WeOrthodox
EN UA
r/OrthodoxChristianity Reddit

Хвилювання матері щодо православного хрещення немовляти: поради досвідчених батьків

Мати, одружена з православним, шукає розради та підтримки напередодні хрещення їхньої дитини. Вона переживає, що занурення у воду та незвична обстановка таїнства можуть стати для немовляти травмою або сильним стресом, особливо з огляду на те, що діти часто плачуть під час чину. Вона також запитує про звичай відвідувати храм три неділі поспіль після хрещення, коли немовля причащається Святих Таїн (зокрема приймає краплю вина з чаші), і згадує термін, який запам'ятала як «кінефтономія».

Дописувачі, серед яких багато батьків і хрещених із власним досвідом, переконливо заспокоюють її: хрещення триває недовго, воду підігрівають, а священники вміють дбайливо й обережно поводитися з немовлятами. Вони зазначають, що плач — це звичайна реакція на незнайомих людей і нові відчуття, а не ознака психологічної травми, і що жодного тривалого стресу у дітей не залишається — навпаки, вони згодом щиро люблять храм і Святе Причастя.

Щодо тритижневої традиції, коментатори пояснюють, що хрещені батьки зазвичай приносять новопросвічене немовля до Причастя перші три неділі, закладаючи цим основу для регулярного церковного життя. Термін, який вона почула, можливо, вказує на грецьке «кселадома» чи кіпрське «міра», пов'язане з воцерковленням на сороковий день або післяхрещальним помазанням.

Загальний висновок: материнське хвилювання цілком природне, але безпідставне; з дитиною все буде добре, а попередня розмова зі священником допоможе розвіяти решту сумнівів.

Головні думки

  • Занурення під час хрещення триває лічені секунди, воду підігрівають, а священники мають досвід лагідного поводження з немовлятами.
  • Плач під час таїнства — це нормальна реакція на незнайомих людей і нові відчуття, а не свідчення травми.
  • Немає жодних ознак довготривалого негативного впливу; навпаки, діти зазвичай зростають із любов'ю до храму та Причастя.
  • Традиція після хрещення: хрещені батьки приносять дитину до Святого Причастя перші три неділі поспіль.
  • Термін «кінефтономія», ймовірно, стосується чину воцерковлення на 40-й день (кселадома/міра) або післяхрещального помазання.
коментарів у джерелі: 69 Оригінал на Reddit

Дискусія · 29

Думки — це анонімні перекази справжніх коментарів з оригінальної дискусії. Однаковий колір позначає того самого учасника.

Увійти Увійдіть або зареєструйтеся, щоб долучитися до дискусії.

  • думка#516

    У мене троє хрещених дітей, і я бачила десятки хрещень немовлят, а священники за своє служіння звершують їх, напевно, сотні. Одні дітки плачуть, інші — ні. Деякі плачуть рівно до моменту занурення, а потім затихають. Священники діють лагідно і швидко, і дитинка опиняється знову у вас на руках перш ніж устигне по-справжньому розплакатися. Я навіть бачила хрещення, де немовля взагалі не зронило жодного звуку за весь час. А щодо Причастя — мова йде про менше ніж чайну ложечку вина, розведеного водою: ми ж не станемо позбавляти немовля дорогоцінної Крові Христової.

    • думка#530

      Чайна ложка здається принаймні разів у десять більшою, ніж те, що насправді дають немовлятам.

  • думка#517

    Немовлята майже завжди плачуть на хрещенні — вони плачуть від усього незнайомого. Це цілком безпечно. Якщо ви переживаєте, просто поговоріть зі своїм батюшкою. Варто заздалегідь дізнатися, як саме він занурює, щоб вам було спокійно: хтось робить швидкий плавний рух, хтось занурює повністю, хтось садовить дитинку в купіль і поливає водою. Якщо знати про це наперед, не буде несподіванок. У мене є свої уподобання серед цих способів, але ж так хрестили мільйони й мільйони дітей. Якщо є якийсь *особливий* ризик, що стосується саме *вашої* дитини, попередьте священника завчасно. Усі відомі мені випадки, коли щось ішло не так, можна було б попередити такою попередньою розмовою. Щодо Причастя — священники знають, що немовлята не їдять твердої їжі, тож вони лише торкаються ложечкою до губ, можливо, з крихітною часточкою Тіла. Ніхто не даватиме вашій дитині великий шматок хліба.

    • думка#531

      Дякую, що пояснили. Так, я справді дуже боюся, що дитина вдавиться вином або хлібом.

      • думка#538

        Вином вони не вдаряться — немовлята від природи вміють пити. І пам'ятайте, що воно розведене водою, яка пом'якшує дію спирту, від якої маля могло б покашляти.

