WeOrthodox
EN UA
r/OrthodoxChristianity Reddit

Жінки в церкві мене ігнорують, і я думаю про те, щоб піти

Жінки в моїй церкві мене не помічають. Вони ніколи не вітаються і виглядають роздратованими, коли я поруч. Там є багато інших привітних, теплих людей, але це доходить до того, що я майже хочу перейти до іншої парафії. Це змушує мене почуватися дуже незручно, особливо тому, що я нічого не можу з цим зробити.

Я завжди намагаюся махнути рукою і усміхнутися, але вони поводяться так, ніби мене не існує. Можливо, я надто чутлива? Як жінка, я справді починаю ображатися.

Головні думки

  • Жінки в церкві ігнорують авторку і виглядають роздратованими нею
  • Авторка махає рукою і усміхається, але не отримує жодного знаку уваги
  • Розглядає перехід до іншої парафії через дискомфорт
  • Запитує себе, чи не надто вона чутлива
  • Відчуває особливий біль, бо відчуження походить від інших жінок
Думок у дискусії: 39 учасників: 22, відповідей одне одному: 23 Думка, яку підтримали найбільше Особисто мені зовсім не важливо, як зі мною поводяться в церкві. Я не ходжу туди, щоб заводити друзів, я взагалі майже ні з ким не спілкуюся. Це не означає, що я непривітна чи не маю доброзичливих стосунків з людьми. Просто це ніколи не було моєю метою і не є… Читати дискусію
коментарів у джерелі: 48 Оригінал на Reddit

Дискусія · 39

Думки — це анонімні перекази справжніх коментарів з оригінальної дискусії. Однаковий колір позначає того самого учасника.

Увійти Увійдіть або зареєструйтеся, щоб долучитися до дискусії.

  • думка#4061

    Особисто мені зовсім не важливо, як зі мною поводяться в церкві. Я не ходжу туди, щоб заводити друзів, я взагалі майже ні з ким не спілкуюся. Це не означає, що я непривітна чи не маю доброзичливих стосунків з людьми. Просто це ніколи не було моєю метою і не є причиною, чому я ходжу. Моя порада: тримайте очі на Христі, а не на людях, і все буде добре.

    • думка#4077

      Розумію, я така ж, тому мені це так важко... як катехумен від нас очікують соціальної участі в житті парафії, наприклад на кавовій годині, особливо з надією знайти хресних батьків чи покровителів. Мені найбільше не подобається, що це схоже на своєрідний «допуск до кола». Ніби ти не можеш бути православним, якщо хтось тебе не покровительствує, а твій священник (чиєї дружини, до речі, теж ігнорує) лише *думає*, що ти *можливо* «готовий»... Мені дуже не подобається ця частина православ'я. Мати хресних, звісно, чудово, але що робити, якщо я ніколи не зустріну нікого, хто погодиться? Це означає, що я так і не стану православною?

      • думка#4084

        Розумію, певно, важко орієнтуватися в православ'ї як катехумену... Але знайте: бути хресним батьком — це велика честь і благословення. Коли ви просите когось стати покровителем вашого Хрещення, ви оказываете йому велику честь, просите стати духовними батьками, справжніми членами вашої родини. Це не «допуск до кола», це відповідальність одне за одного, бути живими, дійовими членами Церкви. У когось можуть бути вагомі причини відмовити, але для більшості вірних православних це велике благословення. Щодо Хрещення — природно, що процес триває певний час. Багато чого треба навчитися, не в останню чергу смирення та відсічення своєї волі. Тож коли хтось дивиться на вас скоса, каже, що ви не готові, або ігнорує вас, просто скажіть: Боже, благослови, дякую Тобі за ще одну нагоду практикувати смирення. (Кажу це як жахливий грішник, якому дуже важко дається смирення...)

      • думка#4085

        Іноді священник сам пропонує хресного. Я насправді обрала видатну православну жінку, що народилася в вірі, з парафії, яку я покинула, і це були взаємовигідні стосунки. У неї 28 хрещеників! Але вона сама виходить на зв'язок і тримає мене у вірі. Я відвідую свою колишню парафію приблизно раз на місяць. Благословінь вам.

