Розриваюся між католицизмом і православ'ям: як ви зрештою зробили вибір?

Дискусія · 35

Думки — це анонімні перекази справжніх коментарів з оригінальної дискусії. Однаковий колір позначає того самого учасника.

Увійти Увійдіть або зареєструйтеся, щоб долучитися до дискусії.

• − думка#986 22 вподобань у джерелі

  Я щиро люблю месу, розарій і григоріанський спів. Якби я керувався суто власними вподобаннями, то щоразу без вагань обирав би римо-католицтво. Але правда полягає в тому, що з їхніх взаємовиключних тверджень лише одна з цих двох церков може бути правою, і я раз у раз бачу: історія свідчить, що нинішня роль Папи — це пізніший розвиток, який не має підґрунтя в ранній Церкві.

  • − думка#1001 9 вподобань у джерелі

    Дякую! Я приблизно на тому ж самому місці. Я не шукаю церкву, де мені особисто найзатишніше, яка відповідає моїм цінностям чи просто більше подобається. Якби мета була в цьому, я б зупинився на першій-ліпшій протестантській спільноті, куди зайшов. Я прагну істини, хай якою незручною вона виявиться. Відчуваю, що вже дуже близько, але що глибше копаю, то більше розриваюся між ними двома.
  • − думка#1002 6 вподобань у джерелі

    Молодець, брате! Я спілкувався з багатьма людьми, які навіть поглянути на Православ'я неупереджено не можуть, бо надто прив'язані до своєї західної культури та походження.
  • − думка#1003 4 вподобань у джерелі

    Цікаво, у мене все з точністю до навпаки: я обожнюю естетику руського богослужіння та православний підхід до молитви. Але з тобою згоден: нинішня форма римського папізму — це нововведення, і історія свідчить радше на користь Православ'я, ніж РКЦ.
• − думка#987 8 вподобань у джерелі

  Коли залишаєш католицтво й стаєш православним, це немов натрапити на закопаний скарб. Цього навіть словами не передати.
• − думка#988 7 вподобань у джерелі

  Православні мене нагодували (сарказм). Спочатку я почав ходити до католицького храму на Різдво. Потім на недільні меси, іноді й серед тижня. Спершу здавалося, що все правильно, але згодом щось насторожило, і я почав придивлятися до Православ'я. Зрештою я покинув католицьку церкву, бо відчув: щось тут дуже не так. На моїй останній месі немов якийсь голос кричав: «подивися на Православ'я». Потім я пішов на вечірню Пасхи (Агапе) і був підкорений. Багато речей, які не мають сенсу в поясненні католиків (наприклад, Філіокве — воно руйнує Трійцю), у Православ'ї стають зрозумілими. Походивши кожні вихідні кілька тижнів, я вирішив, що це правда. Тепер, навіть якби мені на всі 100% довели, що Католицька церква — істинна, я б усе одно залишився православним. Я мало не перейшов у католицтво, бо вважав себе надто дурним, щоб самостійно тлумачити Біблію. Я обрав Православ'я, тому що православні праві.
• − думка#989 7 вподобань у джерелі

  Я виріс протестантом, у 20 став римо-католиком, а в 32 — православним, на цю минулу Пасху. Для мене РКЦ ніколи не була такою справжньою, як Православ'я. До католицтва я дійшов розумом. Я читав Отців Церкви і бачив описане ними крізь римо-католицьку призму: ієрархію, літургію тощо. Це була суто логіка, а не інтуїція чи духовне відчуття. Заради справедливості, дещо в РКЦ приносило мені радість чи мир, і я не беруся стверджувати, що не отримував Божої благодаті. Але моя віра була занадто законницькою та раціоналістичною, і я заплющував очі на надто багато незрозумілих або бентежних речей — і все це заради того, щоб триматися апостольської віри. Я наполегливо раджу вам побути на православних богослужіннях і серед православних людей. Гадаю, ви самі побачите і відчуєте глибиною душі, чим воно відрізняється. У будь-якому разі, хай Бог веде вас цим шляхом!

