вірні стають причасниками жертви Боголюдини, а чернецтво описується як духовне воїнство, що перетворює душу через оновлення розуму, ведучи до істинної філософії та обоження.
  6. 5:09 Благодійність у повному розумінні, цілковите співчуття до людини, є фундаментальною ознакою; соціальне служіння почалося в Єрусалимі після Воскресіння із семи дияконів (Діяння), святий Павло організовував збори коштів (1 до Коринфян 16:1-2), єпископи продовжували цю працю, а святитель Василій збудував Василіаду в Кесарії — безкоштовну лікарню, сиротинець, притулок для літніх людей та центр опіки, що стали зразком.
  7. 7:12 Героїзм не припинився з ранніми мучениками, а продовжився в боротьбі проти Юліана Відступника, аріан, монофізитів, іконоборців та латиномудрених ченців; до героїчної фаланги належать святителі Афанасій, Василій, Іоан Золотоустий, преподобні Феодор Студит, Максим Сповідник, святий Марк Ефеський та незліченна безліч сповідників.
  8. 8:16 Церква передала християнство й цивілізацію варварським народам без прозелітизму, випромінюючи Євангеліє з любов'ю та лагідністю; Троє Святителів є трьома яскравими зорями на розумній тверді Церкви; Православ'я йде царським шляхом, зберігаючи поміркованість і гармонію на противагу східному містицизму, папсько-цезаристському союзу та протестантському раціоналізму, ніколи не хиблячи, бо отці були ведені Святим Духом, освячуючи все, до чого торкається, і давши початок сучасній цивілізації.
Athonite Audio YouTube

Евергетинос, том 3, Слово 21: Уповання на Бога, коли бракує життєво необхідного

Евергетинос, том 3, Слово 21: Уповання на Бога, коли бракує життєво необхідного

Ця розповідь подає Слово 21 з третьої книги «Евергетиноса»: християнин, навіть коли він позбавлений життєво необхідного, не повинен малодушествувати, але має дякувати Господу, очікувати на Нього й непохитно надіятися, що Бог Своєю добротою неодмінно все подасть. Слово також стверджує, що для подвижника, служителя Божого, ганебно спілкуватися зі світськими людьми і просити в них потрібне, навіть якщо він обтяжений злиднями. Текст спирається на…

Ця розповідь подає Слово 21 з третьої книги «Евергетиноса»: християнин, навіть коли він позбавлений життєво необхідного, не повинен малодушествувати, але має дякувати Господу, очікувати на Нього й непохитно надіятися, що Бог Своєю добротою неодмінно все подасть. Слово також стверджує, що для подвижника, служителя Божого, ганебно спілкуватися зі світськими людьми і просити в них потрібне, навіть якщо він обтяжений злиднями.

Текст спирається на житія преподобного Феодосія Великого (Спільножителя) і преподобного Сави Освяченого, а також на вислови преподобного Єфрема, авви Ісаї, авви Ісаака, преподобного Максима та на «Геронтикон». У житії преподобного Феодосія розповідається, як напередодні Пасхи його дванадцять учнів не мали ані хліба, ані єлею, ба навіть хліба для Божественної літургії.

Феодосій звелів їм приготувати лише святий престол, бо Той, Хто годував Ізраїль у пустелі, подбає про них. На заході сонця прийшов чоловік, ведучи мулів, нав’ючених їжею, підхожою для подвижників, зокрема й хлібом для святого престолу, і цих припасів вистачило до П'ятидесятниці. Коли учні докучали йому проханням звернутися до заможного благодійника, харчуючись ріжковими стручками та смаженими кісточками фініків, він відповів: «Хто коли з тих, що покладали надію на Бога, був цілковито залишений?», цитуючи Єремію, Іова та Давида.

Іншого разу нав'ючена тварина зупинилася всупереч волі погонича й рушила до монастиря, немов її невидимо тягли; погонич дав удвічі більше, ніж зазвичай жертвував той інший благодійник. У житії преподобного Сави Бог послав видіння Маркіану у Вифлеємі, звелівши йому доправити припаси бідуючій братії в Кастелліоні. Не маючи грошей на келії, Сава дав півсоліда як завдаток; незнайомець пожертвував отцям 170 золотих солідів і пішов, не назвавши свого імені, тож Сава заплатив за келії і збудував гостинницю.

Коли ж у лаврі не залишилося навіть просфори для недільної літургії, Сава навів слова від Матфея 6:34, і ще до неділі прибули люди з 30 в’ючними тваринами, навантаженими пшеницею, вином, єлеєм та іншою їжею.

