WeOrthodox
EN UA
P paulkingsnorth.substack.com Substack

Пол Кінгснорт оголошує лекційний тур про штучний інтелект та людську ідентичність

Пол Кінгснорт оголошує лекційний тур про штучний інтелект та людську ідентичність

Пол Кінгснорт ділиться новинами про свої майбутні виступи, присвячені питанню про те, що означає бути людиною в епоху штучного інтелекту. Він зазначає, що стрімкий розвиток ШІ змусив суспільство винести це екзистенційне питання на загальне обговорення, що привело до численних запрошень від провідних ЗМІ та організаторів заходів. Протягом наступних двох місяців він виступить на молодіжній зустрічі в Дубліні, на конференції в Джорджії (США) разом із Карлом Труманом, прочитає відкриту лекцію в університеті Вісконсину та візьме участь у конференції в Амстердамі, присвяченій кризі цивілізації.

Кінгснорт зізнається, що публічні виступи даються йому нелегко і він почувається недостатньо компетентним, проте погоджується на них, аби зробити свій внесок у діалог. На завершення він ділиться особистими роздумами про просту людську радість бути вдома на Різдво Христове, протиставляючи її тому, чого робот ніколи не зможе осягнути.

У коментарях висловлюють як підтримку, так і занепокоєння: деякі читачі закликають його берегти здоров’я й обмежити подорожі, зауважуючи, що письменницька праця може бути більш плідним покликанням. Інші підтверджують важливість його голосу у світському середовищі, обговорюючи духовні та етичні виміри ШІ. Декілька дописувачів поділилися тим, як відкрили для себе його тексти в монастирях, що свідчить про глибокий відгук його творчості далеко за межами звичної аудиторії.

Головні думки

  • Кінгснорт пов'язує сплеск суспільного інтересу до природи людини зі стрімким розвитком ШІ.
  • Заплановано чотири заходи: зустріч із молоддю в Дубліні, конференція в Джорджії, відкрита лекція у Вісконсині та конференція в Амстердамі.
  • Він почувається недостатньо компетентним, проте бере участь у заходах, щоб висвітлити духовні та етичні наслідки ШІ.
  • У коментарях висловлюють турботу про його здоров'я та розмірковують про переваги письменництва над публічними виступами.
  • Особисті роздуми про Різдво як про винятково людський досвід, недосяжний для машин.
коментарів у джерелі: 45 Оригінал на Substack

Дискусія · 16

Думки — це анонімні перекази справжніх коментарів з оригінальної дискусії. Однаковий колір позначає того самого учасника.

Увійти Увійдіть або зареєструйтеся, щоб долучитися до дискусії.

  • думка#334

    Ох... сам факт того, що це питання взагалі доводиться ставити, свідчить, наскільки ми збилися з курсу, втратили коріння та розгубилися. Гру завершено, безумовно... замовкнути, як ви й планували завжди...? Звісно, я не маю права вам радити, але чи справді ви хочете після важкої хвороби брати участь у *такому* обміні думками на мейнстримному майданчику? Тим людям байдуже до пошуку істини; їм аби лише посіяти ворожнечу та розбрат — заповнити ще більше простору ще більшою кількістю безглуздих, сповнених розділення слів. Я б тримався від цього якомога далі....

    • думка#343

      Дякую за мудру пораду! Сподіваюся, ті кілька заходів, які я тут проводжу, будуть виваженими. Я не планую багато виступів у медіа. Як ви слушно кажете, здебільшого це марно й породжує лише шум. На цьому етапі майже будь-яка публічна заява про будь-що лише живить Машину. У цьому й криється пастка. Почуття обов'язку цілком може мене занапастити. Я скажу кілька останніх слів там, де це, на мою думку, може принести користь. Але після цього замовкнути — саме мій намір. Наступного року я планую мандрувати й притримати язика. Тяжіння до цього нікуди не зникло, і новий рік стане межею, переступивши яку, я зможу зануритися в мовчання.