  • − думка#1004 6 вподобань у джерелі

    Мушу додати, що, на мою думку, історичні свідчення схиляються більше до Православ'я, ніж до римо-католицтва; звісно, обидві сторони можуть вказувати на речі, які нібито підтверджують їхнє вчення, але, як на мене, ми все ж трохи попереду. Якщо хочете, з радістю розповім докладніше, тільки скажіть.

    • − думка#1009 2 вподобань у джерелі

      Якщо ви не проти, я б дуже хотів почути більше про ваш досвід, це неймовірно цікаво! Ви були католиком 12 років — що саме підштовхнуло вас шукати далі? Що такого було в православному храмі, від чого ви відчули: «Я знайшов це, ось воно»?

      • − думка#1014 2 вподобань у джерелі

        Я глибоко занурився в римо-католицтво приблизно в 17–18 років, читаючи Отців Церкви. Я швидко зрозумів, наскільки РКЦ «фундаментальніша» за протестантизм. Незабаром я дізнався про Православ'я, але на той час уже прийняв католицьке вчення. Я не міг розібратися, яка ж із цих спільнот є єдиною істинною Церквою, а оскільки я був нехрещеним і відчував певну терміновість, то прийняв, напевно, поспішне рішення знайти золоту середину і стати греко-католиком. Так у 20 років мене охрестили в Українській Греко-Католицькій Церкві; хрещення відбулося не за східною традицією, і тому його не визнали, коли я переходив у Православ'я. Більшу частину своїх католицьких років я з різних причин практикував римський обряд. Візантійська ідентичність так і не прижилася після перших кількох тижнів. Потім, під час важкого періоду приблизно 4 з половиною роки тому, я відчув, що мені потрібна парафіяльна спільнота, до якої я дійсно належатиму. Спробував греко-католицьку парафію. У підсумку я ходив виключно туди 3 роки. Там я виховався у східнохристиянських формах богослужіння та деяких православних догматах, і поступово відпустив свою прив'язаність до РКЦ. На початку минулого року в мене знову почалася важка смуга, сильна депресія, а коли навесні я нарешті прийшов до тями, це давнє прагнення євхаристійного спілкування з тими, хто молиться і вірить, як я (з православними), досягло піку, і я вирішив, що маю нарешті розібратися з Православ'ям до кінця після стількох років поверхового знайомства, але…

        • − думка#1017 1 вподобань у джерелі

          > Так у 20 років мене охрестили в Українській Греко-Католицькій Церкві; хрещення відбулося не за східною традицією, і тому його не визнали, коли я переходив у Православ'я.

          Суто з цікавості: а що такого сталося під час вашого хрещення, через що його відкинули? Тих небагатьох східних католиків, яких я особисто бачив під час приєднання до Православ'я, приймали лише через миропомазання.

          > Православні люди теж мене підкорили. У РКЦ, хоч я і зустрічав добрих і, можливо, навіть святих людей, загалом часто складалося враження, що більшість парафіян приходили в одну будівлю, але виходили звідти окремими індивідами, а не родиною.

          Розумію це відчуття. РКЦ дещо нагадує «Старбакс»: є на кожному розі, і в кожному отримуєш абсолютно те саме, тож до певної міри вони взаємозамінні. Православ'я більше схоже на місцеву затишну кав'ярню, шинок чи ресторанчик, де всі знають твоє ім'я — чи на краще, чи на гірше.

          • − думка#1020 1 вподобань у джерелі

            Це було дивно. Хрещення здійснили одноразовим обливанням водою вже після виголошення формули, а не триразово під час неї, як прийнято в РКЦ, і не трикратним зануренням, як це роблять у східному обряді. Архієрей визнав це настільки невідповідним, що наполіг на хрещенні.
• − думка#990 6 вподобань у джерелі

  Я думаю, тобі варто принести це питання Богові, друже. Можливо, згадай святих, яких ти найбільше любиш і відчуваєш найближчими, почитай їм акафісти, запитай їх у серці, де істина, або читай канон Господу Ісусу Христу щовечора і заглиблюйся в нього. Можна влаштувати собі вдома щось на зразок чування, коли стоїш перед справді важливим вибором. Ми читаємо акафісти, молитви з молитвослова, уривки з Євангелія і постимо, поки на серці не настане мир і Бог не торкнеться душі. Ти не зобов'язаний усе це робити, але це те, що допомагає мені та моїй родині. Сподіваюся, ти знайдеш потрібну відповідь, і молюся, щоб Бог привів тебе до істини.

