Пристрасть — це не посилене кохання: це спотворене кохання

Навчальна графіка про те, як відрізнити пристрасть від кохання, подана як духовна вправа на листопад. Автор стверджує, що не все, що відчувається як кохання, є коханням. Пристрасть прагне володіння, задоволення й емоційного наповнення; кохання прагне спілкування, жертви й добра іншого.

Кохання запитує «Що я можу дати від себе», тоді як пристрасть запитує «Що ця людина може дати мені». Кохання вимірюється не емоційною інтенсивністю, а готовністю поставити іншого перед собою. У публікації наголошується, що православ'я не вчить, ніби бажання саме по собі є злом: бажання належить до нашої створеної природи і має бути спрямоване до добра.

Проблемою воно стає тоді, коли бажанням керують пристрасті, так що кохання спотворюється егоїзмом, прив'язаністю, ревнощами й власницькістю. Тоді людина любить задоволення, яке хтось їй дає, замість того щоб визнавати в людині створену за образом Божим. Про шлюб автор пише, що це не здійснення романтичного потягу чи фізичного бажання, а таїнственний союз, у якому чоловік і дружина зростають у святості через смирення, терпіння, прощення й самопожертву.

Вінці, які використовуються в православному вінчанні, символізують і честь, і мучеництво — добровільне вмирання для егоїзму заради іншого. Останній контраст стосується витривалості: пристрасть підтримується задоволенням, потягом і емоційною інтенсивністю, і коли вони згасають, те, що помилково вважали коханням, зникає разом із ними.

Кохання витриває крізь страждання, старіння, хворобу, розчарування й жертву, бо його основа — самовіддача, а не задоволення.