Пол Кінгснорт оплакує Венделла Беррі, розмірковує про штучний інтелект і християнську творчість

Дискусія · 36

Думки — це анонімні перекази справжніх коментарів з оригінальної дискусії. Однаковий колір позначає того самого учасника.

Увійти Увійдіть або зареєструйтеся, щоб долучитися до дискусії.

• − думка#298 26 вподобань у джерелі

  Мабуть, я вперше натрапив на Венделла Беррі багато років тому саме завдяки творчості цього автора, але тільки нещодавно взяв до рук антологію його творів, пов’язану, здається, із «Проти машини». Неймовірно. Я їхав в автобусі на роботу, вчитуючись у кожне слово, абсолютно зачудований тим, як йому вдавалося найважче завдання в письменстві — простою, кришталево ясною мовою знову, і знову, і знову описувати невимовне. Яка дивовижна людина, як щиро він любив це прекрасне творіння Боже. Царство Небесне
• − думка#299 22 вподобань у джерелі

  Я відкрив для себе Венделла Беррі завдяки цьому авторові, і відтоді Беррі став моїм наставником крізь рядки своїх книг. Коли я дізнався сумну новину, я перечитав прикінцеві слова «Ганни Култер», які видалися мені прекрасним прощанням: «Я хочу піти звідси з відкритими долонями, лише з тим прадавнім благословенням: "Прощавайте. Люблю вас усіх"».
• − думка#300 14 вподобань у джерелі

  Ще в 2014 році я зайшов на кухню до друга в Кентуккі й побачив на стіні в рамці вірш «Спокій диких створінь». Поки ми готували вечерю, я підійшов, прочитав його і відчув той самий удар під дих, який поезія Беррі залишає багатьом із нас. Це була моя перша зустріч із його творчістю, і, здається, відтоді на моєму нічному столику завжди лежить якась із його книг. Він так нагадував мені моїх дідуся й бабусю, молочарів із Півдня, що тепер я відчуваю, ніби втратив їх знову. Безмежно вдячний за все, що він нам залишив. Вічна пам'ять.
• − думка#301 10 вподобань у джерелі

  Я виросла і досі живу в центральному Кентуккі, і читаю Беррі більшу частину свого життя. Як зауважив інший коментатор, його персонажі здавалися списаними з близьких і дорогих мені людей — мого дідуся та дядьків мого чоловіка, простих дрібних фермерів-тютюнників. Його вірші та романи були тими «друзями», до яких я зверталася у хвилини смутку й розпачу, а його есеї про стале господарювання вели нас, коли ми доглядали своїх овець на нашій невеликій фермі. Його оповідання «Безперестанку моліться» — одне з найпрекрасніших, які я коли-небудь читала. О, Венделле, нам тебе бракуватиме. Безмежно вдячна за скарбницю мудрості, яку ти залишив по собі.

  • − думка#325

    Дякую за ці глибокі й щирі слова. Від земляка з Кентуккі.
• − думка#302 9 вподобань у джерелі

  Я вийшов на цього автора саме завдяки Венделлу — через передмову до книги «Вогонь, що спопеляє світ». Я тоді подумав: «А цей британець справді тонко володіє словом, що він іще написав?» І пішов у цей вир із головою! Так само через Беррі я відкрив для себе Еда Еббі. Десь у глибині душі я вірив, що той добрий, мудрий, сповнений праведного гніву джентльмен житиме вічно. Спочивай достойно, старче. Вічний упокій твоїй незламній душі. Ті з нас, хто пише про малі, місцеві, вкорінені речі, завдячують йому всім і ніколи не зможуть зрівнятися з його вдававаною невимушеністю, благодаттю та генієм.
• − думка#303 7 вподобань у джерелі

