WeOrthodox
EN UA
День Седьмой. Alexey Uminskiy YouTube

Отець Олексій Умінський про кризу віри як зустріч з Богом

Отець Олексій Умінський про кризу віри як зустріч з Богом 1:21:28

Отець Олексій Умінський описує кризу віри як крах раціональних упевненостей і зовнішніх релігійних форм. Він пояснює, що людина виявляє: духовенство може помилятися, історія Церкви містить несправедливості, а емоційна втіха в богослужінні зникає. Священик розрізняє кризу як руйнівний суд і кризу як Божественне світло, що відкриває істину.

Він стверджує, що справжня віра починається не з правил чи почуттів, а з особистої зустрічі з Богом, як у досвіді Йова, де присутність Бога, а не пояснення, стала відповіддю. Отець Олексій критикує Церкву за накладання важких тягарів, плутання патріотизму з Євангелієм і приховування насильства. Він каже, що вірність Христу може вимагати залишити звичні структури.

Він наголошує, що духовне батьківство не є обов'язковим для мирян, що свобода означає довіру, а не підкорення, і що страждання не тотожне хресту. Психологічне зцілення і мудрий духовний супровід потрібні разом, але багато священиків тепер позбавлені можливості публічного служіння. Обговорення також охоплює те, як навернені зустрічають всеохопну систему зовнішніх правил, незрозумілу мову й естетичну красу, яка не залишає сил шукати Бога.

Грецьке слово «криза» означає суд: світло, що входить у темну кімнату, виявляє і добро, і зло, і людина або тікає, відчуваючи себе обманутою, або йде глибше. Молитва описана не як надсилання SMS Богові, а як бажання знати Особу і говорити з Нею; літургія походить від зібрання християн для молитви й причастя, а не від ритуального виконання.

Отець Олексій описує свій колишній стан упевненості, коли віра здавалася раціональною, а шлях ясним, а священики — надійними тими, хто дає відповіді. Криза приходить, коли звичні відповіді втрачають сенс, людина сумнівається в Бозі й вірі та стоїть перед стіною, не знаючи, куди йти. Криза поглиблюється, коли людина усвідомлює, що святі, священики й єпископи можуть помилятися, і що житія святих містять неправду.

Сьогоднішня криза для багатьох думаючих християн походить від того, що Церква благословляє зброю, проголошує вбивство на війні не гріхом і замінює Євангеліє патріотизмом. Шлях крізь кризу починається із запитання «Чи зустрів ти Бога?», друзі Йова пропонували раціональні пояснення, але Йов наполягав на прямій розмові з Богом, і присутність Бога, а не відповіді, стала розв'язанням.

Ключові моменти

  1. Отець Олексій описує свій колишній стан упевненості, коли віра здавалася раціональною, а шлях ясним, а священики — надійними тими, хто дає відповіді.
  2. Криза віри приходить, коли звичні відповіді втрачають сенс, людина сумнівається в Бозі й вірі та стоїть перед стіною, не знаючи, куди йти.
  3. Криза поглиблюється, коли людина усвідомлює, що святі, священики й єпископи можуть помилятися, і що житія святих містять неправду.
  4. Навернений приходить до церкви, щоб навчитися віри, але зустрічає всеохопну систему зовнішніх правил, незрозумілу мову й естетичну красу, яка не залишає сил шукати Самого Бога.
  5. Грецьке слово «криза» означає суд: світло, що входить у темну кімнату, виявляє і добро, і зло, і людина або тікає, відчуваючи себе обманутою, або йде глибше.
  6. Сьогоднішня криза для багатьох думаючих християн походить від того, що Церква благословляє зброю, проголошує вбивство на війні не гріхом і замінює Євангеліє патріотизмом.
  7. Шлях крізь кризу починається із запитання «Чи зустрів ти Бога?», друзі Йова пропонували раціональні пояснення, але Йов наполягав на прямій розмові з Богом, і присутність Бога, а не відповіді, стала розв'язанням.
  8. Молитва — це не надсилання SMS Богові, а бажання знати Особу і говорити з Нею; літургія походить від зібрання християн для молитви й причастя, а не від ритуального виконання.
Думок у дискусії: 9 учасників: 9 Думка, яку підтримали найбільше Криза віри — дуже важлива тема. Я прийшла до віри наприкінці 80-х. З радістю взяла на себе всі традиційні правила: піст, ранкові та вечірні молитви, щотижневі служби. Їздила по святих місцях, купувала купи святоотцівської літератури, читала, міркувала, горіла… Читати дискусію
коментарів у джерелі: 142 переглядів: 14K Оригінал на YouTube

Дискусія · 9

Думки — це анонімні перекази справжніх коментарів з оригінальної дискусії. Однаковий колір позначає того самого учасника.

Увійти Увійдіть або зареєструйтеся, щоб долучитися до дискусії.