  До речі, як на мене, історично цілком очевидно, що Православ'я — це найдавніша віра, особливо якщо подивитися на історію католицької церкви та на те, як вони крок за кроком відходили від православ'я. Але про це написано безліч літератури, де все пояснено значно краще, ніж я міг би, адже я не історик. Тому моя найкраща порада — молитися, молитися і просити Бога показати, де Його Церква і де твоє місце. Він відповідає на всі наші молитви, якщо ми молимося з палкою вірою!
• − думка#991 6 вподобань у джерелі

  Перш за все, вітаю і благословляю вас за те, що ви усвідомили всю порожнечу атеїзму. Я сам роками був атеїстом, і це, чесно кажучи, геть не радісний і не повноцінний спосіб життя. Моя проста порада — йдіть туди, де відчуваєте найбільшу духовну поживу.

  Сам я практикуючий римо-католик, але колись моїм сусідом був священик Антіохійського патріархату, і ми добре здружилися. Я ходив на Літургії та вечірні до його храму майже рік. Красу православної Літургії просто неможливо заперечити. Я навіть відвідав кілька занять для оглашенних, перш ніж ми з дружиною вирішили повернутися до меси. Що мені далося дуже важко, так це їхня вимога перехрещувати нас, хоча ми вже були охрещені. Я постійно повертався подумки до Символу віри, де ми «ісповідуємо ОДНЕ хрещення на відпущення гріхів». Утім, це я відволікся…

  Інша річ, яка трохи насторожила: майже вся громада складалася з навернених протестантів (серед них купа євангеліків). Від цього виникала та сама атмосфера протестантизму Середнього Заходу, де ми виросли, коли всі лізуть у твої справи (наприклад: «а чому тебе не було в церкві такого-то дня?»). На противагу цьому, у римо-католицькому храмі ніхто й ніколи не запитає, чому ти пропустив месу, ха-ха. Звісно, деякі православні терміни також звучать для людини західної культури дещо чужими (що й зрозуміло). Зрештою все зводиться до особистого вибору, і головне — це…
• − думка#992 4 вподобань у джерелі

  Оберіть щось одне і побудьте там певний час. Коли все стане знайомим і ви увійдете в літургійний ритм Церкви, вирішіть, чи залишатися, чи спробувати іншу на якийсь час, а потім оцінити знову. Я б також порадив долучитися до якогось служіння чи волонтерства. Це допоможе познайомитися з людьми в Церкві, одночасно служачи іншим заради Бога.
• − думка#993 4 вподобань у джерелі

  Я в схожому становищі, але виріс католиком і досі намагаюся в усьому розібратися. Можливо, ще зарано стверджувати, але мені здається, що православне богослов'я ближче до істини, ніж католицьке, проте Православ'я не пристосоване для розквіту в XXI столітті так, як католицтво. Католики дуже організовані, а папа Лев має велику популярність. Я на власні очі бачив, як ця церква приваблює агностиків і прохололих християн. Католики не завжди мають рацію, але дуже легко з'ясувати їхню позицію з більшості питань, а в розвиненому світі католицький храм завжди знайдеться десь неподалік. Православ'я для порівняння більш фрагментоване, більш етнічне, більш езотеричне. Кажу це не для того, щоб відштовхнути вас від нього — я й сам можу зрештою перейти, — але мені здається, що майбутнє радше за католицтвом, ніж за Православ'ям.
• − думка#994 3 вподобань у джерелі

  Так, я пройшов подібний шлях. Для мене вирішальними стали претензії папи проти того, як Церква насправді жила в першому тисячолітті, законницький, судово-карний характер католицького таїнственного життя, а останньою краплею стало прочитання книги Майкла Велтона «Два шляхи». Мені багато що подобається в західному християнстві, переважно естетика. Але коріння віри важило для мене більше.

