Роз'яснення Папи Лева щодо Другого Ватиканського собору визнає, що Церква змінила свій погляд на некатоликів

Дискусія · 10

Думки — це анонімні перекази справжніх коментарів з оригінальної дискусії. Однаковий колір позначає того самого учасника.

Увійти Увійдіть або зареєструйтеся, щоб долучитися до дискусії.

• − думка#601 9 вподобань у джерелі

  Зміна в розумінні не тотожна зміні у догматі. Ви вважаєте, що розуміння Трійці залишалося незмінним від Апостольського собору в Діях до Третього Константинопольського? Звісно, воно розвивалося, але це не означає, що змінилося саме віровчення — змінилося лише розуміння Церкви. Челендж: сприйняття прочитаного у православних (НЕМОЖЛИВО).

  • − думка#604

    Другий Ватиканський собор єретичний. Навіть Братство святого Петра його відкидає.
• − думка#600 2 вподобань у джерелі

  Можна витягнути людину з протестантизму, але не протестанта з неофіта. Нова еклезіологія, та сама антикатолицька одержимість, те саме видирання цитат із контексту, та сама відмова читати бодай щось контекстуально. Він підкреслює «супутники на шляху» та «паломник до істини», водночас зручно ігноруючи, що той самий документ чітко сповідує Христа як «Путь, Істину і Життя» і наголошує, що міжрелігійний діалог не замінює проповіді Євангелія. І визнання елементів істини серед нехристиян — це аж ніяк не винахід Другого Ватикану. Святий мученик Юстин Філософ писав про насіння Логосу серед язичників ще в другому столітті. Якщо вся його масштабна справа проти Рима тримається лише на обрізанні документа, виділенні трьох фраз і надії, що ніхто не прочитає сусідні абзаци чи Отців, можливо, ресурсу «Тримайся древності» варто присвятити більше часу реальному читанню древніх текстів. Як для Церкви, яку ти нібито викрив як фальшиву, Рим займає надто вже багато місця у твоєму контенті. Вислів «живе в голові безкоштовно» тут навіть заслабкий. Це якась безоплатна робота у Ватиканському архіві на користь католиків.
• − думка#595

  Православні настільки бояться рости й учитися в міру того, як змінюються часи й поглиблюється розуміння віри, що буквально застигли в часі. Або ж навпаки: у них немає центрального віровчення щодо будь-чого, тому кожна церква може говорити або робити все, що заманеться, аж до заборони жінці причащатися під час кровотечі. Тим часом Католицька Церква може рости в міру розвитку інших гілок християнства та поглиблення нашого розуміння протестантизму. Це нормально, і найпрекрасніше в належності до істинної Церкви — те, що це не применшує Її Істини в Христі, і це не означає, що ми маємо збирати речі й визнавати, ніби все це було фарсом. Ми в безпеці та під Її захистом, саме так, як обіцяв Христос.
• − думка#596

  Ви думаєте, це вперше на церкву нападають зсередини? Річ у тім, що Христос сказав, що ворота пекла не здолають католицьку церкву, і вони ніколи її не здолають. І так, Другий Ватиканський собор заслуговує на критичний розгляд. Те, через що 90 000 черниць зреклося своїх обітниць, не може бути добрим.
• − думка#597

  Схоже, саме це остаточно відокремить пшеницю від куколю. Проблема з цією термінологією полягає в тому, що коли ти кажеш людині, що її світогляд хибний і потенційно веде до погибелі, ти стаєш лиходієм, який більше не бачить у ній «брата у всесвітньому братерстві» чи «соратника в паломництві до істини». Ти постаєш як її ворог. У Православ'ї є причина, чому ми залишаємося непохитними в цих питаннях, водночас люблячи тих, кому бракує істини: не можна розмінювати на улесливість ту істину, за яку стільки людей віддали життя. І тут уже очевидно, що римо-католицька верхівка, яка встановлює стандарти, не має злагоди з мирянами, що намагаються з цим якось змиритися. Миряни бачать нюанси, і це добре, але ваші власні єпископи та священики безпосередньо навчають того, що ми критикуємо в цих документах. Вони відверті екуменісти, які стверджують, що нам не потрібно навертати цих людей, а слід просто бути милими з ними як із братами по людству. Не можна всидіти на двох стільцях. Тож це внутрішньо суперечлива система, яка сама себе спростовує в Римо-Католицизмі.
• − думка#598

  Як релігійні спільноти, що відкидають Христа або Його божественність, можуть називатися «соратниками в паломництві до істини», якщо їхня «істина» у своїй суті суперечить самій основі Католицької Церкви? Звісно, некатолики можуть відкривати для себе істину, але немає жодного глузду в тому, щоб задобрювати групи, які буквально вважають тебе ворогом.
• − думка#599

  Так, тут сказано, що Церква змінила своє розуміння некатолицьких груп, аби заохотити діалог і співпрацю між спільнотами, щоб ми могли краще збагнути, як привести їх до Христа. Чому це має бути проблемою, хіба що я чогось не розумію? Що поганого в тому, щоб називати їх супутниками на шляху? Ви хочете сказати, що мусульмани чи юдеї не можуть прийти до Христа? Хіба мета не в тому, щоб кожен, включно з усіма ними, прийшов до Христа? Звісно, зло існує, але й добро є в цих спільнотах, а відмовлятися йти на контакт — це егоїстично, по суті звичайний «гейткіпінг». Просто мої думки, я глибоко це питання не досліджував!
• − думка#602

  Це не є непомильним, і це було написано кардиналом Віктором Мануелем Фернандесом (Префект), кардиналом Куртом Кохом (Префект), кардиналом Джорджем Джейкобом Кувакадом (Префект), монсеньйором Армандо Маттео (Секретар), архієпископом Флавіо Паче (Секретар), монсеньйором Індунілом Джанакаратне Кодітувакку Канканамалаге (Секретар). Я не погоджуюся з богословським акцентом і виявляю цьому належний послух волі, але оскільки жодних прямих дій не приписується, це втрачає силу. Ви поводитеся так, ніби аріанської кризи ніколи не було за часів нашої єдності, а то була куди гірша єресь, ніж цей модернізм. Давайте спробуємо бути великодушними, замість того щоб роздирати все ще дужче, га?
• − думка#603

  Мені здається (і я можу помилятися), що Ватикан говорить і намагається зробити ось що: дати іншим шанс навернутися до істинної Церкви Христової замість того, щоб автоматично списувати їх як безнадійних. Захищайте християнство, стійте твердо у своїй вірі, але замість того, щоб просто казати: «той чоловік юдей, він єретик і ворог», ведіть діалог і приводьте їх до Христа. Це, власне, та сама ідея: оливкова гілка в одній руці, меч — в іншій. Запропонуйте їм істину. А приймуть вони її чи ні — вирішувати їм.