r/OrthodoxChristianity
Reddit
Я протестант, і різниця між вами двома здається мені мінімальною, але я хочу залишити протестантизм і приєднатися до одного з вас.
Думки — це анонімні перекази справжніх коментарів з оригінальної дискусії. Однаковий колір позначає того самого учасника.
Увійти Увійдіть або зареєструйтеся, щоб долучитися до дискусії.
Якщо ви вважаєте щось на кшталт папства дрібницею, то, чесно кажучи, хотів би почути, що ви вважали б достатньо великим, щоб виправдати розкол церков, лол.
Мала кількість не означає, що відмінності незначні.
Я — навернений з католиків, який виріс у католицизмі. Ззовні відмінності можуть здаватися крихітними. Я теж так думав, і як же я помилявся! Прийдіть і побачте: православ'я — це віра, якою живуть.
Що спонукало вас навернутися?
Вибачте за повільну відповідь, але, чесно кажучи, не думаю, що в мене був вибір, коли я примирився зі своєю вірою. Як багато молодих хлопців, я в молодості відійшов, а потім повернувся й насправді дослідив віру, передану мені. Про зміни Другого Ватиканського собору я знав лише з розмов моїх бабусь і дідусів та двоюрідних тіток і дядьків про ту епоху, і я не усвідомлював, що ми якось втратили благоговіння перед Євхаристією, коли з’явився novus ordo, аж поки не почав копати ті «латинські меси», які вони так любили згадувати. Це була перша нитка, яку я потягнув, і чим більше я дізнавався про те, як Рим відходить від давньої віри, тим більше хотів знати, що сталося з рештою Церкви. Благослови мого священника за те, що він мене терпить, лол. Усе ставлення до Христа, до інших людей і до себе радикально інше, і парафіяльне життя (принаймні в моєму випадку, у вас може бути інакше) теж. Якщо маєте питання, пишіть у приватні повідомлення, я постараюся відповісти швидко.
Що привело вас до навернення? Вас добре навчали віри в дитинстві?
Я вже відповів на це саме питання нижче, але щодо катехизації: так, я б сказав, що мене добре навчали, я ходив на CCD і виріс у домі, де віра мала значення. Мій батько був протестантом, який сам навернувся до католицизму, коли я був дитиною.
Історія доводить Церкву. Вона дотримувалася правильного богослужіння й правильної практики дві тисячі років. Але Рим відколовся 1054 року і відтоді «розвиває» доктрину — такі речі, як папська непогрішність (18 липня 1870) та індульгенції (починаючи приблизно з 1095 року з хрестовими походами, а до 1517 року їх продавали за гроші). Православ'я походить від ortho (правильний) і doxan (богослужіння): правильне богослужіння. Orthopraxis походить від praxis (практика): правильна практика.
Додам до сказаного автором посту: коли ми говоримо про praxis, ми маємо на увазі не лише дотримання заповідей і давніх канонів. Ми маємо на увазі психосоматичний терапевтичний метод зцілення Православної Церкви, який відповідає тому, чого навчали святі першого тисячоліття. Погляньте на давні тексти, як-от «Добротолюбіє», а потім на новіші, як-от «Поради Святої Гори», і побачите, яка духовність залишилася вірною собі. Підказка: це православ'я.
Католицький легалізм для мене найбільша проблема. Наприклад, один чоловік нещодавно писав у католицькому сабредіті про проблеми з фертильністю, і через католицьке вчення про секс він не міг просто піти в клініку й «здати зразок». Йому довелося використати спеціальний презерватив із крихітними дірочками, щоб зразок можна було зібрати під час статевого акту. Він був розчарований, бо це відчувалося як лазівка, яку Бог, очевидно, не обдуриться. Те саме з розлученням і анулюванням. Католики роблять усі ці розумові гімнастики, щоб довести, що вони «ніколи НЕ були насправді одружені», і отримати анулювання, замість того щоб просто сказати, як роблять православні, що розлучення — це гріх, але ми всі грішники, тож покайтеся й ідіть далі. Мене вражає, що ви можете розлучитися з жорстоким подружжям, одружитися знову, і вам довічно відмовляють у причасті та кажуть, що ви в смертному гріху, тоді як убивцю, який покаявся, приймають. Я розумію логіку за цим. Але саме в цьому проблема: вони так зосереджені на побудові бездоганного логічного аргументу, а тим часом Бог бачить серце.