  Добре пам’ятати тих, хто зійшов зі світової сцени. У цьому ж дусі пам’яті: 11 вересня виповнюється 100 років від дня народження Івана Ілліча, і шириться запрошення зібратися разом і поділитися тим, чим Ілліч був для кожного з нас. Кілька думок, які він залишив нам: «Якість суспільства та його культури залежатиме від становища його безробітних». «Домашнє господарство перетворилося на місце, де споживається заробітна плата». «Певні знаряддя є руйнівними незалежно від того, кому вони належать…» «Де б нас не торкнулася тінь економічного зростання, ми стаємо ні до чого непридатними, якщо не найняті на роботу чи не втягнуті в споживання». І про спілкування: «Я дуже хотів би поговорити з тобою, подивитися на кінчик твого носа, обійняти тебе. Але комунікувати — цього бажання я не маю зовсім».
• − думка#306 6 вподобань у джерелі

  Як і інші тут, я познайомився з Беррі завдяки творам цього автора. Який же це невичерпний дар! Я прочитав багато його художньої прози та чимало есеїв, але до поезії тільки приступаю. Певен, що читатиму й перечитуватиму його до кінця своїх днів. Мене вражає, що він не настільки відомий в Америці — хоча, з огляду на цінності масової культури, це й не дивно. Світ, який він бачить своїм зором, є повною протилежністю тому, в якому живе більшість із нас. І все ж дивовижно, що знадобився англієць в Ірландії, аби познайомити читача, який виріс в Огайо, з народженим у Кентуккі Беррі. Рядки в його прозі приголомшують своєю первозданною красою — як-от слова Енді Култера: «Я — дитя прощення мого дідуся», від яких у мене щоразу навертаються сльози. Нехай Господь благословить Венделла Беррі та прийме його у Своє Царство.
• − думка#308 5 вподобань у джерелі

  О так, бюлетень чи самвидав — чудова ідея. Близько 13 років тому я випускав суто друковану газету, яка приносила мені стільки радості — її взагалі немає в інтернеті, а за основу оформлення я взяв старий Whole Earth Catalog. Чудові були часи. Якщо хтось захоче обміняти свої ремісничі вироби ручної роботи на примірник тих трьох номерів, які я видав, я буду тільки радий.
• − думка#309 4 вподобань у джерелі

  Що менше ми годуємо ШІ, то краще. Цікаво, як ШІ взагалі здатен по-справжньому відтворити людське серце з усіма його відтінками, примхами, поривами уяви, неповторністю та творчістю, яка, здається, народжується з нічого. Але що я знаю! Бог неодмінно втрутився б — ШІ ніколи не зможе бути створеним за образом і подобою Божою. Я лише нещодавно відкрив для себе Венделла Беррі, але вже закоханий у його поезію. Я поставив собі за мету вивчити вірш напам’ять і вибрав «Спокій диких створінь» — почасти тому, що він короткий, але здебільшого тому, що він прекрасний.

  • − думка#326 3 вподобань у джерелі

    Трохи добрих новин: нещодавно я відмовив одну людину від використання ШІ у її текстах. Я сказав їй, що це бездушно: якщо ти хочеш змінити чийсь погляд, треба говорити від серця, не дозволяючи бездушній машині спотворювати твої слова, інакше ти ні до кого не достукаєшся. Я також додав, що кожен із нас носить у собі величезний нерозкритий творчий потенціал; кожен із нас здатен бути да Вінчі. Справді! І, здається, я його переконав!
  • − думка#327 2 вподобань у джерелі

    Я теж вивчив саме цей вірш! Це ніби часточка втіхи, яку завжди можна дістати з кишені, коли «в мені росте розпач за цей світ» — а це трапляється нерідко. Він завжди дарує мені мир у душі.
  • − думка#328

    О, як це добре. І як це правдиво. Я просто не уявляю, як ШІ взагалі може торкнутися тих глибин, яких сягає щире, народжене від серця слово.
• − думка#310 3 вподобань у джерелі