  • думка#2047

    Криза віри — дуже важлива тема. Я прийшла до віри наприкінці 80-х. З радістю взяла на себе всі традиційні правила: піст, ранкові та вечірні молитви, щотижневі служби. Їздила по святих місцях, купувала купи святоотцівської літератури, читала, міркувала, горіла бажанням дізнатися про Бога якомога більше. Коли почалася криза віри, я вступила до інституту святих Кирила і Мефодія... вибачте, до інституту св. Тихона (1997). Я знаю Євангеліє майже напам'ять. Вчилася з радістю і захопленням. Мої уявлення про віру і церкву постійно змінювалися. Але в церкві нічого не змінювалося. Війна і підтримка церквою війни глибоко мене потрясли. Я ще продовжувала відвідувати недільні служби, здебільшого за звичкою. З часом я навчилася майже не драматизувати молитву про перемогу святої Русі. Я молилася за перемогу України над путінським режимом. Але обов'язкова сповідь перед причастям справді мене напружувала. Я навчилася пропускати 3 канони перед причастям без почуття провини. Не постити 3 дні. У мене немає ніякого «горлового демона», я їжу дуже мало. Але: рік тому помер мій єдиний син. І моя криза віри почала поглиблюватися. Перебувати в церкві стало дуже важко, я не розумію, навіщо мені це. І найголовніше, я почала сумніватися в житті майбутнього віку. А що, якщо за земним життям нічого немає? Ніхто ще звідти не повертався. І це віддаляє мене від церкви все далі й далі. І не має жодного повідомлення від…

  • думка#2046

    Я теж пройшла через кризу, не віри, а церковного життя. Я приходжу ближче до кінця служби, і стояти там відчувається або як лінощі, або просто як нудьга. Коли діти були маленькі, я брала їх із собою, ми вистояли довгі служби по 3-4 години. Тепер вони виросли і взагалі не ходять до церкви. Коли я приходжу, наприкінці підходжу до священика за хрестом. Щоразу він питає, де діти, чому не приходять, і де я сама? Тим часом його власна дружина не ходить до церкви, як і його дорослі діти. І мені, чесно кажучи, вже не хочеться до нього підходити, бо я не можу зрозуміти, як його власна дружина і діти не відвідують храм, а він ніби мене повчає. Коротше, все складно. Господи, допоможи.

  • думка#2050

    Найкумедніше те, що якщо перестати бачити в таїнствах джерело благодаті, заради якого земна церква існує як інституція, то церква як організація теж стає непотрібною. Відомий пієтист Гергард Терстеген не брав участі в таїнствах, не відвідував богослужінь, але був справжнім християнином. Для спілкування з Богом храм не потрібен. Хіба не саме це сказав Ісус Христос у розмові з самарянкою біля колодязя?

  • думка#2049

    Усі накинулися на психологиню, але, чесно кажучи, тут розмова не вийшла, учасники ніби кожен говорить про свою тему, а не ведуть справжній діалог. Отець Олексій, здається, якраз намагається повернути все в потрібне русло. А відверте самоп просування психологині — це справді важко…

  • думка#2053

    Щоразу фраза «християнський психолог» змушує мене здригатися. Це звучить так комерційно. Якщо людина християнин, їй не потрібен психолог. Вона поговорить з Богом. А тут людина, яка вирішила, що «ворватися в християнську аудиторію» — це гарна ідея. Максимальний червоний прапорець, коли психолог публічно приписує собі християнство.

  • думка#2045

    Такий потрібний формат! Отче Олексію, Яно, продовжуйте, благослови! Так багато людей загублених і розгублених у своєму духовному житті, наляканих так званим «страхом Божим», яких вчили, що смирення — це не мати своєї волі і просто підкорятися, і яким казали, що треба все терпіти і підставляти другу щоку. Дружини та діти священиків — це окрема драматична тема. Дякую, що почали піднімати ці питання. Це допоможе людям знову знайти себе.

  • думка#2048

    Хочу поділитися своїм досвідом, можливо, комусь це допоможе. Довгий час я перебувала у стосунках саме з таким релігійним насильством. Це спричинило тяжку кризу віри. Звісно, я зверталася до священиків, до релігійних діячів, які були для мене важливі, але відповідь завжди була однакова: ти сама винна, молися, кайся, ти одна грішниця. Я опинилася в такій глухій ситуації, що повністю втратила віру в Бога. Але, на щастя, Він привів мене до Яни. Разом з нею я змогла завершити стосунки, які морально і фізично мене руйнували. З'явилася надія. Моє життя повністю змінилося. Уперше в житті я стала самостійною, я керую власним життям. Кризу віри я ще не подолала. Насамперед тому, що поруч немає справжніх духовних наставників, до яких можна було б звернутися за порадою і отримати підтримку, замість чергової порції осуду. Тому такі зустрічі зі священиками, які викорчовують корінь зла і не бояться називати речі своїми іменами, для мене такі цінні. Дякую за цю розмову. Сподіваюся, буде продовження!

  • думка#2051

    42:27 Бог чує Йова, так? Після того, як за примхою віддав його дітей на смерть? «Я Бог любові і милосердя, я вбив твоїх дітей, але тепер я вислухаю тебе». Це дії мучителя. Схоже, у книзі Йова описується деміург, а не Отець Христа! Я не можу прийняти книгу Йова інакше, ніж як чужорідну вставку від гностиків...

  • думка#2052

    Питання щодо цитати «за гріхи твої…». А як же закон сівби і жнив? Візьмемо, наприклад, жінку, яка вела розпусне життя, робила аборти, ходила до ворожок або сама ворожила. Припустімо, така жінка виходить заміж, без покаяння. Ви справді думаєте, що в неї буде міцний шлюб і здорові діти? Без трагедій у родині? А потім така жінка приходить до Церкви і має питання до Бога, як так… Але в цьому випадку питання слід адресувати самій собі. За її гріхи! Тільки це не від Бога, вона сама дала місце сатані. І лише щире покаяння такої людини відкриває їй можливість щасливого життя.