Єдність без істини не є справжньою єдністю

Автор стверджує, що християнська єдність не може ґрунтуватися на догматичних компромісах або на твердженні, що всі віросповідання та вчення однаково істинні. З цієї точки зору Православна Церква покликана зберігати апостольську віру, обстоювати євангельську істину та залишатися вірною тому, що було передано через Священне Передання.

Допис застерігає від використання любові та єдності як приводу для відмови від істини, і завершується ствердженням, що єдність без істини не є справжньою єдністю. Цей текст є радше коротким сповіданням віри, ніж гілкою для обговорення: він викладає позицію щодо екуменізму та догматичного релятивізму, не посилаючись на конкретні події, документи чи діалоги.

Його головні тези полягають у тому, що істина та єдність нероздільні, що компроміс у віровченні є хибним шляхом до єдності, і що вірність Священному Переданню є важливішою за згоду будь-якою ціною.