WeOrthodox
EN UA
День Седьмой. Alexey Uminskiy YouTube

Чим більше спиш, тим менше грішиш? Проповідь про ризик заради Божих дарів

Чим більше спиш, тим менше грішиш? Проповідь про ризик заради Божих дарів 12:04

Ця публікація представляє проповідь протоієрея Олексія Умінського на 16-ту неділю після П'ятидесятниці, неділю перед Воздвиженням Чесного Хреста. Проповідь роздумує над двома євангельськими читаннями, які на перший погляд здаються суперечливими: Іван 3, де Христос каже, що Він прийшов не судити світ, а спасти його, і притча про таланти з Матвія 25, яка говорить про суд. Проповідник показує, що ці два читання взаємно пояснюють одне одного.

Таланти, пояснює він, — це не сучасні «здібності», а велика сума грошей, довірена слугам із великим ризиком; так само Господь довіряє кожному християнину незмірно більший скарб — Самого Христа, благодать, віру та любов, — які треба ризикувати й примножувати через живу, діяльну віру. Він наводить слова святого Афанасія Великого («Бог став людиною, щоб людина стала богом»), щоб описати християнське покликання возноситися разом із Христом.

Проповідь протиставляє цьому третього слугу, який закопав свій талант зі страху: він уособлює «суто релігійну» людину, яка шукає безпеки в правилах, правильному запалюванні свічок, пості та заучених молитвах, але ніколи не молиться від серця і нічим не ризикує заради Бога. Така людина, попереджає проповідник, сама себе засуджує і живе в самій собі створеній темряві, бо Бог — не жорстокий пан, а любов і милосердя, як батько, що прийняв блудного сина.

Іронічне висловлювання в заголовку — «чим більше спиш, тим менше грішиш» — передає дух цього страхітливого, самозахисного благочестя, який проповідь закликає християн подолати.

Ключові моменти

  1. У неділю перед Воздвиженням Хреста читаються два Євангелія: Іван 3, де Христос приходить у світ, щоб спасти його, а не судити, зокрема слова «Бо так полюбив Бог світ...»
  2. Притча про таланти з Матвія 25 говорить про суд; ці два на перший погляд суперечливі читання насправді пояснюють одне одного.
  3. Покликання кожного християнина — вознестися на небо, як Христос, стати сином Божим, як Син Божий став сином людським, — «Бог став людиною, щоб людина стала богом» (св. Афанасій Великий).
  4. Талант — це не сучасна «здібність», а велика сума грошей; пан довіряє слугам великий скарб, що пов'язаний з величезним ризиком втрати.
  5. Якщо ми боїмося ризикувати грошима, то наскільки більше Господь довіряє нам Самого Себе: дари Святого Духа і благодать — це Сам Христос, Його слово і життя, які мають примножуватися і приносити плід.
  6. Апостол пише, що християни всім відомі, хоча ніхто не знає їх; їх убивають, але вони живі; вони бідні, але багатьох збагачують; вони нічого не мають, але володіють усім — чи схожі ми на таких християн сьогодні?
  7. Господь роздає дари кожному за його силою; віра, любов і молитва — не гарантія комфорту, а велика праця: шукання, сумнів, довіра, стояння за правду, — тому ризикуй і будь живим християнином.
  8. Третій слуга уособлює суто релігійну людину, яка шукає безпеки в правилах, правильному запалюванні свічок, пості та заучених молитвах, але ніколи не молиться від серця і нічим не ризикує, — «чим більше спиш, тим менше грішиш», — і така людина сама себе засуджує, бо Бог — це любов і милосердя, як батько, що прийняв блудного сина.
Думок у дискусії: 13 учасників: 13 Думка, яку підтримали найбільше Боже, ця проповідь виявилася настільки несподівано рятівною для мене просто зараз — я вже потопала у відчаї! Я не можу зупинити нашу катастрофу, але я можу твердо стояти в довірі до Христа — у тому таланті, який Він довірив мені примножувати. Читати дискусію
коментарів у джерелі: 106 переглядів: 47K Оригінал на YouTube

Дискусія · 13

Думки — це анонімні перекази справжніх коментарів з оригінальної дискусії. Однаковий колір позначає того самого учасника.