Ключові моменти

  1. 0:01 Слово 21 стверджує, що християнин, позбавлений необхідного, повинен дякувати Господу, терпляче очікувати на Нього і без вагань надіятися, що Бог неодмінно все подасть, а подвижнику ганебно просити світських людей про свої потреби навіть у крайніх злиднях.
  2. 0:32 Напередодні Пасхи дванадцять учнів преподобного Феодосія не мали ані хліба, ані єлею, ба навіть хліба для Божественної літургії. Феодосій звелів їм приготувати лише святий престол, бо Той, Хто годував Ізраїль у пустелі, подбає про них.
  3. 2:04 Подібно до того, як Авраамові з’явився овен, на заході сонця прийшов чоловік із мулами, нав’юченими їжею, підхожою для подвижників, зокрема й хлібом для святого престолу; цих припасів вистачило до П'ятидесятниці.
  4. 3:39 Учні докучали Феодосію, щоб той звернувся до багатого благодійника, котрий ніколи їм нічого не подавав, тоді як самі вони їли ріжкові стручки та смажені фінікові кісточки. Він відповів: «Хто коли з тих, що покладали надію на Бога, був цілковито залишений?», цитуючи Єремію, Іова та Давида.
  5. 5:42 Чоловік із нав'юченою твариною мав намір оминути монастир, але тварина стала всупереч його волі й пішла просто до обителі, наче її невидимо тягли. Побачивши Промисел Божий, він віддав удвічі більше, ніж зазвичай давав інший жертводавець, і учні перестали докучати святому.
  6. 7:46 Коли преподобний Сава будував келії в Кастелліоні, Бог послав видіння Маркіану у Вифлеємі, сповістивши, що Сава та його братія перебувають у злиднях, і звелівши надіслати припаси. Сава прийняв допомогу й визнав це за знак Божого благословення новому поселенню.
  7. 10:52 Не маючи грошей на купівлю келій, Сава дав власникам свій півсоліда як завдаток, покладаючись на Бога. Незнайомець, не знаючи про його скруту, дав отцям 170 золотих солідів і пішов, не назвавши себе; Сава викупив келії і збудував гостинницю.
  8. 13:33 Коли в лаврі не стало навіть просфори для недільної літургії, Сава відмовився впадати у відчай, згадавши слова від Матфея 6:34. Ще до неділі прибули люди з 30 нав'юченими тваринами, навантаженими пшеницею, вином, єлеєм та іншим харчем — настільки рясно, що в лаврі майже не вистачило місця все це розмістити.
Athonite Audio YouTube

Недбальство: невсипуща небезпека для християнина, від старця Йосифа Ватопедського

Недбальство: невсипуща небезпека для християнина, від старця Йосифа Ватопедського 4:55

Старець Йосиф Ватопедський в уривку з книги «Святий Йосиф Ісихаст: подвиги, досвід, повчання», виданої Великим і Священним Монастирем Ватопед на Святій Горі Афон (сторінки 195-198), описує недбальство як найнеблаганнішого ворога християнина. Він називає його страшним змовником проти нашого життя, який багато разів заподіяв йому кривду. Мовою отців воно носить назви розслаблення, унинія, недбальства та лінощів, що означають духовну смерть, і…

Старець Йосиф Ватопедський в уривку з книги «Святий Йосиф Ісихаст: подвиги, досвід, повчання», виданої Великим і Священним Монастирем Ватопед на Святій Горі Афон (сторінки 195-198), описує недбальство як найнеблаганнішого ворога християнина. Він називає його страшним змовником проти нашого життя, який багато разів заподіяв йому кривду.

Мовою отців воно носить назви розслаблення, унинія, недбальства та лінощів, що означають духовну смерть, і зараховується до восьми лукавих помислів. На запитання, що переважно змушує людину зазнавати невдачі в її духовній меті, старець відповів, що це недбальство: марнославство псує вже зібрані скарби, тоді як недбальство навіть не дозволяє їх зібрати.

Він порівнює недбальство із засухою, під час якої нічого не росте. Воно перешкоджає тим, хто хоче покласти початок, зупиняє тих, хто досяг поступу, заважає неукам учитися й не дає полеглим підвестися. Розслаблення використовує привід тілесних потреб і втоми, щоби передати нас самолюбству — більш загальному ворогові.

Лише мужня душа, утверджена у вірі та надії на Бога, може зруйнувати цю змову. Старець зазначає, що розслаблення не може зашкодити тим, хто перебуває в послуху і має призначені справи. Воно починається зі зневіри та малодушності, бере початок із поблажливості до якоїсь уявної немочі й завершується цілковитим невірством, безсоромністю та невдячністю.

Для ісихастів воно починається з нехтування правилом і порядком життя; для тих, хто живе спільно, — з марнослів'я та осуду. Як ліки він радить есхатологічне роздумування про нагороду і кару, про Царство Небесне і пекло, згадування тих, хто підвизався, а також благодатні засоби: молитву, сльози та віру.