      • думка#4086

        Я почувалася дуже схоже. Я не вписуюся серед жінок свого віку, але я завжди (навіть у дитинстві) знаходила спільну мову з літніми людьми. Моя парафія — це переважно молоді чоловіки та кілька подружніх пар, і в перший рік мені було дуже боляче через те, що я не належала до їхньої компанії. Я продовжувала ходити, бо знала, що саме там відбувається справжнє поклоніння Господу, і зрозуміла, що не хочу дружити з ними. У нас немає нічого спільного. Наша родина робить усе разом, ми консервативні й любимо служити разом. Ті жінки досить невпевнені в собі і негативно говорять про чоловіків та своїх чоловіків, від чого мені дуже некомфортно, тож я мала мир у тому, що ніколи не буду в їхньому соціальному клубі. Мій священник, здається, близький до більшості з тієї компанії, і я почувалася нещасною, поки не помолилася, щоб Бог пробачив мою заздрість до людей, які встигли стати офіційно православними і яких любить священник, тоді як я досі катехумен довше, ніж деякі звернені, яких я бачила. Якщо цей шлях до хрещення такий важкий для мене, я приймаю його, бо це все, чого я справді хочу. Я ходитиму на літургію для поклоніння, і якщо колись з'явиться жінка зі схожими цінностями, впевнена, ми подружимося, але для мене дружба справжня лише тоді, коли ми заохочуємо одне одного до Христа і любимо свої родини. Я щойно отримала дату свого хрещення, і, повірте, я почувалася точно так само, як ви: «Я ніколи не стану православною!» Я ніколи не думала, що буду достатньо «доброю» для своєї парафії. Виявляється, я цілком...

        • думка#4091

          Мені так подобається ця історія! Дякую і вітаю з тим, що ви дійшли! Я впізнаю себе в багатьох ваших словах. Я мати-одиначка, тому мені важко з дітьми в спосіб, який дуже відрізняється від цих інших жінок, заміжніх, і всі їхні діти від одного чоловіка. Може, тому вони дивляться на мене інакше. У нас просто різне життя.

  • думка#4060

    Мене теж саме — я теж ніде не вписуюся. Як довго ви вже ходите, сестро?

    • думка#4076

      Ха-ха, так це воно, що ли? Сподіваюся, що це все, і що я нікого не образив. Близько 6 місяців.

      • думка#4083

        6 місяців! У мене теж приблизно навколо Пасхи! Я намагаюся проявлятися так, як дозволяє мій соціальний заряд. Але я там насамперед заради Ісуса. Щойно, здається, починаю встановлювати зв'язок... але подивимося, як це піде. Я б сказала: не сприймайте це особисто і не беріть близько до серця, але я точно знаю, яково це — увійти в церкву з натхненням і вийти пораненою. Тримайтеся.

        • думка#4090

          Так! Розчарування в серці — це реально! Боляче вкладати себе в щось і не отримувати відгуку. А тим часом ти просто намагаєшся робити те, що від тебе очікують.

  • думка#4062

    Потрібен час, щоб прижитися в парафії. Пам'ятаю, як мене ігнорували близько року.

  • думка#4063

    Вони випадково не росіяни? За моїм досвідом, вони можуть здаватися байдужими, але відтають з часом. Якщо це американські звернені, то не знаю, ха.

    • думка#4078

      Ні, це я насправді росіянка!! Ха-ха, ну, з російським корінням принаймні... моя батьківська лінія родини дуже слов'янська. Може, це я виглядаю сердитою? 😂

      • думка#4087

        До якої юрисдикції належить церква? Грецька, російська, OCA...?

    • думка#4079

      Саме так. Я ходила до російської церкви, спочатку думала, що вони всі на мене сердяться, але була здивована їхньою теплотою, коли я сама почала з ними розмови.

  • думка#4064

    Це точно не приємний досвід. Але пам'ятайте, що Той, чиє визнання ви справді маєте шукати, — це Бог, а не люди. Продовжуйте бути доброю попри все. Люди часто поводитимуться з вами погано, і ще гірше — чим ближче ви будете до Христа. Це буде важко, але не можна дозволити цьому справді тиснути на вас.

  • думка#4065

    На щастя, у моїй грецькій парафії таких проблем зі мною чи моєю дружиною не було. Уже за пару тижнів чоловіки почали підходити поговорити зі мною (деякі ще швидше). Жінки активно звернулися до моєї дружини і незабаром прийняли її (я ходжу до церкви частіше, ніж вона). Через кілька місяців я швидко знайшла покровительку, і вона чудова людина. Я регулярно розмовляю з багатьма членами на агапі. Ми також робимо більше, ніж просто відвідуємо літургію. Ми були на благодійній вечері, а моя дружина збирається допомогти пекти баклаву на ярмарку випічки. Я відвідую кожну буденну службу, якщо робота не заважає.