Я катехумен, який прийме хрещення і миропомазання на Новий рік. Я досліджував католицизм і вибрав православ'я переважно через католицький легалізм і через те, як вони відвернулися від латинської меси з благословення папи. Я вважаю, що Католицька Церква тепер у відступництві, і нинішній папа веде своє стадо дедалі глибше в пустелю. Православ'я залишилося вірним своїй традиції та Писанню. Вони не змінюються. Літургія англійською (тут, в Америці), і все ж їй 1600 років. Відвідайте богослужіння в кожній і вирішіть самі.
Як колишній католик, мене це завжди турбувало, і саме тому апофатичне богослов'я таїни просто... правильне. Хто ми такі, щоб визначати Бога і те, як Він відділяє овець від козлів? Він знає нас до кожної волосини на голові, але як же самовпевнено втискати Бога в коробку розміром із сповідальню? Катехизм віддає данину апофатичному богослов'ю, але ніхто насправді його не практикує.
Бо Рим винайшов купу речей і прикрутив їх до віри там, де їм не місце. Лише в православ'ї християнська віра прийнята від апостолів без нічого доданого й без нічого віднятого.
Не зовсім. Є деякі додатки порівняно з тим, що робила рання церква. Шанування ікон, шанування Марії, шанування святих — нічого цього не було в ранній церкві. Рання церква постила 104 дні на рік; сучасні православні (EO) постять близько 200. Рання церква не мала євхаристійного посту, якщо назвати дещо. Східні православні можуть законно заявляти, що вони є наступниками ранньої Церкви, але вони не є точною копією, яка робить усе так, як робила рання церква.
З протестантського погляду я розумію, чому це може здаватися незначним, але деякі відмінності суттєві. Якщо ви хочете віру Отців і патристику, подивіться на це: Filioque, папське верховенство, чистилище, заперечення формальної різниці між сутністю й енергіями, безумовне передвибрання, Непорочне Зачаття. Це католицькі помилки, які православ'я формально відкидає, а католицизм формально дотримується. Інші питання мають значення на практиці, хоч і менш доктринально: квасний vs прісний хліб, причастя під обома видами vs під одним, правила посту, целібат духовенства й бороди, розлучення vs відпущення. Можливо, є ще, яких я не перелічив, але ці, ймовірно, головні. Для чіткої відповіді дослідіть умовне vs безумовне передвизначення. Тут ми явно праві: весь Схід і Захід навчали умовного до Августина, і навіть під час та після Августина умовний погляд був більшістю на Заході, аж до IX століття, коли франкські синоди розділилися, як-от Валанс 855, що навчав безумовного, і К'єрзі 853, що навчав умовного. Рим і католицька традиція стали на бік Валанса 855, і це тепер догма, це в Денцінгері. Також дослідіть Непорочне Зачаття, де ми теж явно праві, і я навіть сказав би, що Халкидон вирішив це вселенсько. Папа св. Лев Великий писав, що Христос народився «через новий рід народження», що непорушна діва не знала похоті, але надала…
Ого... Я не знав, що Халкидон насправді догматизував протилежне до Непорочного Зачаття.
Так, якщо читати це в історичному контексті, воно справді так. Католикам потрібно багато розумової гімнастики, щоб обійти Томос Лева.
Я знав, що св. Афанасій прямо називав Марію нашою сестрою в Адамі, і що каппадокійці відкидали Непорочне Зачаття, і навіть деякі домініканці, але без собору за ними вони могли просто відмахнутися від цього. Це вже зовсім інший рівень.
