Гомілія о. Олексія Умінського на Воздвиження Хреста переосмислює клич Христа заперечити собі, взяти хрест і йти за Ним не як важке зобов'язання, а як добровільний заклик, що випливає з любові. Священик пояснює, що євангельські слова — «запереч собі, візьми хрест свій і йди за Мною» — часто сприймаються як найсуворіші і найстрашніші в Писанні, бо здаються протиприродними для людини. Проте о. Олексій стверджує, що справжнє самовідречення відбувається природно і радісно, коли людина глибоко любить: любячий забуває про себе, роблячи коханого центром життя. Це божественне самовідречення приносить щастя, світло і свободу, а не жорстокість чи важкість. «Хрест», який християни покликані нести, — це не світські страждання, хвороби чи нещастя; це — саме Євангеліє, благовіст про жертвову любов і Воскресіння Христа. Як співає Церква: «Хрестом радість во всій вселенній». Тому взяти хрест — означає обійняти життя за Євангелієм, наслідувати Христа в безкорисній любові. Цей тягар легкий і визволяючий, бо обраний вільно у відповідь на любов, а не наметений силою. Бог не посилає хрести; людина добровільно їх бере. Гомілія закінчується тим, що йти за Христом — означає заперечувати лише себе, а не Христа, і що таке життя означене радістю Воскресіння.
Клич взяти хрест — це запрошення, а не повеління; Бог не посилає хрести, ми добровільно їх беремо.
Самовідречення — природний плід глибокої любові: коли ми справді любимо, ми радісно забуваємо про себе.
Християнський хрест — це не світські страждання, а Євангеліє — благовіст про любов і Воскресіння Христа.
«Хрестом радість во всій вселенній»: хрест приносить радість, світло і свободу, а не мрачність.
У нещодашньому ефірі протоїєрей Олексій Умінський відповідає на питання телеглядача про те, чи карає Бог коли-небудь, роз'яснюючи поширене непорозуміння. Глядач зробив висновок, що якщо Бог ніколи не карає, то Він автоматично прощає всіх, роблячи сповідь непотрібною. Батько Олексій виправляє цю премісу: він ніколи не стверджував, що Бог ніколи не карає. Насправді, він розмежує страждання, хвороби та смерть — які не є Божественною відплатою за гріхи — і справжнє Божественне покарання, яке існує як форма люблячого навчання. Це покарання не є пыткою чи помстою, а є Божественним педагогічним діянням через життєві обставини, зустрічі та внутрішнє усвідомлення власних помилок, що часто веде до покаяння. Прощення, наголошує батько Олексій, не є автоматичним; воно вимагає активного пошуку, щирої бажання, старання та прийняття через щиру кайту та покаяння. Саме ця динаміка є причиною існування таїнства сповіді: воно надає структурований спосіб шукати, виражати та отримувати це прощення. Отже, обговорення зосереджене на природі Божественної справедливості як відновлювальної, а не каральної, та на невід'ємній ролі людської співпраці в процесі примирення.
Бог не посилає страждання, хвороби чи смерть як відплату за гріхи.
Божественне покарання існує як любляче навчання через життєві обставини та усвідомлення помилок.
Таке покарання є педагогічним, а не помстячим чи пытливим.
Прощення вимагає активного пошуку, бажання та прийняття через щире покаяння.
О. Олексій Умінський оголошує про запуск нового проєкту на підписці під назвою «Читання книг з о. Олексієм», де він ділиться розмовами про авторів і книги, що сформували його духовне життя. Перший епізод присвячений щоденникам протопреситера Олександра Шеменана, видатного православного богослова XX століття. О. Олексій розмишлює над питаннями: чому художня література іноді розкриває більше про Бога, ніж богословські трактати, і про що писав японський монах-поет Танеда Сантока. Проєкт доступний на YouTube, Telegram та Boosty, з промоційною знижкою для ранніх підписників. О. Олексій запрошує глядачів приєднатися до дослідження літератури, що надихає віру, включаючи поезію, музику та оповідання. Він також надає посилання на свій інший контент, такий як розмови про Літургію та прогулянкові медитації. Ця ініціатива прагне сприяти глибшому залученню до християнської мислі через літературне відображення.