  • думка#4066

    Мені це знайоме, це болюча ситуація! У мене теж немає сил намагатися пробитися в якусь компанію. Найкраще мені допомагало знайомитися з людьми та будувати дружбу — працювати з ними пліч-о-пліч. Не можу говорити за вашу парафію, але кавова година мене виснажує. Там шумно, метушливо, людно. Тож щось спокійніше (волонтерство в продовольчій коморі або допомога з прибиранням церкви) працювало значно краще для справжньої розмови та зв'язку.

  • думка#4067

    У моїй ситуації я тримаюся від них осторонь, а вони ввічливо тримаються осторонь від мене.

    • думка#4080

      Чому ви тримаєтеся від них осторонь?

      • думка#4088

        Бо вони вважають, що я «занадто логічний». Не буває «занадто логічним», адже жодна людина не є чистою логікою.

        • думка#4092

          Звідки ти знаєш, що саме так вони думають?

          • думка#4093

            Вони так сказали. А ще якби я міг знати? Вони казали мені, що я «редукційний і не вмію просто відпочивати». Ще кажуть, що я «постійно мушу аналізувати та розкладати все на частини». І це їх явно дратує, адже більшість жінок не стримують свою міміку та мову тіла.

            • думка#4094

              Сподімаюся, це просто питання пошуку людей, з якими ти природно порозумієшся на темах, де вони бачать тебе «занадто логічним» чи редукційним.

              • думка#4095

                У мене нерівний профіль здібностей. Мене не турбує виключення. Насправді я його навіть віддаю перевагу.

                • думка#4096

                  Гаразд, якщо це чесно те, чого ти хочеш, — на здоров'я. Проте я думаю, що ми, православні, могли б значно кувати робити вітати та підтримувати дослідників і оголошених, тому мені шкода, що ти справді почувався вигнаним.

                  • думка#4097

                    Бути включеним — це для мене образа. Лол. Але все одно дякую.

                    • думка#4098

                      Це аж ніяк не образа! Стати частиною Церкви означає, що ми маємо співпрацювати одне з одним, включати одне одного і носити burdens одне одного. Навіть якщо тобі подобається стояти осторонь, є способи робити це, не роблячи з цього власну справу. Ми всі тут, щоб славити Бога.

  • думка#4068

    Я не православний, я чоловік, і мене ніхто не вітав, можливо, три роки. Потім це зробила жінка, і я так знепритомнів, що просто пішов далі. Це російська церква, і я припускав, що вони стриманіші. Моя дружина відвідує значно рідше, носить головний покрив, і її вітали один раз. Коли чоловіки визнавали мене, це було поза парафією, по дорозі до церкви, коли я був із членом, який робить онлайн-трансляцію, і це були священнослужителі. Можливо, я дуже помиляюся, але підозрюю, що до деяких східних православних християн треба роки, щоб вони відтаяли. Я роками був у книжковому гуртку, і хоч мене запросили до грузинської домівки дивитися матч чемпіонату світу, я справді лише коротко поговорив з однією новою людиною. Я англіканин, і моя церква здається значно дружнішою, але в мене немає там друзів теж. Може, є російське прислів'я: американці — як персики, а росіяни — кокоси? Американці здаються приємними, але з ними важко потоваришувати; росіяни здаються холодними, але з часом виявляються дуже чутливими та добрими. Сподіваюся, це прозвучало з повагою. У мене є кілька американських друзів. Більшість не народилася тут.

  • думка#4069

    Я можу дещо співпереживати, я також почуваюся соціально непридатним. Я працюю з дому, і майже весь мій контакт з людьми — діловий. Мій чоловік — мій найкращий друг, і більша частина моїх розмов — з ним. Я почуваюся, що мені бракує соціальних навичок для ввічливої легкої розмови. Обидві православні церкви, які я відвідувала, чудові. Деякі панні там ввічливі й розмовляють зі мною, тоді як інші тримають дистанцію і ніколи не підходять. Мене це влаштовує, і, як хтось тут сказав, я там, щоб брати участь у богослужінні. Гадаю, я не така, як деякі жінки, але мені справді не потрібні подруги. Сподіваюся, у тебе все покращиться, і, будь ласка, не дозволяй цьому завадити тобі відвідувати. Тримай фокус на службі та на наближенні до Ісуса. У тебе все буде добре ☦️🙏❤️

    • думка#4081

      Я, ймовірно, продовжу ходити, але це важко як оголошеному. Я намагаюся приєднатися до Церкви, і мені сказали, що мені треба знайти покровителя і хресних для моїх дітей, але я не бачу як, коли люди продовжують вороже ставитися, хоча я дружній. Я починаю розуміти, чому так багато християн зрештою стають нон-денмінаційними; вони ситі політикою та дискримінацією по горло.