        • думка#544

          До того ж воно тепленьке, тому це не буде шоком для маляти.

      • думка#539

        Немовлятам дають зовсім крихітну крапельку — часто просто торкаються губок. Нашій дитині зараз чотири місяці, її охрестили на 41-му тижні, і відтоді ми її постійно причащаємо. Прикорму ще не вводили.

      • думка#540

        Наш батюшка дає діткам найменшу крапельку Причастя! Буквально ковточок Крові та крихітну крихту Тіла.

  • думка#518

    Сьогодні, коли мама живе в оточенні соцмереж та інтернету, звідусіль лунають голоси про те, що будь-який звичайний досвід дитинства завдає травми. Я вас розумію. Але, як уже багато хто сказав, це цілком під силу немовляті — і, чесно кажучи, для мами це завжди важче, ніж для самої дитини!

    • думка#532

      За всією цією тривогою я відчуваю глибокий страх непоправно травмувати свою дитину, і мені хочеться звернутися саме до цього, бо про інші речі люди вже написали краще, ніж змогла б я. У теорії прив'язаності є поняття «достатньо хорошого» батька чи матері: ви ніколи не зможете вберегти дитину від усього болю, навіть від того, про який зараз і гадки не маєте. Але доки ви вмієте відновлювати зв'язок — щиро вибачитися, дати дитині можливість висловити свої почуття та залишатися для неї тим безпечним прихистком, куди вона завжди може повернутися — ви навряд чи завдасте їй тієї тривалої шкоди, якої так боїтеся. Глибокі й незагойні рани завдають саме ті батьки, які не здатні визнати свою провину й докоряють дитині за те, що вона це помічає. Помилка, яку ви визнали і виправили, запам'ятовується просто як неприємний момент, який минув на краще, — і саме ви стали тією людиною, яка все виправила. Ви очевидно любите свою дитину як окрему особистість, а це вже ставить вас набагато вище за багатьох людей, яких я зустрічала, зокрема й за моїх власних батьків. Сподіваюся, ви зможете видихнути і будете до себе поблажливішою. Мені 40, з багатьох причин я не маю власних дітей, але виховання самої себе навчило мене всього цього. Я бачу страхи, які цілком можуть бути безпідставними, і величезний тягар вимоги бути ідеальною, який ви самі на себе поклали. Хороша новина: ви не мусите бути ідеальною. Погана новина: ви й не будете нею, тому що помилятися, підійматися і пробувати знову — це частина людської природи. Сподіваюся, ця думка принесе вам хоч трохи полегшення, навіть якщо знадобиться час, щоб повірити в неї по-справжньому, адже тіло реагує повільніше за розум.

      • думка#541

        Тут є багато передісторії, якою я не ділилася. Наприклад, наш шлях до її народження був довгим і важким, а самі пологи — вкрай травматичними. Перші дні вона провела у відділенні реанімації новонароджених, і в якийсь момент я взагалі не знала, чи побачу свою дитину живою. Усе це, звісно, тисне на мене на підсвідомому рівні. Тож я розумію, що з боку деякі мої переживання можуть здаватися надмірними, але якби ви пережили те, що випало на мою долю, думаю, зрозуміти ці страхи було б значно легше.

      • думка#542

        Красне дякую за ці слова ❤️ Ви маєте рацію: значна частина моєї тривоги походить від панічного страху ненароком зробити щось, що назавжди їй зашкодить. Я вимагаю від себе забагато, хочу зробити все бездоганно, і сама розумію, що це нереально. Мені дуже сподобалося, як ви пояснили концепцію «достатньо хорошої» мами, особливо про вміння відновлювати зв'язок. Здається, мені справді потрібно було почути, що я теж маю право помилятися, якщо визнаю свої помилки, вибачаюся і виправляюся. І дякую вам за слова про те, що я по-справжньому люблю свою донечку — я справді люблю її всім серцем. Іноді я просто так сильно боюся підвести її, адже вона для мене — все на світі ❤️

  • думка#519

    Ви справді хвилюєтеся без причини. Хіба у вашого чоловіка залишилася якась травма після власного хрещення? Так, немовлята плачуть на хрестинах, але ж вони плачуть і під час годування, і коли їх одягають, і в підгузок, та й просто так. Нещодавно в нас хрестили дуже наляканого й розгубленого дворічного хлопчика, а зараз він так само радісно біжить до Причастя разом з іншими дітками й зовсім не тримає зла на батюшку.

