Унітаріанство функціонально політеїстичне, попри монотеїстичні твердження

У дописі стверджується, що унітаріанське богослов'я, хоч і визнає одного Бога, приписує Ісусові як створінню божественні ролі, роблячи його функціонально політеїстичним. Автор заявляє, що молитва до Ісуса як «першого з усього творіння» все одно є молитвою до створіння, а закликання цього створіння для спасіння приписує йому божественну роль, підносячи його до меншого божества.

За ісламськими стандартами це становить ширк, незалежно від унітаріанського наполягання на монотеїзмі. З погляду традиційного християнства поклоніння належить лише Богові; якщо до Ісуса ставляться як до духовно необхідного, водночас заперечуючи Його божественність, релігійна опора покладається на створіння. Саме проти цього виступали ранні християни, як святий Афанасій, коли протистояли аріанському богослов'ю. Юдейські критики виходять з іншого кута: юдаїзм суворо оберігає божественну єдність, тож приписування людській постаті космічних ролей, як суд, посередництво чи спасіння, відчувається як додавання ще одного учасника до Божої влади.

Навіть якщо технічно підлеглий, піднесення людини до божественної функції перетинає межу чистого монотеїзму. Філософськи автор розрізняє між твердженням, що є один Бог, і фактичним життям так, ніби існує лише одна остаточна реальність. Система вірувань може в теорії визнавати одну божественну істоту, а на практиці розпорошувати відданість між кількома священними центрами.

Автор доходить висновку, що унітаріанство зберігає монотеїзм як ідею, але функціонально зсувається в щось, що більше схоже на політеїзм у тому, як відданість, влада й сенс розділяються, коли задіяний Христос. Мусульманам, які симпатизують унітаріанцям, автор обіцяє, що унітаріанське богослов'я становило б ширк в ісламі, бо Ісус у їхньому богослов'ї не людина і не пророк, а набагато більше за це.