Ключові моменти

  1. 0:02 Недбальство названо нашим найнеблаганнішим ворогом, страшним змовником проти нашого життя, який багато разів заподіяв кривду оповідачеві.
  2. 0:32 Мовою отців воно зветься розслабленням, унинієм, недбальством і лінощами, що означає духовну смерть, і входить до числа восьми лукавих помислів.
  3. 1:03 На запитання про головну причину невдачі людини в її духовній меті старець відповів, що це недбальство, оскільки марнославство псує вже зібрані скарби, тоді як недбальство навіть не дозволяє їх зібрати.
  4. 1:34 Недбальство подібне до засухи, під час якої нічого не росте: воно перешкоджає тим, хто хоче покласти початок, зупиняє тих, хто досяг поступу, заважає неукам учитися, а полеглим — підвестися.
  5. 2:04 Використовуючи привід тілесних потреб і втоми, розслаблення передає нас самолюбству — більш загальному ворогові; лише мужня душа, утверджена у вірі та надії на Бога, здатна зруйнувати цю змову.
  6. 2:36 Розслаблення не може зашкодити тим, хто перебуває в послуху і має призначені справи; воно починається зі зневіри та малодушності, бере початок із поблажливості до якоїсь уявної немочі й завершується цілковитим невірством, безсоромністю та невдячністю.
  7. 3:08 Для ісихастів воно починається із занедбання правила й порядку життя; для тих, хто живе з іншими, — з марнослів'я та осуду.
  8. 3:39 Як ліки старець радив есхатологічні роздуми про нагороду і кару, Царство Небесне і пекло, спогади про подвижників, а також благодатні засоби: молитву, сльози та віру.
Athonite Audio YouTube

Старець Єфрем про прокльони: «Благословляйте, а не проклинайте» (Римлян 12:14)

Старець Єфрем про прокльони: «Благословляйте, а не проклинайте» (Римлян 12:14) 8:58

Старець Єфрем Філофейський та Аризонський проповідує про заповідь апостола Павла: «Благословляйте, а не проклинайте» (Римлян 12:14). Він каже, що уста мають промовляти лише благословенні слова, а не терня, що ранить брата. Прокльони зазвичай лунають від батьків, особливо матерів, на адресу неслухняних дітей у хвилини гніву. Бог не давав батькам такого права, і коли вони проклинають, то стають винними перед Богом. Замість того, щоб проклинати,…

Старець Єфрем Філофейський та Аризонський проповідує про заповідь апостола Павла: «Благословляйте, а не проклинайте» (Римлян 12:14). Він каже, що уста мають промовляти лише благословенні слова, а не терня, що ранить брата. Прокльони зазвичай лунають від батьків, особливо матерів, на адресу неслухняних дітей у хвилини гніву.

Бог не давав батькам такого права, і коли вони проклинають, то стають винними перед Богом. Замість того, щоб проклинати, матері слід стати навколішки й зі сльозами молитися за послух своєї дитини, наставляти її з любов'ю, вчити молитві та відвідуванню храму й повчати власним прикладом. Старець Єфрем попереджає, що ворог може виконати материнське прокляття і заволодіти дитиною, що запускає ланцюг дедалі гіршої поведінки та ще більшого гніву.

Він наводить два приклади. В одному грецькому селі мати прокляла свого непокірного сина, який постійно потайки брав рушницю дядька для полювання, сказавши: «Щоб ти від тієї рушниці й загинув». Роками пізніше син пішов на полювання і не повернувся. Перестрибуючи через паркан, він зачепив спусковий гачок рушниці й застрелився; його мати та наречена згодом зодяглися в чорне.

Старець Єфрем також описує підступ диявола щодо тих, хто перебуває у скорботі: позбавити їх Божої розради, замкнути вдома, ізолювати й оточити згубними думками, що часто доводить до самогубства. Другий приклад стосується єпископа, який прокляв бідняка, котрий не відповів на його вітання. Диякон єпископа побачив, як із уст архієрея вилетів ворон, покружляв і повернувся до нього назад.

З'ясувалося, що той чоловік був глухим, тож несправедливе прокляття повернулося на того, хто його виголосив. Старець Єфрем підсумовує, що ми завжди повинні благословляти, що молитва з покаянням є ліками, і що Бог прощає все, коли людина кається. Ця проповідь опублікована в книзі «Мистецтво спасіння» святої обителі святителя Нектарія в Роско, Нью-Йорк.