    • думка#533

      Плач — це єдиний доступний їм спосіб спілкування. Він може означати: «моїй мокрій шкірі холодно від повітря», або «що це за волохата штука на обличчі в того дядька» (борода), або навіть «я ж не дзюрив, чому я мокрий?». З мого досвіду, немовлята переносять хрещення значно легше, ніж малюки років двох-трьох: у немовлят ще працюють вроджені плавальні рефлекси, а старші дітки зазвичай ще не вміють плавати, тож, гадаю, це впливає і на реакцію під час занурення.

  • думка#520

    Обоє моїх дітей гірко плакали на хрещенні. Син був зовсім крихіткою, а донечці було два роки, і вона виривалася та кричала весь час — з боку це здавалося справжнім жахом. А зараз батюшка — її найулюбленіша людина, вона обожнює дивитися, як хрестять інших малят, і весь тиждень перед службою тільки й говорить про те, як піде причащатися. Їй ще й чотирьох немає. Не хвилюйтеся!

  • думка#521

    Я розумію ваші хвилювання. Більшість священників підігрівають воду в купелі, щоб для дитини це не було температурним шоком, а багато батьків купають маля щовечора протягом тижня перед хрещенням, аби воно звикло до води. До того ж я не знаю жодної людини, хрещеної в дитинстві, яка б це пам'ятала, не кажучи вже про якусь травму. Чи вдалося вам поговорити про свої страхи з батюшкою вашого чоловіка, або, ще краще, з матушкою?

    • думка#534

      На жаль, поговорити з ними наперед не вийде, але дуже дякую за добрі слова.

      • думка#543

        А у вас ще є час, чи хрещення вже цими вихідними? Хтось тут згадував, що деякі священники беруть «свіжу воду» (??), мабуть, маючи на увазі колодязну чи джерельну, і начебто її не підігрівають. Усі знайомі мені священники завжди зігрівають воду заради безпеки й комфорту дитини, але я б точно хотіла з'ясувати це заздалегідь! Серйозно, поговоріть із кимось, хто знає і може вас заспокоїти — можливо, з майбутніми хрещеними, якщо до священника чи матушки зараз не додзвонитися.

  • думка#522

    У мене обоє плакали — менша взагалі кричала без упину, доки її не причастили. Наш батюшка тоді пожартував, що на неї чекає велике майбутнє в церковному хорі :) Я дуже добре розумію ваші переживання, але священники чудово вміють хрестити немовлят. Щодо алкоголю: як уже казали, вино розбавляють теплою водою перед освяченням, та й дають його зовсім крихту. У звичайному банані міститься десь у десять разів більше спирту, ніж дитина отримує під час Причастя.

  • думка#523

    Немовлятам батюшка зазвичай просто занурює лжицю і торкається ротика, швиденько втирає платом, а потім одразу можна дати пустушку, якщо маля її смокче. У деяких храмах щотижня причащають по 50 немовлят. Це нормально, якщо вони трохи злякаються, — хоча вони насправді розуміють суть того, що відбувається, краще за нас, і здебільшого навіть не бояться. Водичка має бути приємною й теплою. Реакція переважно залежить від характеру дитини; усе робиться лагідно, обережно, злагоджено та звично. Я щоразу дивуюся, скільки діток взагалі не плачуть — і, чесно кажучи, що менша дитина (в межах норми), то легше все проходить, адже вроджені рефлекси дуже допомагають.

  • думка#524

    Окрім того, що вже сказали інші, пам’ятайте: якщо дитині це справді не сподобається, вона може добряче розплакатися. Для вас як для матері це може бути дуже важко, але запевняю — з малюком усе буде гаразд. Мій син просто КРИЧАААВ не своїм голосом. Він однаково ненавидів і воду, і незнайомців. Через вісім місяців із ним усе абсолютно чудово, і він робить великі успіхи на уроках плавання.

  • думка#525

    Як вас уже заспокоїли інші, з малюком усе буде добре! Але про інші звичаї ще не згадали. Не можу вгадати, яке саме слово ви мали на увазі 🤣, але, гадаю, йдеться про те, що в Греції називають ξελάδωμα (кселадома), а на Кіпрі — μύρα (мира). Після хрещення дитину не купають 3 дні — саме стільки часу на ній залишається святе миро. Оскільки день хрещення рахується як перший, насправді минає 2 дні. За традицією хрещений чи хрещена приходить до вас додому, купає немовля, а потім у цій самій воді пере весь хрестильний одяг, якого торкнулося миро. З цією водою слід поводитися як зі святинею — вилити або в проточну воду (річку чи море!), або в непопираєме місце, де ніхто не ходить. Потім ви набираєте свіжу воду, знову перете одяг, виливаєте її і повторюєте ще раз, тобто загалом одяг перуть 3 рази. Зазвичай на це збирають близьких родичів і влаштовують трапезу, але суворої вимоги, щоб це робили саме хрещені, немає — головне, щоб хтось це зробив. Чіткого часу теж немає — можна вдень або ввечері, як зручно вам і гостям. Що ж до наступних 3 неділь — так, після хрещення дитину потрібно тричі причастити Святих Таїн. Іноді Причастя дають одразу під час хрещення (це більш імовірно, якщо воно в неділю і Святих Дарів залишили заздалегідь), і це рахується за перший раз. Літургія в будень теж підійде, хоча в неділю зазвичай найзручніше. За традицією хрещені йдуть до храму разом із вами і несуть…