Запущено новий проєкт на підписці «Читання книг з о. Олексієм» від о. Олексія Умінського
Перший епізод присвящений щоденникам о. Олександра Шеменана
Досліджується, як художня література та поезія освітлюють духовну істину
Доступний на YouTube, Telegram та Boosty зі стартовою знижкою
У цій бесіді протоієрей Олексій Умінський відповідає на листа життєвої православної християнки, яка, змушена запитаннями нехристиянських друзів, виявила свою нездатність викласти зміст віри в Трійцю, Божественність Христа чи Євхаристію. Її криза розкриває поширене явище: багато «церковних» людей звели віру до моральної конформності та обрядової обережності — хвилюючись через хрестоносні сливи чи списки дозволеного і забороненого — і при цьому пропустили живого Бога. Отець Олексій стверджує, що така релігія плутає традицію з вірою, а поведінкову конформність — зі стосунками з невидимим, невичерпним Богом, який безмежно вищий за людські категорії.
Суть християнства, наголошує він, — не в моральному кодексі, а в звістці, що Бог — це вічна, самовіддаюча любов (1 Ів. 4:8). Ця любов пояснює Трійцю не як математичну загадку, а як спільноту Осіб: Батько вічно роджує Сина, Дух вічно процедує, три гіпостаси односущні та об'єднані в одній волі. Воплочення — це об'єднання Бога з людиною; Син приймає на Себе гріх і смерть, руйнує ад Божественною любов'ю, воскресає як Богочоловік і дарує обоження через Хрещення та Євхаристію. Бесіда завершується свідченням про дитячу зустріч із живим Богом як Любов'ю, що ілюструє: істинна віра починається не з правил, а з особистої зустрічі з Тим, Хто є Сама Любов.
Віра, зведена до моральних правил і ритуальних дрібниць (наприклад, хрестоносних слив), випорожнює християнство; істинний Бог невидимий і безмежно вищий за людські категорії.
Багато життєвих православних плутають релігійну традицію та поведінкову конформність з вірою, не маючи особистих стосунків із живим Богом.
Християнська віра перевищує уявлення про «вищий розум» чи моралістичного законодавця, звіщаючи Бога як вічну, самовіддаючу любов — джерело всіх догматів.
Свята Трійця — не загадка, а повнота Божественної любові: Батько, Син і Святий Дух як три особисті вияви однієї божесної сутності, об'єднані в одній волі.
Ця публікація представляє проповідь протоієрея Олексія Умінського на 16-ту неділю після П'ятидесятниці, неділю перед Воздвиженням Чесного Хреста. Проповідь роздумує над двома євангельськими читаннями, які на перший погляд здаються суперечливими: Іван 3, де Христос каже, що Він прийшов не судити світ, а спасти його, і притча про таланти з Матвія 25, яка говорить про суд. Проповідник показує, що ці два читання взаємно пояснюють одне одного. Таланти, пояснює він, — це не сучасні «здібності», а велика сума грошей, довірена слугам із великим ризиком; так само Господь довіряє кожному християнину незмірно більший скарб — Самого Христа, благодать, віру та любов, — які треба ризикувати й примножувати через живу, діяльну віру. Він наводить слова святого Афанасія Великого («Бог став людиною, щоб людина стала богом»), щоб описати християнське покликання возноситися разом із Христом. Проповідь протиставляє цьому третього слугу, який закопав свій талант зі страху: він уособлює «суто релігійну» людину, яка шукає безпеки в правилах, правильному запалюванні свічок, пості та заучених молитвах, але ніколи не молиться від серця і нічим не ризикує заради Бога. Така людина, попереджає проповідник, сама себе засуджує і живе в самій собі створеній темряві, бо Бог — не жорстокий пан, а любов і милосердя, як батько, що прийняв блудного сина. Іронічне висловлювання в заголовку — «чим більше спиш, тим менше грішиш» — передає дух цього страхітливого, самозахисного благочестя, який проповідь закликає християн подолати.
