Мій колишній хлопець, оглашенний, два тижні тому вчинив самогубство
Заголовок усе підсумовує. Я страшенно за ним сумую. Я теж оглашенна, але продовжувати свою катехизацію тепер здається неправильним. Я не хочу охреститися без нього. Коли ми тільки почали зустрічатися, він сказав, що його мета — охреститися перед смертю. Я пожартувала й запитала, чи він планує скоро померти. Озираючись назад, страшно думати, що його план від самого початку був позбавити себе життя.
Я залишаюся в Церкві, але кожна Літургія тепер приносить мені смуток, хоча я знаю, що не повинно.
Я перебуваю в дивній стадії скорботи. Його смерть ускладнила зосередження на деяких моїх обов’язках. Я думаю про те, щоб знову почати приймати антидепресанти, аби впоратися з болем. Після похорону я днями плакала й лежала в ліжку; я також хворіла, що робило все важчим. Я прийняла, що його немає, але все одно найбільше на світі хотіла б повернутися в минуле й повернути його.
Я навіть не бачу його імені на брошурах у церкві, де перелічено оглашенних. Він так любив Церкву, і ця відсутність глибоко засмучує.
Головні думки
- Скорбота через самогубство колишнього хлопця, який був оглашенним
- Труднощі продовжувати катехизацію й прийняти хрещення без нього
- Смуток під час Літургії, попри те що залишаюся в Церкві
- Роздуми про прийом антидепресантів, щоб впоратися з болем
- Відсутність його імені у списку оглашенних у церкві