Ну, це можна, ймовірно, знайти й в іншому місці: «Якщо залізо, щойно з’єднане з вогнем, негайно виганяє домішки, чужі його природі, і швидко набуває подоби до могутнього полум’я, що його нагріває... то наскільки більше горіла Діва, коли ввірвався божественний вогонь (Святий Дух)? Вона була очищена від земних домішок і від усього, що могло бути проти її природи, і була повернена до своєї первісної краси, так що стала недоступною, недоторканною й непримиренною до тілесних речей». Це св. Феодот Анкірський, Гомілія 4, 6; Gambero, 264. Це теж отримало схвалення в Ефесі. Не ідентично до Томосу Лева, але все ж значуще.
Деякі обряди можуть виглядати схоже, але богослов'я — це зовсім інший світ. Наприклад, як протестант ви, ймовірно, дотримуєтеся замісної спокути: Христос помер, щоб узяти на Себе покарання за ваші гріхи, щоб вам не довелося, якщо ви довіритеся Йому. Це близько до католицького поняття вікарної спокути, бо в обох випадках Христос страждає за гріхи світу. Православні це відкидають. Христос жив і помер, щоб ви могли досягти теозису, по суті обоження благодаттю. Покарання просто не є частиною православного богослов'я. У католицизмі й протестантизмі християнство — це правова система злочинів, покарань і способів уникнути покарання. У православ'ї це процес зцілення: гріх — це хвороба, Христос — ліки, а Церква — лікарня, де вас лікують. Це різниця як між днем і ніччю у світогляді.
Католики вірять, що Христос є Божественним Лікарем. Оскільки людська природа така, яка вона є, нам справді потрібні правила, яких слід дотримуватися, інакше світ занурюється у гріх. Це видно в природному законі, світських урядах тощо. Це видно й у всьому Старому Завіті, наприклад у десяти заповідях. Римо-католики також вважають, що Божий закон написаний на наших серцях. Христос прийшов не зруйнувати закон, а виконати його. Справжнє покаяння має значення, а виправлення нашого життя від гріха Божою благодаттю — це те, що зберігає нашу єдність з Ним через нашого посередника, Його Сина, Ісуса Христа.
Католицтво не таке вже й далеке від істини, як протестантизм, але католики все ж вважають, що Христос задовольнив вимоги Божественної справедливості, постраждавши за наші гріхи. Східне Православ'я не притримується такого грішно-судового погляду на гріх.
Я довіряю грекомовним церквам у тлумаченні Нового Завіту більше, ніж латиномовній. До того ж, більшість церков Нового Завіту історично були Православними (Рим є очевидним винятком).
Православна Церква — це найстаріша і перша церква Христова. Все робиться так, як це робилося у 1066 році, коли папа Римський розділив первісну церкву навпіл. Більшість людей не розуміє православної віри, бо її сприймають радше як релігію Східної Європи. І я не погоджуюся, що вона схожа на Католицьку Церкву. Ніяк, вони абсолютно різні. Навіть Божественна Літургія інша. Я все життя був католиком: католицька початкова школа, католицька середня школа та диплом католицького університету. Католицька Церква сьогодні — це не та церква, у якій я виріс. Саме тому я перейшов у Православ'я. До того ж моя дружина східна православна і розділяє мої цінності, що робить шлюб дуже міцним. Шлюб у Сполучених Штатах у скруті.
Чи більшість церков Нового Завіту сьогодні все ще Православні, чи це копти, вірмени тощо?
Церква Єрусалиму історично Православна (хоча латиняни та вірмени пізніше створили там власні єпархії). Церква Риму історично Католицька (протягом тисячі років, звичайно, різниці не було, але з XI століття вони однозначно Католики). Кожна інша церква Нового Завіту, чи вона ще існує (Афіни, Солунь...), чи ні (церкви Галатії), історично Православна, що не дивно, адже всі вони розташовані в Туреччині та Греції. Хоча на Антіохію також претендують сирійці, так що це теж слід враховувати.
Православ'я — це Церква, а РКЦ — ні.