Увійти Увійдіть або зареєструйтеся, щоб долучитися до дискусії.

  • думка#492

    Боже, ця проповідь виявилася настільки несподівано рятівною для мене просто зараз — я вже потопала у відчаї! Я не можу зупинити нашу катастрофу, але я можу твердо стояти в довірі до Христа — у тому таланті, який Він довірив мені примножувати.

  • думка#501

    Приліг відпочити і поспав зо дві години. Прокидаюся — а тут отець Олексій, ніби на докір мені виклав це відео 😀 Бо справді треба було піти на свято, на вечірню службу, а я її просто проспав 😮

  • думка#494

    Дякую, отче! Проспати життя — це страшно. Нехай Бог дасть нам сил і мужності жити з Христом, бодай якось торкаючись краю ризи Його.

  • думка#496

    Ну, як завжди: отець Олексій будить мене і зворушує душу! Господи, дякую Тобі за це! Принаймні так я відчуваю себе живою! ❤❤❤

  • думка#503

    А що, коли не хочеться нікуди йти чи ризикувати? Що, коли хочеться жити тихим і безмовним життям у всякому благочесті та чистоті?

  • думка#498

    Дякую, отче Олексію! Ми нібито добре знаємо цю притчу та її тлумачення, але... У мене ніколи не було грошей понад зарплату, і ніхто ніколи не пропонував мені кудись інвестувати, та й сама я ніколи ні в що не вкладала. Таких спокус не було. Мені простіше думати, що йдеться не про гроші, а про таланти, які є в кожного і які кожен використовує по-різному. Якби я була тим третім рабом з Євангелія, боюся, я вчинила б так само — у мене немає підприємницького хисту. Але суть не зовсім у цьому, і це втішає. А нематеріальні таланти потрібно примножувати, що ми й намагаємося робити в міру своїх сил.

  • думка#495

    Дякую. На мою думку, найкорисніші проповіді — ті, що тривають 7–12 хвилин: вони не лише приносять користь, а й запам'ятовуються. Довгі проповіді виснажують людину, яка вже відстояла півтори години в напруженні духу й волі на богослужінні і вже не здатна сприймати ще півтори години повчання. Після цього в серці та пам'яті нічого не залишається. Дякую.

  • думка#502

    Щиро дякую! Я вже давно відвідую християнські протестантські зібрання, але, спілкуючись зі звичайними людьми, які називають себе християнами, постійно розчаровуюся в самому християнстві, тому що уявлення пересічної людини про нього зовсім не відповідає світлим, високим ідеям, сформульованим християнськими філософами. Ваші слова розвіюють зневіру, яка нещодавно охопила мене, — розпач від того, що справжніх християн немає взагалі. Важко, захоплюючись Достоєвським, Бердяєвим і К'єркегором, знаходити спільну мову зі звичайними парафіянами.

  • думка#493

    Дякую, отче! Мені справді була дуже, дуже потрібна ця проповідь. Я плачу навзрид. Моє серце переповнене любов'ю, свободою і відповідальністю. Бог дав мені за моєю силою, і, судячи з Його дарів, сила моя велика. Я так хочу не спати, прийняти ці дари й перетворити їх на велику світлу справу. Слухаючи вас, я усвідомлюю, що в мене вже був один шанс зробити це, і я його не проспала. Я не відвернулася, не зачинила ці двері відповідальності та можливості — я кажу про свою дитину, про її п'ять операцій, про моє рішення врятувати її всупереч усім і всьому ще на ранньому терміні вагітності. Тепер, хоч би як було важко й страшно, я готова прийняти й інші дари. Вони були дані та відкрилися завдяки тому першому, головному дару. Просто я не хотіла їх бачити. Дуже вам дякую!