Ключові моменти

  1. 0:01 Апостол Павло заповідає: «Благословляйте, а не проклинайте» (Римлян 12:14), і наші уста мають вимовляти лише благословенні слова, а не терня, що ранить нашого брата.
  2. 0:33 Прокльони зазвичай промовляють батьки, зокрема матері, на адресу неслухняних дітей у хвилини гніву, через що стають винними перед Богом, оскільки Бог не давав батькам такого права.
  3. 1:35 Замість проклять матері слід схилити коліна й зі сльозами молитися за розсудливість і послух своєї дитини; ворог може виконати материнське прокляття й заволодіти дитиною, започаткувавши ланцюгову реакцію ще гіршої поведінки та більшого гніву.
  4. 2:37 Матерям належить наставляти дітей із любов'ю, вчити їх молитися, спонукати відвідувати богослужіння та повчати власним прикладом, аби діти знайшли шлях до спасіння.
  5. 3:09 Мати в грецькому селі прокляла свого непокірного сина, який постійно потайки брав рушницю дядька на полювання, сказавши: «Щоб ти від тієї рушниці й загинув».
  6. 4:42 Роками пізніше син вирушив на полювання, не повернувся і був знайдений мертвим: перестрибуючи через паркан, він зачепив спусковий гачок рушниці й застрелився; його мати та наречена зодяглися в чорне.
  7. 5:14 Диявольський задум полягає в тому, щоб позбавити скорботних Божої розради, замкнути їх у чотирьох стінах, ізолювати й заповнити згубними думками, що часто штовхає до самогубства.
  8. 6:18 Єпископ прокляв жебрака, який не відповів на його вітання; диякон побачив, як із уст владики вилетів ворон, покружляв і повернувся до нього, опісля чого з'ясувалося, що бідняк був глухим: несправедливе прокляття повертається на того, хто його промовив, тому ми завжди повинні благословляти, а ліками є молитва з покаянням.
Athonite Audio YouTube

Біль і молитва: віра, Ім'я Ісусове та поради Отців у скорботі

Біль і молитва: віра, Ім'я Ісусове та поради Отців у скорботі 25:22

Це другий підрозділ глави 1, «Зустріч із болем», з частини 2, «Користь від болю», книги про біль, прочитаної вголос на сторінках від 154 до 166. У цьому підрозділі розглядається зв'язок між болем і молитвою. Він починається зі зв'язку між вірою та молитвою: віра є передумовою молитви, а молитва — плодом віри, що виражає її як особисту бесіду з Богом. Святі отці називають молитву розрадою та захистом від скорботи. Псалмоспівець взиває до Бога в…

Це другий підрозділ глави 1, «Зустріч із болем», з частини 2, «Користь від болю», книги про біль, прочитаної вголос на сторінках від 154 до 166. У цьому підрозділі розглядається зв'язок між болем і молитвою. Він починається зі зв'язку між вірою та молитвою: віра є передумовою молитви, а молитва — плодом віри, що виражає її як особисту бесіду з Богом.

Святі отці називають молитву розрадою та захистом від скорботи. Псалмоспівець взиває до Бога в день скорботи і з глибини, усім своїм серцем, а 51-ша глава Книги Сираха описує звернення до Господа на порозі смерті, коли немає помічника серед людей, із благанням про визволення та мудрість. Сам Христос молиться в скорботі смертельній перед своїми страстями, навчаючи синівської молитви «Авва, Отче» та послуху: «не як Я хочу, а як Ти», і Отець відповідає, посилаючи ангела для Його укріплення.

Апостол Павло закликає до безперестанної молитви в скорботах. Молитва, звершена в ім'я Ісуса, прагне того, чого прагне Він, несе благодатну силу таїнства, полегшує біль і веде душу до Царства; часте призивання перетворює благальний плач на таїнство. Серед цитованих отців — Іоан Золотоустий, Ісаак Сирін, Григорій Палама, Іоан Ліствичник, Ісая Відлюдник, Марк Подвижник та Никодим Святогорець.

Вони вчать, що молитва в болі має бути щирою, постійною та невпинною, бо ім'я Ісусове бичує бісів і є найсильнішою зброєю на небі чи на землі. Ісаак Сирін пише, що це життя дане для безперестанної молитви, і називає молитву пристановищем допомоги, джерелом спасіння, скарбницею дерзновення та гаванню, яка рятує від бур. Григорій Палама називає молитву боготворною чеснотою. Церква невпинно молиться на літургії за недужих і стражденних, і тільки ревна молитва до розіп'ятого й воскреслого Ісуса може втішити та пом'якшити наш біль.