Я був би дуже вдячний, якби ви змогли довести це мені. Я хочу залишити РКЦ, але не можу, якщо не зможу якось бути абсолютно впевненим, що вона не є справжньою Церквою. Бо якщо вона є, то вихід із неї був би дуже тяжким гріхом. Я хочу, щоб Православ'я було істиною. Але мені потрібно знати напевно. Чи можете ви допомогти мені?
Існує десятки способів підійти до цього. Ось один із них. Уявіть, що ви дивитесь у вікно і бачите п'ятьох людей, які йдуть вулицею разом. Пізніше ви знову дивитесь і бачите ту саму групу, але тепер їх лише четверо. Хто з двох — четверо, що залишилися, чи той один, що пішов, — зберіг наступність із групою? Інакше кажучи, хто насправді є групою — четверо чи один? Очевидно, що четверо. Я визнаю, що ця аналогія надто спрощена, але це, по суті, історія Церкви. На початку була Одна, Свята, Соборна і Апостольська Церква, що складалася з п'яти основних патріархатів: Єрусалимського, Антіохійського, Константинопольського, Римського та Олександрійського. Потім їх стало чотири, а Рим пішов сам собою. Хто є групою — чотири патріархи чи Рим самотній? Це один наочний приклад того, що Рим відпав від істини, а Православ'я є Церквою.
Мені подобається це пояснення, воно справді допомагає побачити все у правильній перспективі.
РКЦ бачила б це зовсім інакше. Вони уявили б це так... скажімо, п'ятеро йдуть вулицею, і один попереду. Тоді четверо кидають лідера і блукають разом, не знаючи, куди йти, а той, хто попереду, продовжує йти сам і без жодних труднощів знаходить шлях. Так, це теж надто проста аналогія. Але саме так РКЦ бачить Велику Схізму — чотири Патріархати відійшли від Риму, і тепер вони навіть не можуть провести Вселенський Собор, бо не можуть зробити це без Риму.
Я не збираюся продовжувати це нескінченне коло дискусії. Нехай Бог благословить вас у вашій мандрівці, помилує нас і спасе.
Проблема з тезою «четверо покинули лідера» в тому, що це просто погана історія. Порівняйте, як Церква керувала собою перші 1000 років, з тим, як РКЦ керувала собою після великої схізми. Це просто не те саме. Рим змінився, його богослов'я змінилося разом із ним, і він продовжує змінюватися аж до сьогодні. Те, що виходить із Ватикану останні 50 років, настільки божевільне, що це навіть неможливо виправдати.
Як колишній вірний РКЦ/візантийського обряду, мене підштовхнув курс лекцій про християнство пізньої античності, де я глибоко вивчив, як Символ віри був вироблений синодом єпископів, а потім Рим пізніше додав Філіокве поза будь-яким собором. Будучи католиком візантийського обряду, я не мусив читати Символ віри з Філіокве чи дотримуватися догмату про непорочне зачаття, адже ми не вірили в первородний гріх у західному розумінні, бо це пізніша західна добавка, і та фраза «православні у євхаристійному спілкуванні з Римом», яку ми постійно повторювали, не давала мені спокою поруч із Філіокве. Якщо нам не треба було це говорити, а Заходу — так, що це насправді означало для єдності віри та спілкування з Римом? Коли я занурився в історію навколо Символу віри та односторонньої добавки, «спілкування з Римом» стало настільки логічно непослідовним, що я не міг залишатися, і якщо це розвалилося, то разом з ним розвалилися папський примат і Ватикан I. На тому курсі я запитав себе, яка з післясхізматичних церков більше схожа на ту, яку ми вивчали, і тоді я перестав приймати таїнства в будь-якій церкві у спілкуванні з Римом, поступово виходячи з громади Тридентської меси, де я був органістом, кантором і помічником регента пару років, перш ніж нарешті зробити стрибок. Проповідь, яка підштовхнула мене стати православним оголошеним, була на Тридентській месі, де священик сказав, що ВСІ вірні католики ПОВИННІ приймати Філіокве, і як католик візантийського обряду з багаторічним стажем я знав, що він не знав власної…
Православ'я — єдиний напрям, який зберіг Передання (не лише гарні головні убори, кадило і спів) історичної християнської Церкви такою, якою вона завжди існувала. Це очевидно єдина Церква, яка зберігає повну практику віри. Це єдина з повністю всеосяжною, цілісною систематичною богослов'ям, яка не розвалюється одразу [більшість протестантизму] і при глибшому вивченні [католицтво], і яка узгоджується з тим, у що вірила історична Церква. Інакше кажучи: у якій Церкві я *знаю*, що є справжні таїнства? (*Православ'я*). У якій я лише *сподіваюся*, що є якась таїнственна благодать, і тільки з милості нашого люблячого Бога, так само, як благодать зараховувалася б хрещенням у протестантських напрямів? (*Католицтво... і протестантизм*). До речі, я колишній католик, який ходив щонеділі, відвідував релігійні заняття та пройшов конфірмацію.