    • думка#344

      Вісконсин! Я б залюбки послухав вас там із зали. А потім відвідав би хатину Олдо Леопольда, де одна родина трудилася, зцілюючи клаптик землі, і де вони «отримували м'ясо від Бога», як казав Леопольд. У нас тут, у США, бракує святих і святих джерел, але є такі місця, як та Хатина та Волден. Спершу я погоджувався з тим, що подібні публічні заходи та дебати лише додають галасу в культурний медіа-шум... але це не зовсім справедливо. Це спосіб для людей відкрити для себе нові ідеї та погляди. Я вже не пам'ятаю, коли та як уперше натрапив на ваші тексти, але, скоріш за все, в якомусь журналі (тоді, коли я читав їх частіше). Бувало так, що я чув промовця, потім шукав його праці, відтак — споріднені праці інших людей, і помічав, що змінився на краще. Для багатьох ці події — лише інтелектуальна розвага, та для декого вони стануть насінням. Мені до душі ваші відповіді на кризу цивілізації. А сьогодні я прокинувся з піснею «Halsway Carol» у голові, тож, здається, я теж чекаю на Різдво Христове!

  • думка#336

    Ви робите Божу справу, Поле. Я щойно побував у Силіконовій долині, і там, здається, всі абсолютно захоплені ШІ. Мене вразило, скільки людей просто ніколи не ставлять це під сумнів. Проте відчувалася дивна прихована тривога... наче наближається щось лихе. Попри те, що стільки з них працює у сфері ШІ, їм це... не подобається, але водночас подобається... колосальний когнітивний дисонанс у долині. Один співрозмовник без жодного натяку з мого боку зауважив, що мені пощастило жити в селі та мати роботу, яку ШІ не відбере. Майже позаздрив мені, хоча водночас і висміяв як луддита. За обідом із друзями-айтівцями я заговорив про ШІ й запитав, чи не відчуває хтось із них неспокою. Відповідь: вони досі вірять, що зможуть тримати його під контролем за допомогою своєї етики та людського розуму. Одна жінка сказала, що тепер швидше спілкується в групі мам Пало-Альто, а я відповів: «Ага, для цього треба лиш... занапастити довкілля». Усі подивилися на мене здивованим, порожнім поглядом і затамували подих. А потім усі засміялися — не глузливо, а тому, що це правда... і вони справді жодного разу не замислювалися над тим, що роблять. Я вдячний, що ви продовжуєте проводити зустрічі, коли є змога, бо ви — голос ясності. І люди прислухаються. І ви змінюєте світ на краще.

  • думка#337

    Знову змішані почуття, Поле... Якщо/коли ви справді підете мандрувати й замовкнете, мені бракуватиме вас ТУТ, адже з особистих причин я більше не можу далеко їздити, щоб послухати вас, а надто багато дивитися в екран мені неприємно. Дуже егоїстично з мого боку, правда ж? Але хіба всі ми... так чи інакше не розділені всередині себе? Я сказав одній нашій молодій знайомій, що ні, її тіло не належить їй; воно не є її власністю, бо сучасна наука доводить, що ми складаємося з двох РІЗНИХ типів клітин: тих, чиє призначення — підтримувати наше життя тут і зараз, і тих, які нам доручено передати далі, виконуючи наш обов'язок перед самим життям і заради вищого спільного блага. Клітини, що підтримують нас, регулярно діляться, живуть і вмирають, але ті, що належать самому Життю, призначені для того, щоб бути переданими в акті любові між двома Різними, чоловіком і жінкою, аби саме Життя поєднало їх у нове живе єство (не машину). Клітини Відмінності, незавершені клітини, належать майбутньому, а не нам. Хтось із моїх знайомих стверджує, що між цими двома типами клітин та їхніми завданнями існує ворожнеча, але я так не вважаю. Коли з'являються наші діти, їм потрібні ті, хто вже тут, щоб піклуватися про них, інакше вони загинуть. Тож це не в ІНТЕРЕСАХ нашого виду — аби покоління ворогували між собою, РОЗДІЛЕНІ, як це є зараз. Це не в інтересах ні чоловіків, ні жінок, ні нашого майбутнього — вести таку війну, у якій ми опинилися. Принаймні якщо ми залишаємося ссавцями з плоті й крові. Проте ми вже побудували велетенську…