Ключові моменти

  1. 0:00 Віра є передумовою молитви, а молитва — плодом віри, що виражає її як особисту бесіду з Богом.
  2. 1:04 Псалмоспівець взиває до Бога в скорботі: «У день скорботи моєї взиваю до Тебе» та «З глибини взиваю до Тебе, Господи».
  3. 2:37 51-ша глава Книги Сираха описує звернення до Господа в біді, на порозі смерті, коли немає жодного помічника серед людей, і благання про визволення та мудрість.
  4. 4:42 Для тих, хто приймає горнило болю з молитвою та терпінням, воно щедро виточує премудрість, розсудливість, духовне відання та розсудок.
  5. 5:43 Молитва Христа перед Його страстями є синівською («Авва, Отче»), слухняною («проте не як Я хочу, а як Ти») і знаходить відповідь через ангела, який Його укріплює.
  6. 10:22 Молитва, звершена в ім'я Ісуса, бажає того, чого бажає Він, і ставить людину, що страждає, перед лице Боже; часте призивання перетворює благальний плач на таїнство.
  7. 11:54 Святитель Іоан Золотоустий наставляє: коли постають бурі, хвороби та скорботи, ми маємо перебувати у подяці, славослів'ї, проханні та молінні перед Богом.
  8. 19:38 Преподобний Ісаак Сирін каже, що молитва стає пристановищем допомоги, джерелом спасіння, скарбницею дерзновення та гаванню, яка рятує від бур.
Athonite Audio YouTube

Біль і віра: вчення старця Єфрема про страждання як шлях до чесноти

Біль і віра: вчення старця Єфрема про страждання як шлях до чесноти 29:12

Це відео представляє другу частину серії про користь болю, охоплюючи розділ 1 «Зустріч із болем: біль і віра» (сторінки 141–154) із книги Георгії П. Кунаві, виданої «Апостолікі Діаконія» Елладської Православної Церкви (перше англійське видання 2001 року). Доповідач цитує старця Єфрема Філофейського (Аризонського), який навчає, що всередині болю можна розгледіти радість і надію, так само як торжество Христа постало з Його страстей, і що великі…

Це відео представляє другу частину серії про користь болю, охоплюючи розділ 1 «Зустріч із болем: біль і віра» (сторінки 141–154) із книги Георгії П. Кунаві, виданої «Апостолікі Діаконія» Елладської Православної Церкви (перше англійське видання 2001 року). Доповідач цитує старця Єфрема Філофейського (Аризонського), який навчає, що всередині болю можна розгледіти радість і надію, так само як торжество Христа постало з Його страстей, і що великі душі завдячують своєю величчю важким ударам болю.

Богословськи біль є наслідком гріхопадіння та плодом непослуху; етично це нагода й засіб для здобуття чесноти та досягнення досконалості. Той, хто дивиться на біль крізь призму вічності, вже є переможцем. Віра, молитва та святе терпіння названі протиотрутою від усіх видів болю, душеспасенними ліками, завдяки яким біль стає засобом духовного зростання, смирення та спасіння.

Біль також є важкою спокусою, оскільки сатана сіє в нас сумніви; сумніви можуть приходити, але не повинні оселятися в нас, і для більшості людей постійною залишається молитва: «Вірую, Господи, поможи моєму невірству!» (Мк. 9:24). Віра в розіп'ятого і воскреслого Христа випробовується та зміцнюється скорботою, а скорбота виробляє терпіння та надію (Рим. 5:3–5).

Доповідач зазначає, що сумнів не завжди свідчить про брак віри: віра передбачає ризик, а також болісну і безстрашну подорож назустріч Богові, будучи джерелом сумнівів і боротьби, перш ніж стати джерелом умиротворення. Християнин не повинен ставати безпорадним фаталістом; ми можемо захищатися від несправедливості, але якщо іншого виходу немає, нам слід молитися за кривдників, щоб вони припинили свої лихі діла.

Господь являє Себе за мірою віри кожного, створивши мало чудес на Своїй батьківщині через їхнє невірство. У бесіді цитуються Святе Письмо, преподобний Ісаак Сирін, блаженний Августин, святитель Кирил Єрусалимський та святитель Димитрій Ростовський, і вона завершується молитвою: «Прийди, Царю мій, сядь на престолі серця мого і царюй там».