  Я прочитав «Джейбера Кроу» майже двадцять років тому, і це відчувалося як упізнавання, як повернення додому. Відтоді я прочитав майже всю чи навіть усю художню прозу про Порт-Вільям і більшість есеїв. «Ганна Култер» навчила мене любити мити посуд. Піднімімо ж усі келих води на знак вдячності за його мудру й прекрасну працю — і не соромтеся додати туди трохи чогось міцнішого, щоб легше пилося. «Спокій диких створінь»: Коли в мені росте розпач за цей світ і я прокидаюся вночі від найменшого шереху, в страху за своє життя і життя моїх дітей, я йду і лягаю там, де селезень спочиває у своїй красі на воді, і чапля шукає поживи. Я входжу у спокій диких створінь, які не обтяжують своє життя передчуттям скорботи. Я входжу у присутність тихої води. І відчуваю над собою засліплені днем зорі, що чекають зі своїм світлом. На якусь мить я знаходжу спочинок у благодаті світу, і стаю вільним.
• − думка#311 3 вподобань у джерелі

  Як і деякі інші тут, я прийшов до цього автора через Беррі, і саме цей зв'язок спершу викликав у мене довіру. Було такою втіхою знати, що Беррі все ще з нами. Тепер я ледве можу його читати — це надто боляче. Читання повістей про Порт-Вільям нагадує те, як Сем на Фатум-горі нагадує Фродо світлі спогади: «Пам'ятаєте той шматочок кролятини, пане Фродо?» — «Ні, боюся, що ні, Семе. Я знаю, що все це було, але більше не бачу цього». У передмові до другого видання «Володаря перснів» Толкін писав, що справжня війна не схожа на легендарну: якби це було так, Перстень використали б проти Саурона, якого радше поневолили б, аніж знищили, а обидві сторони ставилися б до гобітів із ненавистю й презирством. Якщо світ здавався таким у 1965 році, то наскільки більше сьогодні? Здається, що втрачено так багато. Вибачте за зайвий драматизм і безнадію — втрата Беррі крає серце. Його останній роман «Марс Катлетт: сила оповіді» став гідним завершенням історій про Порт-Вільям. Він писав просто до моєї душі: «Скорбота Енді за тим, що втрачено, стверджує його любов до цих речей, так само як і сама їхня втрата свідчить про ту щедрість, завдяки якій вони колись існували, бо в цьому світі скорбота йде пліч-о-пліч із вдячністю». Нехай ми будемо подібні до Марса Катлетта, який «вирушив з обережною надією в темряву за північ, повернувся додому без копійки, а вдосвіта наступного ранку знову пішов до праці».
• − думка#312 3 вподобань у джерелі

  Я й сам палкий шанувальник Беррі, і почав читати вас лише тому, що вас із ним порівнювали! Бог благословив його міцною, непохитною волею, невгамовним розумом і щирою природною любов'ю до добрих дарів людей і рідної землі. Він промовлятиме до кожного з нас зі сторінок своїх книг, якщо ми лише будемо слухати.
• − думка#313 3 вподобань у джерелі

  Прекрасний допис про Венделла Беррі. Я живу лише за два округи від його рідного округу Генрі, і, як і у вашому випадку, його вплив на мої тексти — і, сподіваюся, на моє життя — важко не помітити. Вчора я знову опублікував свій старий есей про нерозривну єдність письма й життя Беррі, його думки й дії. Якби ж і я міг досягти такої цілісності. Спочивай з миром, Венделле Беррі.
• − думка#304 2 вподобань у джерелі