Привіт! Тож я насправді стаю оголошеним разом із моєю нареченою 8 листопада, походжу з баптистського виховання, і я радий поділитися, чому я приходжу до Священного Православ'я... Я відпав від віри у свої 20 років, а ближче до кінця цього десятиліття я просто почувався загубленим; сталися певні речі, які знову відкрили мені Бога, і я вирішив повернути Бога у своє життя, щоб реалізувати свій потенціал, якщо це зрозуміло? У будь-якому разі, якщо я збирався присвятити своє життя Христу, я хотів зробити це правильно. Тож я повернувся до Біблії, переважно до Євангелій та послань, плюс історія ранньої Церкви та отці, особливо перші 300+ років християнства, що існувало БЕЗ жодного Писання. Це одразу зруйнувало для мене «sola scriptura» — як ті люди потрапили на небо, коли Писання ще навіть не існувало? Вони мусили покладатися на церковних отців, єпископів, священиків та дияконів, які зберігали богослужіння так, як навчили первісні Апостоли, яких Христос послав хрестити всі народи та поширювати Євангеліє. А далі є проблема конфесій. Св. Павло написав у Коринф'янам, що Христос НЕ хоче, щоб церква була розділена на партії; церква — це Тіло Христове і не може бути розбите чи розділене, є лише одна ІСТИННА церква. То чому так багато протестантських конфесій? Бо кожен читає Біблію по-своєму — але чиїм авторитетом? Хіба це не просто гордість і его? Думати, що ти прочитав її і раптом…
Ви маєте рацію, що ці дві Церкви набагато ближчі одна до одної, ніж кожна з них до протестантизму. Обидві мають апостольське наступництво, таїнства, реальну присутність у Євхаристії, отців і ранні собори, і обидві шанують Богородицю та святих. Розділяє їх переважно те, що Захід розвинув самостійно, і це головна причина, чому я вказав би вам на Православ'я. Звичайні відмінності, які зазвичай називають, — це папство та філіокве. Православ'я досі керує собою так, як рання церква — соборами єпископів, без жодного єпископа, який панував би над іншими. Претензії Риму на вселенську юрисдикцію та непомильність не були догматом до Першого Ватиканського собору 1870 року, а філіокве було додано до Нікео-Царгородського Символу віри на Заході без Вселенського собору. Проте, походячи з протестантизму, різницю, яку я зважував би найсуворіше, — це те, як кожна сторона розуміє гріхопадіння, адже від цього залежить багато доктрин. Багато що сягає Римлян 5:12. Грецьке закінчення (eph' hō pantes hēmarton) зазвичай перекладають «бо всі згрішили». Латинська Вульгата зробила з цього «в ньому всі згрішили», тобто в Адамі. Августин працював із латинським текстом, і західне уявлення, що ми народжуємося, розділяючи провину Адама, виросло з цього прочитання, хоча більшість сучасних учених, включно з католицькими, погоджуються, що грецький текст цього не підтримує. Православне прочитання, яке знаходиться у Кирила Олександрійського та Феодорита, полягає в тому, що ми успадковуємо від Адама смерть і тління, а гріх тече…
Відмінності більші, ніж вони вам здаватимуться зараз, аж до того, що означає сам гріх. Я б сказав, найбільша з тих, про які варто думати, — це папство. Петро заснував 3 різні патріархати: Антіохійський, Римський та Олександрійський. Рим стверджує, що його рахують, бо Петро там помер. Якщо це звучить переконливо і ви думаєте, що Церква спирається лише на останню кафедру Петра, добре; тоді римо-католицтво. Якщо ж ви думаєте, що Церква там, де зібралися 2 чи 3 з них (Петро все ще включено), врахуйте, що інші 4 апостольські престоли, Православна Католицька Церква, можливо, мали рацію. Я б стверджував, що сучасне римо-католицтво — це прямий продукт того, як Карл Великий привласнив папство для побудови нової Римської імперії. Звідси їхня одержимість світською владою відтоді.