Два недільні читання — Іван 3 (Христос приходить спасти, а не судити) і притча про таланти — здаються суперечливими, але пояснюють одне одного.
Талант — це велика сума грошей, довірена з реальним ризиком; Бог довіряє нам набагато більше: Самого Христа, благодать, віру та любов.
Віра, любов і молитва — не гарантія комфорту, а велика праця: шукання, сумнів, довіра та стояння за правду.
Слуга, який закопав свій талант, зображує суто релігійну людину, яка ховається за правилами й зовнішньою обрядовістю і нічим не ризикує.
У цьому епізоді «Читання книг з о. Олексієм Умінським» священик представляє японського поета-монаха Танеду Сантоку, який залишається майже невідомим для російськомовної аудиторії. Поезія Сантоки відзначається простою, розмовним тоном та тактильною безпосередністю. о. Олексій читає репрезентативний вірш: «П'ю, п'ю саке. Квітуть гілки, ниви на деревах. Мурхавець блукає по моїй війці». Він рефлексує над тим, як ці, здавалося б, побутові рядки — що зображають щоденні миті, як от пиття, спостереження за природою або помічання дрібного комахи — відчиняють простір глибокої радості та миру. Обговорення наголошує, що творчість Сантоки вчить нас бачити красу в найзвичайніших обставинах і приймати життя таким, яке воно є. Вірші функціонують як своего роду суттевий духовний транквілізатор, даруючи надію, радість і тиху впевненість, що світ знаходиться в руках Божих. Цей пост запрошує глядачів залучитися до цього поетічного бачення через тривалу серію, яка підтримується через різні платформи підписки.
о. Олексій Умінський представляє японського поета-монаха Танеду Сантоку, малознайомого в російських колах.
Вірші Сантоки прості, розмовні, тактильні, знаходять красу в щоденних митях.
Читається та обговорюється зразок вірша про пиття саке, квітучі гілки та мурхавця на війці.
Поезія діє як духовний транквілізатор, даруючи надію, радість і довіру Божому Провидінню.
У пості анонсується прем'єра нового епізоду серії «Читання маленьких книг з отцем Олексієм Умінським», присвяченого японському поету хайку Танеді Сантоку (1882–1940). Отець Олексій представляє Сантоку як поета, майже невідомого російськомовним читачам, чиї вірші — прості, майже розмовні, і дивно тактильні. Епізод досліджує, як поезія Сантоку стає прикладом знаходження краси в звичайному та прийняття життя таким, яке воно є. У анонсі наведено зразок хайку: «Осень у квітінці / О, як смачно соєвий творіг / У трактирі тофу». Обговорюється книга видання Hyperion 2001 року зі віршами та прозою Сантоку. Пост пропонує кілька варіантів підтримки проекту — Спонсорство на YouTube, Telegram (з промокодом на 30%) та Boosty — а також посилання на інші ресурси отця Олексія: його Telegram-канал, розмови про розуміння Літургії, «Прогулянки з отцем Олексієм» та опубліковану книгу. Також вказано контактний email. Послугує одночасно запрошенням зануритися в контемплятивну поезію Сантоку та посібником із підтримки триваючого літературно-духовного проекту.
Новий епізод присвячений японському поету хайку Танеді Сантоку, малому відомому в російськомовному просторі
Поезія Сантоку знаходить красу в звичайних миттях і приймає життя таким, яке воно є
Епізод входить до серії «Читання маленьких книг з отцем Олексієм Умінським»
Запропоновані кілька платформ для підписки: YouTube, Telegram, Boosty
День Седьмой. Alexey Uminskiy
YouTube
7:57