  • думка#497

    Дякую, отче Олексію, за правдиву проповідь. Істинне християнство ніколи не буде зручним чи комфортним. Жити без усвідомлення того, у що віриш, дотримуючись лише зовнішніх правил без духовного наповнення, — це глибокий сон, що створює ілюзію віри. Віра без діл мертва, а де немає любові, там немає Бога, бо Бог є Любов, а любов не чинить ближньому зла. Перші християни перебували в одній громаді, проводили агапи — трапези любові, де багаті мали ділитися з бідними, являючи рівність перед Богом, і сповідалися один одному. Дивовижно: які нові гріхи людина може сказати священнику наодинці? Гріховна природа людини одна й та сама, ніяких нових гріхів не з'явилося — один мучиться через чревоугодництво, інший — через сріблолюбство. Тому перші християни, не боячись інших, таких самих грішних, легко сповідували свої гріхи. Ніхто не думав, що має сповідатися таємно і завдяки цьому стати кращим за інших, ніби гріхи ближніх — це те, чого віруюча людина ніколи б не вчинила. Справжня небезпека полягає в розділенні на сповіді: немає відчуття єдності, немає розуміння, що наша гріховна природа після гріхопадіння є спільною для всіх, і її не можна зняти однією сповіддю чи причастям за власним вибором — інакше не було б духовної боротьби заради зростання у вірі. Як завжди нагадую: лише покаяння та навернення до Бога дає ту вузьку стежку крізь тісні ворота до спасіння у Святому Ісусі…

  • думка#499

    Років зо 20 тому, коли її тільки починали видавати, перекладати і викладати в мережу, я розшукав «Ліствицю». Гортаючи її майже навмання, я натрапив на слово 19, про сон. Перечитуючи його зараз, я не відчуваю нічого подібного до того, що відчував тоді, — тоді ці слова були сповнені, м'яко кажучи, зневаги до сну. Але мій сон — добрий, необхідний; без нього я б помер. І ось тепер, через багато років, продовжуючи ту саму думку, я відчув це на практиці: те, що було відомо про мій важкий сьогоднішній (вже майже вчорашній) день, було дано мені ще тоді — ось, тримай, розбирайся, спершу усвідомиш, а потім почнеться жах. Зауважте, ви мали б таку саму трепетну вдячність до преподобного Іоана Синайського. Тепер по суті: дехто знає мою сумну історію про те, як прибічники темних сил вчепилися в мене, кажучи, що ніколи не дадуть мені спокою. Звісно — ці сили працюють 24/7. Усвідомлення й розуміння цього — це також етап миру з Богом. І головне — не знищити їх усіх, а бути вільним від них. Людство має Скрижалі, але Син Божий каже: будьте вільні — вільні не тому, що я волію не порушувати закон, а тому, що просто не може бути інакше. Мені не треба нічого доводити чи зазирати, наскільки мене поважають. І сон! На практиці для цих особливих людей використовується людський стан сну (гіпноз — як і з Євою, пропаганда — це теж гіпноз, тобто брехня), де заварюється негатив у величезних дозах…

  • думка#500

    Дякую за проповідь, як завжди просту й повчальну. Як казали нам у дитинстві: читайте, у книжках усе написано. Але розкажіть, будь ласка, і нам — як живе Франція, коли приїжджає Папа Римський? Гадаю, Гундяєв просто збожеволів би від таких масштабів і любові, хоча, можливо, йому ближче догідництво. Я подивився на кількість католиків порівняно з православними і згадав, як виріс, переконаний з дитинства, що все неправославне — це, по суті, секта. Зараз, дивлячись телевізор, бачачи молодь, дивлячись на число католиків, виникає одне питання: чи не є ми, РПЦ, певною мірою сектою?! Це майже жарт, але йдеться про те, як я, проживши п'ять років в еміграції, бачу, наскільки православні спотворили звістку Христа і наскільки оточення впливає на наше ЖИТТЯ — не кажучи вже про кризу віри, яку я пережив... мої молитви

  • думка#504

    Сума, яку господар роздав слугам, дорівнює приблизно 1,2 мільйона доларів США. Лопухін наводить її в царських золотих рублях, і можна спробувати перерахувати за ринковою ціною золота. Приблизно, звісно, але достатньо для уявлення. Щодо самої теми — так, абсолютно вірно, я теж так думаю. Бюргерське християнство — це щось із чимось. Чого боятися? Труна й так уже біля дверей.