    • думка#345

      Ха-ха, моє мовчання вже не за горами! Це давні зобов'язання, які я взяв на себе певний час тому. Те, про що мені слід замовкнути, — це Машина, а також слова, поняття та розділення, які йдуть пліч-о-пліч із нею, бо там Бога немає. Це білий шум, який заглушає Його. Так, вежі потрібен розбрат, але їй також потрібен просто шум. Ще більше дискусій, дебатів, розмов. І так далі. Треба вирватися за межі всього цього, щоб знайти глибину речей. Звісно, моя біда завжди полягала в тому, що я заробляю на життя письмом. Заробляти на життя мовчанням важко. Але Господь управить, якщо узгодити свою волю з Його волею. Після цього останнього сплеску я саме це й маю намір (спробувати) зробити.

  • думка#338

    Я теж наполегливо раджу вам берегти тілесні сили й не виснажувати себе заради донесення свого слова. Ваш дар, на мою думку, — це ваше письмо. Ви самі знаєте, яких зусиль коштує вам дорога заради кількох хвилин промови. Скористайтеся натомість відеоінтерв'ю чи писемним словом. Так, як на мене, ви зможете зберегти здоров'я і водночас іти туди, куди вас кличе Бог.

    • думка#346

      Парадокс сучасної письменницької праці в тому, що від тебе очікують величезної кількості балачок для просування своєї книги, тоді як книга мала б говорити сама за себе. Насправді я відхиляю переважну більшість запрошень, які отримую. Я міг би записувати по кілька подкастів на тиждень, лише додаючи галасу до загального шуму.

    • думка#347

      Слушна думка. До того ж відеозаписи можна переглядати знову й знову та ділитися ними з іншими.

  • думка#339

    З нетерпінням чекаю нагоди послухати вас в Атланті. Я живу у Флориді. Погоджуюся з Джулсом: коли здоров'я підірване, найкраще — це відпочинок. Воно відновлюється, але надзвичайно повільно. Мені досі доводиться пильнувати режим сну тощо. Я розумію вашу відповідь Джулсу й неймовірно радий, що ви їдете до Джорджії. Є способи полегшити тілесний тягар подорожі: відпочинок на самоті, пристойна їжа, обмеження доступу до себе — наприклад, жодних відвідувачів після 20:00. Масаж у номері. Я десятиліттями працював у Палм-Біч виїзним масажистом, і повірте, багатії вміють дбати про себе. До деяких клієнтів я регулярно приїздив додому чотири рази на тиждень. І просіть молитов інших людей, щоб вони вас зміцнювали. Хай благословить вас Бог.

    • думка#348

      Усе це слушні поради. Я не збираюся вирушати в жодне тривале турне, як торік. Лише два заходи, рознесені в часі, з повноцінним відпочинком між ними. А після того... що ж, побачимо, що Бог дасть. Але відпочинок від слів і понять — той, що вже розпочався.

  • думка#335

    Мої молитви з вами, Поле, — це вочевидь ваш хрест; ваш дар надзвичайний, і я впевнений, що ваша праця просвітить багато душ. Чи вистачить цього, щоб урятувати нас? Нехай буде воля Твоя. ШІ, врешті-решт, лише інструмент, і те, як ми ним користуємося, вирішить усе. Збудуємо ми вежу чи церкву? Наведемо лад у світі чи виснажимо його кар'єрами? Полегшимо страждання наших братів і сестер чи зробимо їх ще глибшими? Бог обіцяв більше ніколи не нищити світ. Якщо ми вирішимо зробити це власноруч, я не сподіваюся, що Він втрутиться. Сил вам!