Ні, вони зовсім різні. Ми (православні) старші на 1504 роки від проголошеного розколу католицьких ідей і богослов'я. Вони справді все розбавили, по суті втратили більшу частину апостольського наступництва за ці роки; насправді ми не знаємо, хто там законний, а хто ні. Це не мої думки, це факти. Православні християни також вірять, що Трійця існувала одночасно, католики ж їх розділяють, роблячи Трійцю по суті нерівною, що видно у filioque, яке стоїть в Апостольському Символі віри. В православ'ї ми користуємось оригінальним Нікейським Символом віри, тим, який використовує решта християнства. Плюс, якщо він узагалі є, у римської церкви — тобі багато що зійде з рук; вони наші брати у Христі, але ми ніколи не відступимо від справжньої первісної християнської Церкви. Сподіваюся, це дещо допоможе. Найбільша моя порада — сходи на православну Божественну літургію, а потім на римську месу... за 10 хвилин чи менше ти побачиш величезні відмінності. Всіх благ! Бог тебе благослови.
Я переходжу з Католицької церкви. Головне в тому, що Католицька церква перебуває в розколі. Досить просто; усі інші проблеми католицизму випливають із цього. Швидкий погляд на те, як Католицька церква зараз влаштовує своє церковне життя, і видно, що це не рання Церква. До розколу дві церкви могли не бути у спілкуванні одна з одною, але залишатися у спілкуванні з рештою православних церков. Тепер у Римі, скажімо, якби мельхіти розірвали спілкування з русинськими католиками, це вважалося б розколом із Римом, бо розрив із кимось, з ким Рим у спілкуванні, означає розрив із Римом і вихід із Церкви. Це чужо еклезіології ранньої Церкви, явне нововведення. Частково тому я думаю, що розкол Константинополя й Москви — величезний доказ, що православ'я досі працює так, як рання Церква. Крім того, дітей фактично відлучають до 7 років. Безумовно, нововведення; відокремлювати миропомазання від хрещення і змушувати дитину чекати на таїнство до 12-15 років — неправильно і є нововведенням. Через цей поділ діти «причащаються» у 7 років, ще не будучи повноправними членами, що не має богословського сенсу. Вони стверджують, що причастя не є необхідним для спасіння, але Христос сказав ясно: якщо не будете їсти тіла мого і пити крові моєї, не маєте життя в собі, і я не позбавлятиму свою дитину животворящих таїнств. Також Католицька церква фактично…
Я колись був на твоєму місці. Колишній протестант, що шукав правду, і я вважав, що це має бути або РКЦ, або ПЦ. Чому? Ці дві церкви можна простежити аж до Апостолів і раннього християнства, тоді як протестантизм був вигаданий на 1500 років пізніше. Але моєю очевидною проблемою було те, що РКЦ і ПЦ більше не були єдиними. Як вирішити, яка з них вчить правильно? Я шукав певний час, і апологети РКЦ переконали мене, що РКЦ — істинна Церква. Тож я до неї приєднався. Тепер, понад десять років потому, я навідуюся до ПЦ, відвідую Божественну літургію замість римської меси і ходжу на заняття для оголошених. Може, колись я стану православним християнином. Якщо буде воля Божа. Як це сталося? Ну... життя римо-католика доволі важке з усіма правилами й легалізмом. Я страждав від скрупульозності і відчував, що жорсткі правила ставлять людей у безглузді становища. Наприклад, за вченням РКЦ жінці не можна перев'язати труби, навіть якщо вагітність може її вбити. Або якщо хтось тікає від жорстокого шлюбу, який є таїнством і дійсним, він не може одружитися знову, поки живий попередній подружжя. Тож... я зараз стою біля вихідних дверей РКЦ, але ще не вийшов. Перш ніж це зробити, мені треба переконатися, що ПЦ права, а РКЦ — ні. Саме це мене стримує, але я працюю над цим. Я хочу, щоб ПЦ була істиною, але мені страшно, а що як РКЦ — правда натомість?