Ключові моменти

  1. 0:01 Старець Єфрем Філофейський навчає, що всередині болю можна розгледіти радість і надію, так само як торжество Христа постало з Його страстей; великі душі завдячують своєю величчю важким ударам болю.
  2. 1:04 Богословськи біль є наслідком гріхопадіння та плодом непослуху; етично це нагода й засіб для здобуття чесноти та досягнення досконалості.
  3. 2:08 Віра, молитва та святе терпіння за Божим словом є душеспасенними ліками для того, щоб зустріти біль і зробити його засобом духовного зростання, смирення та спасіння.
  4. 2:39 Біль є важкою спокусою і випробуванням віри, оскільки сатана сіє в нас сумніви; сумніви можуть приходити, але не повинні оселятися в нас, і більшість має взивати: «Вірую, Господи, поможи моєму невірству!» (Мк. 9:24).
  5. 5:13 У спокусах і скорботах наша віра випробовується та міцніє; скорбота виробляє терпіння та надію (Рим. 5:3–5), бо ми покликані крізь вогненну піч скорботи вірувати в Ісуса Христа, і то розіп'ятого.
  6. 7:18 Сумнів не завжди вказує на брак віри; віра передбачає ризик, а також болісну і безстрашну подорож назустріч Богові, бувши джерелом сумнівів і боротьби перед тим, як стати джерелом умиротворення.
  7. 8:54 Християнин не повинен ставати безпорадним фаталістом; ми маємо право захищатися від несправедливості, але якщо іншого виходу немає, ми повинні молитися за кривдників, щоб вони полишили свої лихі діла.
  8. 25:43 Господь відкриває Себе не однаково всім, але за мірою віри кожного; на Своїй батьківщині Він учинив мало чудес через їхнє невірство, тоді як в інших місцях знаходив людей, які вірували.
Athonite Audio YouTube

Митрополит Морфський Неофіт згадує святого Якова Евбейського

Митрополит Морфський Неофіт згадує святого Якова Евбейського 18:02

Митрополит Морфський Неофіт розповідає про своє знайомство зі святим Яковом Евбейським у статті, вперше опублікованій у журналі «Пірейська Церква» (вип. 303) у травні 2018 року. Він уперше зустрів старця на Пасху 1982 року, коли святий Порфирій направив його, тоді ще 19-річного студента, до Якова, назвавши того найсмиреннішим зі старців і великим святим завдяки своїй простоті. Митрополит перераховує дари старця: прозорливість, яку той…

Митрополит Морфський Неофіт розповідає про своє знайомство зі святим Яковом Евбейським у статті, вперше опублікованій у журналі «Пірейська Церква» (вип. 303) у травні 2018 року. Він уперше зустрів старця на Пасху 1982 року, коли святий Порфирій направив його, тоді ще 19-річного студента, до Якова, назвавши того найсмиреннішим зі старців і великим святим завдяки своїй простоті.

Митрополит перераховує дари старця: прозорливість, яку той використовував у пастирському служінні, включно з пророцтвом про те, що Неофіт стане єпископом Морфським; вигнання бісів за допомогою чесної глави святого Давида; молитву як духівника про здатність бачити серця та забувати почуте на сповіді, що й дарував йому Бог; а також його постійне прохання «Простіть мене» як до шанувальників, так і до критиків, оскільки він вважав, що обдурив тих, хто ним захоплювався, і спокусив тих, хто його судив.

Щоб приховати свою святість, старець або говорив словами святого Давида, або називав себе «дурником, хробаком земним». У статті описується щира гостинність монастиря до паломників, коли каву та їжу готували для кожного автобуса з відвідувачами незалежно від того, чи могли вони заплатити. Старець Кирил, наступний ігумен, називає духівництво найбільшим даром святого.

Найдовший розділ присвячений Божественній літургії: святий Яків бачив ангелів під час Великого входу, душі спочилих на проскомидії, включно зі своїми батьками, сестрою Таїсією, яка проходила митарства, та архієпископом Макарієм III, а також споглядав життя і страсті Христові. Святий Яків сказав митрополиту, що коли той стане ієрархом і говоритиме про нього, він говоритиме про Святого Духа, Який перебував у ньому.

Митрополит завершує заклик до сучасних православних християн шукати віри й терпіння святих і пізнавати Бога на власному досвіді, а не просто говорити про Нього, наголошуючи, що Церква народжує святих у кожну епоху.

Ключові моменти

  1. 1:34 Святий Яків сказав митрополиту Неофіту, що коли той стане ієрархом і говоритиме про нього, він говоритиме про Святого Духа, Який перебував у ньому.
  2. 2:07 Святий Порфирій направив 19-річного студента до старця Якова, назвавши його найсмиреннішим з усіх і великим святим через його простоту.
  3. 3:40 Щоб приховати свою святість, старець або говорив словами святого Давида, або називав себе «дурником, хробаком земним».
  4. 4:10 Монастир виявляв щедру гостинність, готуючи каву та трапезу для кожного автобуса з паломниками незалежно від того, чи могли вони заплатити.
  5. 5:12 Святий Яків мав дар прозорливості, передрікши, що Неофіт стане єпископом Морфським, та дар виганяти демонів за допомогою мощей святого Давида.
  6. 7:14 Як духівник він молився про те, щоб бачити людські серця і забувати почуте на сповіді, і Бог виконав його прохання.
  7. 7:45 Він безупинно казав «Простіть мене», тому що вважав, що обдурив тих, хто ним захоплювався, і ввів у спокусу тих, хто його судив.
  8. 10:53 За Божественною літургією він споглядав ангелів, душі покійних, а також життя і страсті Христові; за словами старця Кирила, його найбільшим даром було духівництво.
Athonite Audio YouTube

