Ранні отці Церкви про сповідь як необхідне таїнство

Допис подає ранньохристиянські писання, щоб показати, що таїнственна сповідь існувала від перших століть. Дідахе, датоване першим або початком другого століття, наказує християнам сповідати гріхи в церкві перед молитвою та Євхаристією, посилаючись на Дідахе 4:14 і 14:1: «Сповідай свої гріхи в церкві й не приступай до своєї молитви зі злим сумлінням» та «У Господній день збирайтеся разом, ламайте хліб і дякуйте, сповідавши свої переступи, щоб ваша жертва була чистою».

Тертуліан, пишучи близько 203 року в «Про покаяння», розділи 8–9, описує екзомологізу — публічну сповідь перед пресвітерами, коли громада заступається, і каже: «Сповідь гріхів полегшує, наскільки приховування їх обтяжує». Ориген, близько 248 року в «Гоміліях на Левіт» 2:4, говорить про грішника, який визнає гріх священикові Господньому, щоб шукати ліків: «Відпущення гріхів через покаяння, коли грішник ... не ухиляється від того, щоб визнати свій гріх священикові Господньому й шукати ліків».

Автор твердить, що протестанти приймають авторитет цих отців у вченні, наприклад про Трійцю, але відкидають їх щодо сповіді та інших таїнств. Допис перелічує подальших свідків: Кипріан про священицьке примирення, Василій про сповідь перед тими, кому довірені Божі таїнства. Воно запитує, чи готові читачі зустріти ранню Церкву на її власних умовах, а не через сучасні конфесійні призми.

Православна Церква, каже воно, закликає людей прийняти віру, передану через апостолів. Текст містить повторюваний розділ під назвою «ПИТАННЯ, ЯКЕ НЕ МОЖНА ІГНОРУВАТИ» та арабську фразу, що означає істинну віру.