На дещо споріднену тему, чи може хтось пояснити, де щось на кшталт «візантийських католицьких» церков розташовується на спектрі між РКЦ та ПЦ? А що щодо східного (орієнтального) православ'я?
Східні католицькі церкви перебувають у повному спілкуванні з Римом. Кожна має власних єпископів, але Папа є їхнім верховним очільником. Усі 23 поділяють одну доктрину РКЦ, але мають різні літургії, і більшість дозволяє висвячувати одружених чоловіків у священики. Східне (Орієнтальне) Православ'я відокремилося від Церкви після Халкидонського Собору 451 року. Вони визнають лише перші три Собори і перебувають у повному спілкуванні одне з одним, але не з ПЦ (чи Римом). Вони відкидають доктрину про дві природи Христа.
Для мене справді зійшлося до двох головних речей: Filioque: коли я тільки цікавився, справа була не так у тому, чи є воно богословськи неправильним (хоча тепер я розумію, що так і є), адже я вже читав його в англіканській церкві, яку відвідував; радше в тому, що, як я розумів, Рим і Схід ще приблизно за 200+ років до розколу погодилися, що до Символу віри нічого не можна додавати без собору. Другий Ватиканський собор / Nostra Aetate: я шукав чогось давнього й незмінного, а з реформ XIX і XX століть Рим усе більше рухається до модернізму (хоча переважна більшість римо-католицьких парафій не робить того, що я знайшов і знаходжу проблемним, як-от сучасні інструменти на месі чи гірше — священники в клоунському гримі під час меси, мене все одно непокоїть, що таке взагалі дозволяється).
Ватикан називає нас, православних, істинною Церквою, Церквою-сестрою, визнає, що ми маємо дійсний священичий сан і таїнства, і навіть дозволяє своїм вірним причащатися в наших храмах за потреби. Ми не відповідаємо тим самим. Логічно, це мало б зробити вибір легким. Як колишній римо-католик скажу: живий досвід — як день і ніч. Середня римо-католицька парафія зовсім не схожа на те, що ви, мабуть, читали про давню християнську віру. Прочитайте маленьку книжку Майкла Велтона «Два шляхи».
Я по-справжньому зрозумів відмінності, лише коли став католиком. Спочатку я питав себе, чому Бог привів мене туди перед Православною церквою, але пізніше я побачив у цьому частину мого християнського становлення, особливо коли я прийшов до Христа з атеїзму. Важко порівнювати такі різні речі, як деякі протестантські деномінації, з Православною чи (так) Католицькою церквою без ґрунту в ключових ідеях, як-от справжня присутність Христа в Євхаристії, апостольське наступництво, святі, роль Пресвятої Богородиці та впорядкована молитва за псалмами, серед іншого. Католицька церква дала мені добру, хоч і неповну, освіту в цьому. З тим католицьким тлом контраст між Церквами став очевидним, особливо в тому, як Православна церква розуміє Бога порівняно із західними церквами... через апофатичний підхід... бо неможливо осягнути межі Бога. Але ми знаємо, чим Він не є. Наприклад, ми знаємо, що Бог не немилосердний, але не можемо визначити межі й «правила» цього милосердя. Католицька церква часто намагається жорстко визначити, де проходять деякі з цих меж (наприклад, чистилище). Я не наважився б заглиблюватися в богослов'я, бо не маю відповідної підготовки. Але це мій особистий досвід мого шляху наразі.