    • думка#535

      Саме так. Мої дітки взагалі не плакали — їм хрещення навіть сподобалося. Вони всі причастилися Святих Христових Таїн наприкінці таїнства. Зазвичай після цього дитина спить; моя взагалі проспала майже все святкове застілля. Я теж не змивала миро три дні, а потім зробила все точно за цими правилами для першого купання. Наступні три неділі хрещені підносили їх до Чаші, а я тримала лампада — хрестильну свічку. Малюк причащається так само, з тієї ж Чаші та брехні (ложечки), як і всі інші. Авторка допису просто занадто все ускладнює.

    • думка#536

      Щиро дякую за пояснення — це справді допомогло мені все зрозуміти.

  • думка#526

    Ми на вихідних хрестили мого племінника (йому 15 місяців) і жартували, що він образився на мою свекруху, бо вона тримала його на руках, а потім віддала батюшці для занурення. Він сердився на неї цілих 20 хвилин, а потім знову все стало гаразд. Так, малюка 3 неділі поспіль хрещені водять до Причастя, а після цього батьки повинні приводити його щонеділі.

  • думка#527

    Є така традиція (чи радше очікування), що перші три неділі після хрещення хрещені батьки відвідують Літургію разом із родиною і самі підносять дитину до Святого Причастя. Зазвичай хтось із батьків стоїть поруч або позаду із запаленою хрестильною свічкою. Це показує парафії, що дитина є новопросвіченою, і допомагає закріпити звичку регулярно ходити до церкви. Якщо хрещені не мають змоги прийти (наприклад, живуть далеко), родина однаково може стояти із запаленою свічкою ці перші три неділі. Коли хрещені мають таку можливість, їх закликають приводити похресника до Причастя якомога частіше, а не лише ці 3 неділі. У багатьох парафіях щороку влаштовують «День хрещених батьків», аби заохотити їх приходити і причащатися разом із дітьми. Але це не окремий чин чи обряд (і я ніколи не чула для цього якоїсь спеціальної назви) — це просто благочестивий звичай свідомо причащатися разом ці перші 3 неділі.

    • думка#537

      І ще — немає ніякого дедлайну, до якого ви обов'язково маєте охрестити дитину. Деякі сім'ї чекають, поки дитина трохи підросте (до року чи більше), бо хвилюються (хоча зовсім не варто!!) або щоб родичі встигли спланувати поїздку. Інші прагнуть охрестити якнайшвидше. Мій чоловік не бачив сенсу зволікати і хотів хрестити одразу після 40 днів, але я вмовила його почекати до 3 місяців. Ми обов'язково хотіли охрестити дитину перед першими перельотами (здається, в Грецькій Церкві це досить поширена практика). Я б радила робити це тоді, коли вам буде комфортно, не кваптеся через силу. Це ж радісне свято!

  • думка#528

    Пише православна мама: у мене були схожі переживання перед хрещенням моєї дитини. Найкраща людина, з якою варто обговорити всі сумніви та розпитати, що робити далі, — це ваш священник. Запитуйте його про все, батюшка все пояснить! Тут вам, звісно, дадуть багато корисних порад, але зважайте, що це Реддіт, і люди в інтернеті просто діляться власним досвідом та враженнями. Священник, який звершуватиме таїнство, дасть найточніші відповіді. Вітаю вас, і многая літа вашому малюкові!

  • думка#529

    Священник, який хрестив мою третю дитину, був старої закалки і просто повністю занурив її з головою під воду. Коли він її витяг, вона тільки набрала повітря, щоб заплакати, — а він занурив її знову, і потім ще раз. Певна річ, це був шок. Травмою я б це не назвала, і попри те, що вона трохи пирхала й покашляла, уже за хвилину все було гаразд. Хоча, зізнаюся, мене трохи злякало те, з якою незворушністю він це робив. Але на всіх інших хрестинах, де я була, батюшки діяли набагато обережніше й ніжніше — наприклад, просто поливали водою голівку дитини. Це свідчить про те, що більшість священників переживають за це не менше за вас. Більшість наших батюшок самі мають дітей і напевно страшенно бояться завдати немовляті болю. Тож вам точно немає чого боятися.