      • думка#4089

        Можеш спробувати іншу парафію? Шкода, що ти з цим маєш справу.

  • думка#4070

    Шкода, що це сталося. Якщо це допоможе, у моїй церкві близько 200 людей відвідує, і ніхто справді не балакає і не спілкується. Це серйозніше місце, люди зосереджуються на молитві та присутності. Мені ніколи не здавалося дивним, що люди не роблять small talk, я навіть віддаю це перевагу. Але там не відчувається напруження чи дискомфорт, це відчувається добре. Якщо є справжнє напруження, це вже інша річ. Ти ходиш сам(а)? Це може змушувати тебе почуватися незграбно; можливо, хтось міг би піти з тобою?

  • думка#4071

    Де ти? Я в Англії з грецькою громадою. На жаль (хоча це рідкість, на щастя) це не релігія, це культура. Деякі сім'ї тут роками, і майже була класова система в громаді, де багатші або ті, хто вдає, що святіші за всіх, дивляться на інших згори донизу. При цьому деякі люди, яких я записав як зарозумілих, виявилися чарівними, просто з таким відпочинковим зарозумілим обличчям. Не дозволяй цьому тебе зношувати. А якщо це російська, деякі люди просто здаються холодними.

  • думка#4072

    Там є деяка культурна річ і глибока недовіра; я бачу це переважно від старших російських жінок: жодних усмішок, холодність. Тому я перейшов до грецької церкви, гучної й дружньої, як виводок цуценят. Якщо ти застряг, почни приходити рано в неділі, прибирати, витирати скло ікон, допомагати зі свічками. Люди відтають, коли бачать, що ти допомагаєш, це показує, що ти серйозний, і дозволяє тобі закріпитися. Я все ще приходжу рано прибирати перед утренею (Orthos). Це моя фішка тепер, і я почуваюся ближче до мого священника та громади. Я також маршал, одна з двох жінок-маршалів. Не впевнений, чи це допомагає тобі. Мені шкода, що ти почуваєшся ізольованим або відштовхнутим.

    • думка#4082

      Я вже допомагаю де можу, але з двома маленькими дітьми я не можу брати на себе додаткові речі на кшталт цього. Ці жінки не росіянки. Всі продовжують казати, що це культурне, але всі вони дуже навіть з англомовного світу.

  • думка#4073

    У нас був великий приплив новачків, і інтроверти на нашій парафії стресуються через усі нові обличчя і через те, наскільки тимчасовими вони можуть бути. Знайди теплих людей і будуй з ними стосунки. Попроси їх допомогти тобі подолати розрив. Те, що виглядає як недружність, може бути просто соціальною тривогою чи перевантаженням.

  • думка#4074

    Може, спробувати іншу парафію? Деякі люди досить кґрувальні, і православ'я не виняток. Я сам дуже соціально незграбний, і на трьох парафіях (грецькій, антиохійській, ОСА) я завжди почувався бажаним. Я все ще незграбний, тож великі розмови — як пощастить, але жінки були дружніми, особливо на антиохійській та ОСА. Грецька парафія не була такою відкритою, але вона була в культурній зоні, де кґрувальність усе одно поширена; я не був виключеним понад місцеву норму. Або якщо тобі подобається парафія в іншому, можливо, просто залишися довше, поки вони відтають. Деяким людям треба більше часу, перш ніж впустити когось, і це теж гаразд. Для всіх нас є місце за столом так чи інакше.

  • думка#4075

    Ти справді підходив і починав з ними розмовляти? «Привіт, пані, як справи?» Я сам не дуже балакучий, але якщо це для тебе важливо, можливо, тобі треба проявити ініціативу. Якщо ти пробував, а вони просто ігнорують тебе, може, варто принести це до священника.