Orthodox Christians † 🇬🇷🇨🇾📿

Автор, пишучи грецькою, розмірковує про зв'язок між світськими знаннями та духовним життям. Знання про себе, за його словами, вартніші за всі знання світу, проте зло починається в умі, коли він обертається лише навколо науки і віддаляється від Бога. Наука багато допомагає, але й багато затьмарює. Люди, які ставлять на перше місце внутрішнє формування, формування душі, а зовнішню освіту використовують для цієї внутрішньої мети, швидко змінюються духовно.

Якщо вони ще й духовно подвизаються, то допомагають багатьом людям, виводячи їх з тривоги про осуд і до небесної радості. Такі Божі люди можуть мати менше дипломів, але допомагають більше, бо мають багато благодаті, а не багато паперів. Інтелектуали, які мають у собі себе замість Бога, не можуть це осягнути, адже вони носять у собі безплідне світське знання з його світською духовною хворобою, а Святого Духа немає.

Святий Дух, пише він, не сходить механічними засобами; Він сходить Сам, коли знаходить у людині духовні передумови. Знання й освіта є добрими речами, але якщо вони не освячені, то стають загубленими речами. Бог дав людині розум, щоб знайти свого Творця. Європейці, за його словами, стерли розум, впали в замішання і йдуть до прірви, бо усунули Бога з свого життя.

Одні використовують розум для добра і створюють добрі речі, інші для руйнування. Світська логіка не має місця в духовному житті, бо чуда не можна пояснити логікою: їх просто живуть і вірять у них. Ангели й святі входять через вікно, ви їх бачите, розмовляєте з ними, і вони відходять; якщо спробувати дослідити це логікою, вона не працює. У тексті зазначено, що продовження є в коментарях.

Коротке напуття покійного митрополита Флорінського, Преспанського та Еордейського Августина Кантіотіса, написане для часів, які він називає проклятими, коли диявол використав усю свою силу, щоб вирвати віру з людських сердець. Він застерігає читачів бути дуже пильними, адже спасіння потребує віри: віри в Бога, віри в Христа і віри в те, чого навчає Церква.

Він закликає вірних тримати віру Христову, віру їхніх отців, глибоко в душі, щоб жодна сила не могла її вирвати, і слухати Церкву.

Далі він звертається до кінця життя, порівнюючи дві смерті з Євангелія. Перша — кінець Ірода, який був відкинутий всемогутнім Богом. Друга — кінець розбійника на хресті, який молився: «Пом'050яни мене, Господи, коли прийдеш у Царстві Твоєму» (Лк. 23:42).

Кантіотіс просить, щоб наш власний кінець був подібним до кінця розбійника, позначеним тією самою молитвою, а не подібним до кінця Ірода. Текст завершується його іменем і титулом, який згадується як митрополит Флорінський, Преспанський та Еордейський.

Єпископ Флорінський Августин Кантіотіс згадує, що, перебуваючи членом синодальної комісії, його попросили здійснити освячення води (агіасмос) у Елладському парламенті. Він відповів, що прийде, але принесе з собою отця Порфирія. Він описує, що сказав би парламенту: запитав би його, як він називається, і відповів би, що він є легіоном демонів, що всі біси зібралися всередині нього, демони перелюбу, блудництва, безбожжя і невіри.

Тому, каже він, парламенту потрібне не освячення води, а вигнання бісів. Оскільки він називає себе грішною людиною, він сказав би, що покликав би отця Порфирія прийти, піднести Хрест і вигнати їх усіх. Він називає це безумством християнина: настане час, каже він, коли світ назве християн божевільними, і тоді вони будуть раді, що їх так називають.

Він стверджує, що безумство Хреста спасе світ. Він повторює, що Елладському парламенту не потрібне освячення води, бо він глузує з Божих речей, і що він проповідував би його членам, що їм потрібне вигнання бісів, коли отець Порфирій піднесе Хрест і вигонитиме бісів, які гніздяться в серці Греції. Цитату приписують покійному єпископу Флорінському, отцю Августину Кантіотісу.

Допис подає цей уривок як слово поради і докору, адресоване грецькому громадському життю, побудоване на протиставленні обрядового освячення води і вигнання бісів, а також на готовності християн бути сприйнятими як юродиві заради Хреста.

Блаженна ігуменя Святої обителі Панагії Одигітрії в Портарії, геронтисса Макрина Васопулу, закликає читачів горячо любити Панагію: мати для неї вервицю, щодня звершувати Паракліс, і каже, що таким чином вона поведе нас усіх, чоловіків і жінок, до Раю.

Потім вона розповідає про бачення, яке мала під час Херувимської пісні, стоячи на колінах. Вона бачила Богородицю маленькою п'ятнадцятирічною дівчиною, такою, як вона зображена на іконі Горгоепікоос у келії геронтиси, яка стоїть перед Царськими вратами й тримає на лоні Христа Младенця.

Геронтисса описує її солодкі блакитні очі та дві русяві коси, але каже, що вся її увага була прикута до очей: цей погляд увійшов у її серце. У ту мить вона благала Панагію про монастир, питаючи, що з ним буде, адже вони нічого не роблять, і як вони спасуться.

Панагія усміхнулася, і відтоді її настрій змінився; від погляду Панагії в неї зійшов мир.

Далі текст розповідає про те, як можна взивати до Владичиці Богородиці, милосердя й любов якої не мають кінця. Хоч ми сумуємо її, ранимо та завдаємо болю її серцю, вона любить безмежною любов'ю, покриває нас своїм широким покровом і заступається перед своїм Сином за всіх нас, говорячи: 'Господи мій, солодкий Сину мій і Боже мій, спаси створіння Мої, допоможи їм, даруй їм Твою Благодать!' Геронтисса доходить висновку, що ніхто не може охопити розумом безмірну любов нашої Панагії.

Уривок взято з книги 'Логія Кардіас' (Слова серця).