  Я вперше відкрив для себе Беррі наприкінці 90-х, коли в одному православному журналі передрукували його есей «Християнство і виживання творіння». Я не читав нічого подібного з часів шефферівського «Забруднення і смерть людини» багато років тому. Я придбав збірку, де він вийшов, і відтоді постійно його читаю. Точно не згадаю, як знайшов праці цього автора, але це було десь близько 2010 року, невдовзі після виходу «Справжньої Англії», коли я шукав у мережі щось подібне до «Англії: елегії» Скратона. Одного разу мені пощастило коротко поговорити з Беррі після його виступу в сусідньому коледжі, а також він швидко й дуже вдумливо відповів на мій лист. Мені сумно, що він пішов, — він був моїм супутником майже 30 років, — але він прожив довге й гідне життя, і продовжує жити у своїх творах та у Центрі Беррі. Його оповідання, есеї та вірші можна черпати без кінця. Як ми кажемо в Православній Церкві, вічна йому пам'ять!
• − думка#305 2 вподобань у джерелі

  Щойно закінчив читати «Далекі сусіди» за рекомендацією цього автора. Мене так полонили ці два чоловіки та їхні спільні тривоги й турботи, що я замовив по книзі есеїв кожного з них, аби продовжити цей шлях. Царство Небесне Венделлу Беррі. Дивовижна людина!
• − думка#314 2 вподобань у джерелі

  Саме через прозу Барбари Кінгсолвер я відкрив для себе Венделла Беррі. Вона так часто згадувала «Джейбера Кроу», що я зрештою мусив прочитати цей роман. Це було багато років тому, і зараз саме час його перечитати. Мені сумно через його відхід, хоча 92 роки — це повне, наповнене життя, і він залишив по собі багату спадщину. Як людина, що любить друковане слово і все більше схиляється до малих форм та саморобок, я з нетерпінням чекаю подробиць про вашу ініціативу домашнього видавництва! Гадаю, ви не маєте на увазі власноручний друк на верстаті та розсилку поштою, хоча це було б дуже круто. Квакерське видавництво «Pendle Hill» випускає кілька памфлетів на рік — це короткі або середнього обсягу тематичні есеї, надруковані окремими брошурами, і мені такий формат видається дуже привабливим та практичним. Дивуюся, чому цей спосіб не набув більшого поширення. Дуже радий чути, що вам уже краще.

  • − думка#329 1 вподобань у джерелі

    Ми насправді подумували про справжній старий високий друкарський верстат. Але окрім того, що його важко знайти і важить він десь із сотню тонн, це було б геть непрактично. І все ж, хто знає — можливо, колись це буде єдиний спосіб сховатися від роботів-убивць.
• − думка#307 1 вподобань у джерелі

  Читачі з Великої Британії можуть знайти книги Беррі у крамниці Blackwell's — чудовий вибір за справедливими цінами, і жодної копійки Безосу! Також один ранній англійський письменник, який у чомусь передбачив Беррі, — це Едріан Белл (1901–1980). Деякі його книги досі перевидаються, зокрема «Саффолкська трилогія», свого роду художньо осмислена автобіографія, і вживані примірники легко знайти в інтернеті. Його пізнішу документальну прозу, як-от «Люди й поля» та «Квітка і колесо», теж варто пошукати. Видавництво Slightly Foxed також випустило його «Записники краянина» у чотирьох томах за порами року — чудове читання.
• − думка#315 1 вподобань у джерелі

  Щодо оплати за «християнські» тексти — я захоплююся вашою дилемою і добре її розумію. Кілька швидких думок. Апостол Павло навчав, що «робітник вартий своєї нагороди». З іншого боку, мене бере сумнів: ви — християнин, послідовник Христа, то невже ви припускаєте, що частина ваших текстів є «нехристиянською», а решта — християнською? Можливо, нам варто бути обережнішими з категоріями (чи можна взагалі назвати текст суто християнським?) і з хибним розділенням на священне та мирське. Така думка: усе, що ви робите як християнин, робиться «на славу Божу», чи платять за це, чи ні. Це просто випадкові роздуми, здебільшого для самого себе. Я теж фермер-богослов, і Беррі давно є для мене натхненням — Доллі Партон і Венделл на одному тижні, оце так поєднання! Чи можу я порадити тексти моєї подруги, яка відкрила мені творчість Беррі ще у 2007 році; її аграрні роздуми та тлумачення Старого Завіту були частково натхненні дружбою з ним.