  • − думка#1005 2 вподобань у джерелі

    Влучне зауваження щодо судового підходу. Я теж чітко бачу цю різницю. Здається, католицький підхід зосереджений на покаранні або врівноваженні гріха відповідно до його тяжкості, тоді як православний спрямований на зцілення душі. Оскільки я не є членом жодної з цих церков, я не знаю цього на практиці, а лише читав про це. Православний погляд на первородний гріх також видається мені значно логічнішим.

    • − думка#1010 2 вподобань у джерелі

      Хоч я і з теплотою ставлюся до католиків, твої спостереження абсолютно точні. Я свого часу придивлявся до католицтва, але ця судова система, оцінювання гріхів за шкалою, призначення єпитимії для спокути... Я не бачу в цьому нічого від Бога — це суто людське. Православ'я справді орієнтоване на зцілення. Для мене це набагато зрозуміліше.
• − думка#995 3 вподобань у джерелі

  Я починав з того ж: усе життя був атеїстом. Вибір церкви для мене був досить простим: спочатку я шукав лише ту, де є справжня Євхаристія, тож, як і в тебе, вибір стояв між католицтвом і Православ'ям. Зрештою я не захотів бути католиком здебільшого через довгу історію зловживань у Церкві, та й аргументи православних щодо Філіокве видалися мені переконливими. Загалом, я б сказав, що найголовніше — це те, якою є твоя місцева парафіяльна громада, тому піди і подивися, чи знайдеш ти контакт із тамтешніми людьми.
• − думка#996 3 вподобань у джерелі

  Можна запитати, що змусило вас раптово увірувати в Бога? Божого благословення.

  • − думка#1006 3 вподобань у джерелі

    Власне, це був челендж, який я побачив у мережі. Мене ніколи не тягнуло до релігії. Він називався «Християнство без віри» і був розрахований саме на атеїстів — по суті, пропонувалося поставити практику попереду віри. Атеїстам пропонували діяти так, ніби вони вірять, і дивитися, що з цього вийде. Я люблю кидати собі виклики, тому вирішив спробувати. Це означало щодня читати й серйозно досліджувати Біблію, щодня молитися, вести щоденник і записувати подяки, слухати проповіді, жити за Писанням, робити одну добру справу на день. Не можу сказати точно, коли чи як, але віра просто з'явилася десь у процесі.

    • − думка#1011 1 вподобань у джерелі

      Слава Богу, що ви прийшли саме до Православ'я, новонаверненим буває дуже нелегко. Мені здається, виникає така собі інтелектуальна стіна: люди розуміють, що Бог є, але не знають, що робити далі, і застрягають у протестантизмі серед мільйона суперечливих ідей, що конкурують між собою. Зі мною сталося саме це. Усього вам найкращого на цьому шляху.

      • − думка#1015 2 вподобань у джерелі

        Чесно кажучи, якщо діяти так, як діяв я, то майже неможливо опинитися деінде, окрім однієї з первісних церков. Я пізнавав Біблію лише в себе у вітальні, ретельно вивчаючи її сторінка за сторінкою, і під кінець у мене було відчуття, що я тримаю в руках щось величне і святе. Тож уявіть моє здивування, коли я нарешті прийшов до церкви, а це виявилося схожим на веселий корпоративний тімбілдінг, лол. Можна було здати дитину в дитячу кімнату, спокійно попити теплу каву, послухати гарну музику та близьку кожному проповідь. Зрозумійте мене правильно, це було ЧУДОВО, але воно взагалі не відповідало тому, що я досліджував місяцями. Зрештою це просто здалося несправжнім.
• − думка#997 2 вподобань у джерелі

  А ви визнаєте Перший Ватиканський собор?

