Athonite Audio
YouTube
Спілкування в стражданнях Христових і біль наших братів
54:38
У бесіді пояснюється, що спілкування в стражданнях Христових не можна відокремлювати від спілкування в стражданнях наших братів і сестер, бо всі віруючі — одне тіло в Христі через Святого Духа. Це причастя живиться Євхаристією і виявляється через дієву любов: плакати з тими, хто плаче, і нести тягарі один одного, як чинив Христос.
Це вчення простежується через Писання й отців Церкви, зокрема через листи Павла, Ісаака Сирина, Антонія Великого, Василія Великого, Іоана Златоуста, Максима Сповідника й Григорія Богослова. Ісаак Сирин навчає, що любов до ближнього набувається лише тоді, коли виконуєш її в ділах за спроможністю, часом і місцем, і що чим більше ми любимо, тим більш пильними й обережними стаємо.
Усе земне життя Христа було участю в людському болю: зцілення, воскресіння мертвих, плач над гробом Лазаря, милосердя до вдови з Наїна; і Він страждав, помер, воскрес і заснував Церкву — усе з любові. Святий Василій Великий навчає, що духовне спілкування має перевищувати тілесну спорідненість; любов має бути однаковою до всіх членів тіла.
Іоан Златоуст показав це прикладом, ставши всім для всіх: заступником за заарештованих, годувальником голодних, лікарем хворих; а з заслання писав листи, глибоко співпричащаючись стражданням своїх духовних чад. Спілкування любові Христової — не природна зустріч і не людське міркування, а дар Святого Духа, Який творить нове серце плотяне.
Біль, скорбота й смерть ведуть до Пасхи, воскресіння й вічності; наше легке страждання чинить далеко більшу надмірну вічну вагу слави.
Ключові моменти
- Спілкування в стражданнях Христових абсолютно пов’язане зі спілкуванням у болю наших братів, бо одним Духом усі ми хрещені в одне тіло (1 Коринтян 12:13), і ми, численні, — одне тіло в Христі (Римлян 12:5).
- Скорботи творять єдність сердець і чутливість братньої любові, яка є вселенською, бо любов не має кордонів, міри чи меж; Сам Христос палко бажав спілкування зі Своїми учнями в годину Своєї агонії (Луки 22:15, Матвія 26:38-41).
- Ісаак Сирин навчає, що людина не набуває в душі любові до ближнього, якщо не виконує її ділами за спроможністю, часом і місцем; чим більше ми любимо, тим більш пильними, обережними й стриманими в словах стаємо, плачучи разом із страждаючими братами й сестрами.
- Христос під час Свого земного життя не робив нічого іншого, як цілковито брав участь у людському болю: зцілював, воскрешав мертвих, плакав над гробом Лазаря, милосердився над вдовою з Наїна; і Він страждав, був розп’ятий, помер, воскрес і заснував Церкву — усе з любові.
- Спілкування любові Христової — не природна зустріч і не людське міркування, а дар Святого Духа, Який творить нове серце плотяне (Єзекіїля 36:26-27); лише таке сповнене Духом серце може істинно, без лицемірства, спілкуватися зі страждаючим ближнім.
- Святий Василій Великий навчає, що духовне спілкування має перевищувати тілесну спорідненість: якщо хтось віддає перевагу кровним родичам, той залишається під владою природних зв’язків; любов має бути однаковою до всіх членів тіла, а честь віддається за гідністю.
- Іоан Златоуст став усім для всіх: заступником за заарештованих, годувальником голодних, лікарем хворих, опікуном скорботних, притулком для чужинців; а з заслання писав листи, глибоко співпричащаючись стражданням своїх духовних чад і знаходячи втіху в їхній вірі.
- Біль, скорбота й смерть ведуть до Пасхи, воскресіння й вічності; наше легке страждання чинить далеко більшу надмірну вічну вагу слави (2 Коринтян 4:17), і ми дивимося не на видиме, а на невидиме, бо наше громадянство — на небесах (Филип’ян 3:20).