Митрополит Морфський Неофіт згадує свого старця Якова (Цалікіса)

Митрополит Морфський Неофіт згадує свого старця Якова (Цалікіса) 1:21:55

У радіоінтерв'ю, записаному 30 грудня 2015 року журналісткою Марією Макрі та випущеному в ефір радіостанцією Пірейської Церкви, митрополит Морфський Неофіт розповідає про свого духовного отця — сучасного старця Якова (Цалікіса). Він пояснює, що чинить так із послуху волі, відкритій йому старцем, котрий під час його дияконської хіротонії сказав, що колись той стане єпископом на своїй батьківщині та запалить запальничку старця, аби люди могли…

У радіоінтерв'ю, записаному 30 грудня 2015 року журналісткою Марією Макрі та випущеному в ефір радіостанцією Пірейської Церкви, митрополит Морфський Неофіт розповідає про свого духовного отця — сучасного старця Якова (Цалікіса). Він пояснює, що чинить так із послуху волі, відкритій йому старцем, котрий під час його дияконської хіротонії сказав, що колись той стане єпископом на своїй батьківщині та запалить запальничку старця, аби люди могли отримати від неї світло.

Потім митрополит змальовує життя старця. Яків виріс у Фараклі біля своєї матері Феодори, яку він ставив на один рівень із великими ігуменями; будучи дитиною десяти чи дванадцяти років, він бачив світло навколо неї, коли вона годинами молилася зі зведеними руками. У каплиці святої Параскеви, де він ніччю подвизався, свята явилася йому під платаном і сказала, що Христос послав її, оскільки його молитви були угодні Йому.

Вона передрекла, що в нього сповідатимуться єпископи й патріархи, що в нього буде багато духовних чад, і що через його руки проходитимуть гроші, які він роздаватиме. Під час військової служби він відмовився від перебування вдома на Страсний тиждень і Пасху, аби його засмучений побратим зміг провідати наречену; коли він співав «Христос воскрес» у частині, з неба зійшло світло й оповило його.

Після смерті матері його великою спокусою була скорбота, яку він переміг тривалою молитвою, щоб увійшла радість Святого Духа. Перш ніж вирушити до Єрусалима, він поклонився святому Давиду Евбейському, обличчя якого було точнісінько як на іконі, і святий Давид став його другим і останнім старцем. Інтерв'ю завершується розповіддю про простоту старця, його гостинність, дар прозорливості на сповіді та його повсякчасне слово «простіть», яким він брав на себе чужі гріхи як власні, адже всі православні християни належать до одного тіла — Тіла Христового.

Ключові моменти

  1. 0:00 Митрополит Неофіт каже, що підкоряється волі Божій, явленій його старцем, котрий під час його дияконської хіротонії сказав, що він стане єпископом на своїй батьківщині та запалить запальничку старця, аби люди могли взяти від неї світло.
  2. 3:06 Мати старця, Феодора, навчила його подвижництву; він ставив її на один рівень із великими ігуменями. Будучи хлопчиком 10 чи 12 років, він бачив навколо неї світло, коли вона годинами молилася зі зведеними руками.
  3. 11:29 Свята Параскева явилася юному Якову під платаном біля своєї каплиці, сказавши, що Христос послав її, оскільки його молитви були угодні Йому; мати звеліла йому просити в неї небесного багатства.
  4. 14:39 Свята Параскева передрекла, що в нього сповідатимуться єпископи й патріархи, що він народить багато духовних чад, і що однією рукою він прийматиме гроші, а іншою роздаватиме їх.
  5. 20:55 Під час військової служби він відмовився від Страсного тижня та Пасхи вдома заради засмученого побратима, щоб той міг провідати наречену; коли він співав «Христос воскрес» у частині, з неба зійшло світло, спочило на ньому, і він увесь став світлом.
  6. 23:00 Після смерті матері великою спокусою для старця була скорбота; він трудився й довго молився, щоб подолати її задля пришестя радості Святого Духа, і наставляв митрополита Неофіта в цій боротьбі.
  7. 28:16 Перш ніж піти до Єрусалима, він прийшов поклонитися святому Давиду в його обителі; старий чернець, який прийняв його, мав таке ж обличчя, як на іконі, і святий Давид став його другим і останнім старцем.
  8. 39:46 Старець повсякчас промовляв «простіть», приймаючи чужі гріхи як власні з безперестанного покаяння, оскільки всі православні християни належать до одного тіла — Тіла Христового.
Athonite Audio YouTube

Митрополит Неофіт згадує життя старця Якова (Цалікіса) Евбейського (1920–1991)