  • − думка#1007 2 вподобань у джерелі

    Гарне питання. Чесно кажучи, не знаю. Мені дуже подобається ідея всесвітньої єдності, але думка про те, що одна людина має останнє слово й абсолютну владу, дещо лякає. Я знаю вірш, яким католики обґрунтовують владу Папи, але будувати на ньому цілу систему здається притягнутим за вуха. Очевидно, що я розгублений, лол.

    • − думка#1012 6 вподобань у джерелі

      На мій погляд, це єдине питання, яке взагалі має значення в епоху після Другого Ватиканського собору. Або папа непомильний — і тоді Римо-католицька церква має рацію в усьому, а будь-які ваші сумніви є суто вашою проблемою, — або він помильний, і тоді вся ця споруда зведена на піску.

      • − думка#1016 2 вподобань у джерелі

        На вашу думку, чи дає Святе Письмо католикам достатньо підстав, щоб обґрунтувати владу Папи/Ватикану? Саме над цим я зараз ламаю голову. Мені дуже подобається ідея всесвітньої єдності, вона видається дуже привабливою, але я не впевнений на всі 100%, що вона дійсно виправдана і спирається на Писання.

        • − думка#1018 5 вподобань у джерелі

          У нас теж є всесвітня єдність! Наприклад, ми з дружиною з сільської Пенсильванії, по суті селюки, лол. Цієї весни ми поїхали до Греції у паломництво, поєднане з медовим місяцем. Часом у Греції ми почувалися навіть більше як удома, ніж удома. Ми заходили в будь-який храм і точно знали, що робити і яка зараз частина служби, хоча грецьку майже не знали. Ми спілкувалися з людьми про Православ'я ламаною англійською та грецькою, і це були прекрасні бесіди. Ми побували на могилі преподобного Паїсія, приклалися до його мощей та мощей преподобного Арсенія, і якби люди не чули нашої мови, ми б зовсім не виділялися серед місцевих. Мій 14-місячний син причастився від наступника апостола Тита в соборі в Іракліоні на Криті, де спочиває чесна глава святого Тита, і єпископ, причащаючи його, сказав: «А, браво, Гавриїле, браво!». Ніколи нікому не вірте, що для єдності потрібен Папа. Ми могли б відчути те саме в Росії, Грузії, Сербії, Єрусалимі, Дамаску — скрізь, де є Церква.
        • − думка#1019 3 вподобань у джерелі

          Я православний. Звісно, не визнаю. Щоб мати єдність, самодержець не потрібен.
• − думка#998 1 вподобань у джерелі

  Я був у такій самій ситуації близько 5 місяців тому, коли відходив від атеїзму. Я й досі натрапляю на цитати, що звучать занадто по-римо-католицьки, і мушу докопуватися до суті. Правда в тому, що римська кафедра дійсно виконувала реальну апеляційну роль у перше тисячоліття і була високо шанована, але її шанували тому, що вона була *православною*. Дехто виступає за мінімалістське розуміння папства за I Ватиканом, але цей собор зовсім не про мінімалізм, і Церква насправді діяла зовсім не так. Останнім часом я багато роздумую про це, і я точно не перший, хто це помітив. Римо-католицизм сприймається як збірник правил, яких дотримуються суто для того, щоб уникнути гріха. Для мене яскравий приклад цього — визнання шлюбів недійсними. Розлучення — це гріх. Система «анулювання» шлюбу ігнорує справжню рану від розлучення, просто замазуючи її: «ви насправді ніколи не були одружені, тому й розлучення не було». Якщо шлюб можна визнати недійсним, то звідки ви або священник можете знати, що під час здійснення таїнства відбувся справжній шлюб? Ви не можете цього знати. Єдине підтвердження — чи протримається він. Тож люди можуть одружуватися знову й знову, доки не знайдуть свій «справжній» шлюб, навіть маючи спільних дітей. Католики нібито відмовилися від можливості по-справжньому брати шлюб лише заради того, щоб уникнути гріха розлучення. До того ж це заднім числом перетворює роки подружнього життя на блуд, якщо шлюб визнають недійсним. У Православ'ї ми визнаємо реальними і шлюб, і людську гріховність, і зцілення. Ви дійсно були вінчані, але через гріхопалу людську природу люди можуть порушити цю обітницю й розлучитися. Ми не прикрашаємо це; ми кажемо, що це *є* гріх…
• − думка#999 1 вподобань у джерелі