  • − думка#330 2 вподобань у джерелі

    Питання про те, що вважати «християнським письмом», цікаве і, мабуть, дражливе. З одного боку, все, що пише християнин, є «християнським письмом». З іншого боку, якщо я пишу замітку про те, чому люблю банани більше, ніж яблука, факт мого християнства тут ні до чого. Я насправді маю на увазі тексти суто на християнську тематику. Не все, що я пишу, є таким — хоча зараз таких більшість.
• − думка#316 1 вподобань у джерелі

  «Ми можемо зробити наші домівки осередками уваги та інтересу» — часом здається, що це речення важить для мене більше, ніж уся моя освіта. Зверніть увагу: «інтерес» походить від латинського слова, що означає «те, що поміж» (пор. у Єна Макґілхріста про «перебування між»). Дякую вам, Венделле Беррі, за те, що несли цей смолоскип і передали його іншим. Нехай він горить довго. Мені сподобалося читати «Пастку», і я насправді вже планую такий собі шлях до втечі. На моєму телефоні немає інтернету, а з наступного місяця в нас удома не буде й широкосмугового зв’язку, тож я ходитиму до бібліотеки пару разів на тиждень вирішувати свої «інтернет-справи». Більше ніякого безцільного блукання мережею! Не дочекаюся. Я такий щасливий і вдячний за можливість отримувати ваші свіжі тексти поштою!! Філософські бесіди та співи після повернення до Ширу, га?

  • − думка#331 2 вподобань у джерелі

    Я б теж хотіла, щоб у нас удома не було широкосмугового інтернету, але мій чоловік працює в IT з дому, та якби й ні — він завжди обожнював усілякі ґаджети. Сподіваюся, що коли він вийде на пенсію, ми зможемо його позбутися. Поверніть інтернет-кафе, кажу я! Коли треба докласти зусиль і заплатити за проведений час — це набагато краще, ніж коли все ллється без упину, як вода з крана.
• − думка#317

  Колись я мав радість слухати, як Венделл Беррі читав одне зі своїх оповідань, і це мене полонило. Його проза стала одним із дороговказів у моєму світі, коли я почуваюся загубленим або боюся загубитися в Машині. Я згоден зі статтею в «Spectator», що Беррі — значно складніший мислитель і письменник, ніж може здатися з вирваних із контексту цитат. Після прочитання його есеїв я завжди ще тижнями обмірковую їхній сенс. А ще я додав логотип «Письменники проти ШІ» на сторінку подяк у своєму новому романі.
• − думка#318

  Венделл Беррі написав стільки прекрасних елегій для друзів та близьких; гадаю, він дав усім нам усю ту розраду, яка потрібна у зв'язку з його власною смертю. Ось мій улюблений вірш — третій із його «Трьох елегійних віршів для Гаррі Ердмана Перрі»:

  Він звільняється від землі. Сонце останнього дня його сідає ясно в солодкій волі його.
  Земля відходить від його вмирання, святість життя його зостається в усьому, що полишає по собі його смерть.
  Сяйва знають його. Ставши легшим за подих, він знаходить волю в нашій пам'яті.
  Ставши яснішим за зір, він відходить у морок, у життя пагорба, що береже його мир.
  Він схований серед усього сущого, і втратити його неможливо.