Митрополит Неофіт згадує життя старця Якова (Цалікіса) Евбейського (1920–1991) 29:12

Митрополит Морфський Неофіт, духовне чадо старця Якова (Цалікіса), написав цей життєпис старця у 1992 році, через кілька місяців після його упокоєння, ще будучи дияконом у монастирі святого Георгія Контоса в Ларнаці на Кіпрі. Опублікований у часописі «Православне свідчення» товариства «Друзі Святої Гори», він є, по суті, першим друкованим текстом про життя старця Якова. Розповідь веде стежками Якова від його дитинства в Малій Азії до десятиліть,…

Митрополит Морфський Неофіт, духовне чадо старця Якова (Цалікіса), написав цей життєпис старця у 1992 році, через кілька місяців після його упокоєння, ще будучи дияконом у монастирі святого Георгія Контоса в Ларнаці на Кіпрі. Опублікований у часописі «Православне свідчення» товариства «Друзі Святої Гори», він є, по суті, першим друкованим текстом про життя старця Якова.

Розповідь веде стежками Якова від його дитинства в Малій Азії до десятиліть, проведених у монастирі святого Давида на Евбеї. Народившись у 1920 році в Лівісі Макрі, він біженцем потрапив до північної Евбеї у 1922 році. Його мати Феодора, яку він називав подвижницею і своєю герондисою, навчила його молитви та передрекла власну смерть; вона молилася до Кікської ікони Божої Матері, і він успадкував від неї любов до Кіпру.

У родині було сім поколінь священиків, і біженці несли в собі суворе, майже чернече передання. Хлопчиком він таємно молився в каплиці святої Параскеви, яка явилася йому й пообіцяла подбати про його майбутнє. Приблизно з 15 років односельці вже називали його отцем Яковом, бо його молитви зцілювали хворих і допомагали породіллям.

У 1952 році він прийшов до занедбаного монастиря святого Давида, де підвизався в молитві 39 років. Ночами він таємно приходив до печерної келії святого, часом ведений зіркою, і зазнавав нападів бісів, що являлися у вигляді скорпіонів. У 1975 році він став ігуменом і духівником, а монастир перетворився на місце паломництва для всієї Греції; прозорливий старець відкривав прочанам їхні гріхи ще до того, як вони встигали щось сказати.

Він сподоблявся видінь під час Божественної літургії, поминав архієпископа Кіпрського Макарія III після його смерті й велів святому Давиду дарувати дощ. Він упокоївся на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці в 1991 році, а старець Порфирій назвав його одним із найбільших святих століття.

Ключові моменти

  1. 0:00 Текст належить митрополиту Морфському Неофіту; він був написаний у 1992 році, через кілька місяців після упокоєння старця Якова Евбейського (1920–1991), і є, по суті, першим друкованим свідченням про його життя.
  2. 0:30 Старець Яків народився у 1920 році в Лівісі Макрі в Малій Азії; його мати Феодора молилася до Пресвятої Богородиці Кікської, і він успадкував від неї любов до Кіпру та передання Малої Азії, потрапивши біженцем на нові землі у 1922 році.
  3. 2:05 Коли човни з біженцями прибули до Пірея в 1922 році, люди плакали, чуючи, як греки богохульствують іменами Христа й Богородиці; біженці зберігали суворе чернече благочестя, а сам Яків походив із сім'ї, де було сім поколінь ієреїв.
  4. 3:37 У дитинстві він таємно молився в каплиці святої Параскеви, де вона йому явилася; за порадою матері він запитав про свою долю, і свята відповіла: «Я подбаю про твоє майбутнє — таке майбутнє, якому багато хто позаздрить».
  5. 7:15 Приблизно з 15 років односельці вже називали його отцем Яковом, людиною Божою; його молитви зцілювали хворих і допомагали породіллям, а у 12 чи 13 років він прочитав молитву над їмость, яка народила, щойно він вийшов із кімнати.
  6. 9:48 У 1952 році він вступив до монастиря святого Давида, де сам святий Давид зустрів його й пообіцяв: якщо він збереже нестяжання, цнотливість і послух, архієреї робитимуть перед ним поклони, а великі багатства проходитимуть повз його руки, не прилипаючи до них.
  7. 13:29 Уночі він потайки йшов молитися до печерної келії святого Давида; не маючи ліхтаря, він молився про світло, і зірка йшла перед ним і зупинялася над печерою, а іншої ночі біси являлися як скорпіони, що звисали зі стелі, доки він не покликав на поміч святого Давида.
  8. 16:06 У 1975 році його призначили ігуменом і духівником; обитель було відбудовано й розширено, і прочани з усієї Греції стікалися до нього, часто бачачи, що прозорливий старець сам називає їхні гріхи ще до початку сповіді.