  Чому б не продовжувати ходити й туди, і туди, якщо ваші стосунки з Богом зростають в обох храмах? Це такий собі мирський «вибір», але новонаверненим і тим, хто повернувся до віри з дитинства, все одно потрібні роки, щоб усвідомити свою ідентичність у Католицькій чи Православній Церкві. Я веду до того, що поспішати нікуди. Ви все одно щойно навернулися до Христа у ваших особистих стосунках із Ним. Якщо ви ввіряєте свою віру Христові й ідете за Ним, може минути певний час, перш ніж вам відкриється відповідь.

  • − думка#1008 1 вподобань у джерелі

    Здебільшого тому, що належне дослідження обох традицій забирає купу часу. Я працюю повний робочий день і маю двох дітей, зокрема вічно невдоволене немовля, якому потрібна лише мама (тобто я 😁). Зараз у мене катехизація OCIA щочетверга, бесіди для оголошених у православних щосуботи вранці, іноді вечірня в суботу, а потім католицька меса в неділю вранці. Пропустити заняття означає втратити важливу інформацію, і наступного тижня я почуваюся розгубленим. До того ж я займаюся самоосвітою у вільний час. Довго так тривати не може, бо мені доводиться тягати вередливу дитину всюди за собою. Для мене це перетворилося на масштабний «проєкт» і пошук істини, але саме на питанні «Православ'я проти Католицизму» я зайшов у глухий кут. Можливо, я кину самі лекції і просто ходитиму на месу та літургію, щоб далі розбиратися.

    • − думка#1013 1 вподобань у джерелі

      А, ну так, це зрозуміло. У вас дуже суворі часові рамки, тому продуктивніше було б «зробити вибір» на користь чогось одного. Я приєднаюся до інших коментаторів, оскільки сам схиляюся до Православ'я. Але зрештою рішення/вибір не буде щирим, якщо ви не зробите його самі. Якщо ви розумієте, про що я. Якщо ви більше схиляєтеся до Православ'я, раджу зазирнути у FAQ цього сабредіту й пошукати дописи, схожі на ваш. Це найкраща порада, яку я можу дати наразі.
• − думка#1000 1 вподобань у джерелі

  Я ніколи не стикався з такою дилемою, але скажу дві речі. По-перше, я знаю людей, які роками перебували в «паралічі аналізу». Можливо, думка непопулярна, але духовно вам, мабуть, буде краще в «неправильній» церкві, ніж узагалі ніде. По-друге, про різницю між Православ'ям і Католицизмом можна говорити багато, але одне з найпростіших для розуміння питань — це догмати I Ватиканського собору про папську владу: вона є 1) верховною, 2) універсальною, 3) безпосередньою та 4) звичайною. Люди зазвичай звертають увагу на перший пункт (мабуть, через страх зловживання владою), але для мене куди більшою проблемою є інші. Історія дуже чітко показує, що це нововведення. З однієї майбутньої книги: оскільки лінія розмежування пролягає за принципом «непомильність або нічого», люди дивуються, що православні, відкидаючи папське *верховенство* і тим паче *непомильність*, не заперечують папської *першості*, включно з певними винятковими привілеями папи серед його братів-єпископів. Тому біблійні та святоотцівські свідчення на користь самої лише першості не стосуються цієї суперечки. У популярних дискусіях першість часто змішують із верховенством (а іноді навіть із непомильністю). Якщо ж їх розрізняти, то докази на користь першості є вагомими, на користь верховенства — значно слабшими й перекреслюються протилежними свідченнями, а на користь непомильності — ще слабшими. Сам факт існування Ассирійської, дохалкідонських та Православних церков був би майже незбагненним, якби верховенство чи непомильність належали до «віри, раз переданої святим». Як приклад першості без…