  • думка#340

    «Бути вдома на Різдво — це одна з найбільших радостей людського буття, якщо ви запитаєте мене. Не думаю, що робот коли-небудь зможе сповна це оцінити». Повністю згоден. І ні, робот ніколи цього не зможе, і на це є кілька причин. По-перше, робот (або принаймні ВММ, передовий край сьогоднішніх технологій) узагалі не здатний нічого відчувати чи цінувати: для нього світ — це лише безкінечний потік токенів. По-друге, він не має дому — місця, яке він міг би назвати рідним. По-третє, у нього немає неперервності. Немає вчорашнього дня, який він пам'ятає, немає наступного Різдва, якого він чекає. «Вдома на Різдво» має значення лише тому, що ти — та сама людина (і водночас уже не зовсім та сама), яка рік за роком повертається в те саме місце, несучи в собі пам'ять про кожне попереднє повернення.

  • думка#341

    Перепрошую за цей відступ... Я справді не намагаюся нікого осуджувати. Думаю, якби я був письменником, наділеним даром глибоко висвітлювати стан нашого суспільства, мене б страшенно дратувало, що стільки людей хочуть, аби я їздив і виступав. Це не мізантропія... просто я відчував би, що вже сказав усе, що мав сказати, у своїх книгах. Якщо моє письмо й мало якусь «силу», то лише тому, що народжувалося із самозаглиблення, а не з поїздок із виступами. Перетинати океани, щоб сказати це вголос у мікрофон у великій залі, а потім тиснути руки людям, яких я ніколи більше не побачу, здавалося б чимось настільки... чужим тому, що я намагаюся висловити. Якщо я для них «справжній» лише як другорядна знаменитість, що ненадовго ощасливила їхнє місто думками, до яких вони самі не додумалися, то насправді я зовсім не справжній. Але... навіть на тих узбіччях, де Машина робить свою справу, — там, де мені довелося б жити, аби мої праці читали, — я мусив би грати в цю гру, бо цього хочуть «люди». А насправді мені хотілося б лише випити чаю та почитати на самоті. Я не стверджую, що Пол відчуває щось подібне... просто якщо відчуває, я йому співчуваю.

    • думка#349

      У цьому багато правди. Я збився з ліку інтерв'ю, де журналіст просить мене «підсумувати мою книгу» в одному-двох реченнях. Я намагаюся пояснити: якби я міг це зробити, мені не треба було б її писати. Велика іронія полягає в тому, що від письменників очікують поїздок із презентаціями книжок задля їхнього просування, тоді як наша справжня майстерність — не в публічних промовах, а в усамітненій праці над текстом. Навіть моє найзмістовніше інтерв'ю не передасть того, про що йдеться в книзі. З іншого боку, одна з чудових сторін таких зустрічей — це спілкування з читачами наживо. Це приносить мені щиру радість. Письменництво — справа самотня, тому зустрічі з людьми, чиї серця по-справжньому відгукнулися на твою працю, можуть дуже підбадьорювати. Торік під час презентацій моєї книги найрізноманітніші люди приносили зворушливі подарунки на автограф-сесії: від цілющих настоянок до домашнього хліба. Це було дуже щемливо.

  • думка#342

    Неподалік від мого дому є невеличкий маронітський монастир, де є бібліотека й читальна зала, відкриті для всіх охочих. Мені було приємно побачити там вашу книгу серед виставлених на полицях. Те, що ваші праці стають доступними ширшому загалу, — це добре, тож сподіваюся, що ваші лекції та поїздки будуть плідними. Щиро кажучи, я завжди тішуся, коли звучить свіжий голос замість тих самих звичних слів, які ми чуємо повсякчас. І гадаю, нині ви, певно, дуже пильнуєте, щоб усі ці вимоги та прохання не виснажили вас остаточно.