  • − думка#332

    Substack геть не дружить із поезією — він уперто не хоче зберігати правильні відступи! Хай там як, ще один мій улюблений вірш — «Зустріч», де йому сниться зустріч із померлим другом, який посміхається і каже йому: «А я тут їв персики з таких пречудових дерев».
• − думка#319

  «Порушення ладу Америки» стало моїм першим знайомством із Венделлом Беррі. А «Джейбер Кроу», улюблена книга моєї мами, все ще чекає на мене. Один мій друг редагував нещодавню збірку його творів і розповів, що всі матеріали надійшли на папері! Виявляється, він принципово не користувався комп'ютером, тож редакторам доводилося погоджуватися на роботу з паперовими роздруківками. Мене це просто захоплює. Царство йому Небесне і вічна пам'ять.
• − думка#320

  Під час розмови на BBC, у якій брав участь наш ведучий, коли Венделл Беррі розповідав про ярок, що паслися на схилі пагорба перед його очима, я мимоволі очікував, що ведучий втрутиться і пояснить міським слухачам, що ярка — це молода вівця. Можливо, це була втрачена нагода для легкого жарту, але сама бесіда вийшла неймовірно захопливою.
• − думка#321

  Я вперше натрапив на Венделла Беррі у 2005 році в газеті (здається, в «Ґардіан», коли її ще варто було читати), де його порівняли зі старозавітним пророком через текст, написаний ним про 11 вересня. Я пошукав інформацію про нього в мережі й знайшов його «Думки у присутності страху». Це 27 роздумів про те, що пішло не так в американській культурі (більшість із яких так само стосувалася і Європи), разом із закликами до того, як усе виправити. Перечитуючи ці двадцять сім «Думок» учора ввечері, коли наступного тижня наближаються двадцять п'яті роковини 11 вересня, я майже не бачу свідчень того, що ми до нього дослухалися. Не буває пророка без пошани, хіба тільки у своїй вітчизні, як колись було сказано... Після «Думок» я купив уживаний примірник його книги «Порушення ладу Америки» (1977) і був приголомшений тим, наскільки «екологічна криза» переплетена із занепадом усіх складових суспільства, сімейного життя та особистої моралі. Яку ж антиутопію ми збудували! Порятунком від розпачу для мене стали його вірші. Упокой, Господи, його душу, і нехай вічне світло осяє його.
• − думка#322

  Щодо платних підписок... Я б із радістю продовжував платити вам щомісяця, якби міг раз на пару місяців отримувати поштою друковану газету з вашими есеями (і, можливо, чиїмись ще)! Усе, що завгодно, аби тільки відірватися від екранів... до того ж я набагато більше люблю читати довгі тексти на папері, а не з малого екрана.
• − думка#323

  Повертаюся сюди, щоб поділитися з Полом та іншими читачами корисною, помічною? «інформацією» (яке жахливе слово). Я ледь не рвав на собі волосся, коли перейшов за посиланням, аби подивитися розмову Пола з джентльменом, чиє ім'я вилетіло в мене з голови, і З ЖАХОМ виявив, що мені АВТОМАТИЧНО увімкнули версію, дубльовану французькою! Жодного сліду прекрасного, самобутнього голосу Пола, як і голосу його співрозмовника. Лише дубльована французька версія із субтитрами від ШІ, що є смертним гріхом проти наших живих мов. Доведеться розібратися, як обходити ці посилання з автодубляжем, бо я (може, занадто мелодраматично?) духовно ПОМРУ, якщо буду ЗМУШЕНИЙ слухати Пола та інших у машинному режимі... На цьому завершую скаржитися. Подумав, що комусь варто знати, а може, хтось із вас? із нас? уже зіткнувся з тим самим розчаруванням?
• − думка#324

  Я ніколи не чув про Венделла Беррі аж до його смерті. Відтоді на Substack він усюди. Схоже, він вартий уваги. Як або з чого мені почати?

  • − думка#333 1 вподобань у джерелі

    Я б неодмінно почав зі збірки есеїв, яку впорядкував Пол, — «Вогонь, що несе кінець світу». Але не оминайте увагою і його романи та поезію! «Джейбер Кроу» — мій улюблений серед прочитаних романів, та й поетичних збірок у нього є кілька чудових.