Проповідник розмірковує про євангельський переказ про двох сліпих, які йдуть за Ісусом, вигукуючи «Помилуй нас, Сине Давидів», і отримують зір через віру. Святий Іоанн Золотоустий зауважує, що вони повірили через слухання, тоді як багато хто з фізичним зором відмовився вірити, і Христос веде їх до прямого сповідання Його влади. Проповідник зазначає, що зцілення ілюструє, як гріх спотворює сприйняття, роблячи гордість розумною, заздрість одягненою в справедливість, гнів виправдовуючим жорстокість, а самолюбство приховуючим рани.
Отці бачать у відновленні зору образ зцілення, якого потребує кожна душа. Проповідник розрізняє знання про Бога від спілкування з Богом, стверджуючи, що справжнє просвітлення приходить через покаяння і молитву, а не через інтелектуальні зусилля. Апостол Павло пише, що Бог, Який наказав світлу зійти з темряви, осяяв наші серця, щоб дати світло пізнання слави Божої в лиці Ісуса Христа; просвітлення означає, що душа, очищена благодаттю, пізнає Бога через Його самовідкриття у Христі, а не через осягнення божественної сутності.
Проповідник пояснює, що духовний зір змінює те, як ми ставимося до інших, замінюючи засудження милосердям, коли ми усвідомлюємо власну потребу в прощенні. Чим чесніше людина знає свою власну потребу в прощенні, тим менше вона схильна судити свого ближнього, пам'ятаючи, що людина не зводиться до поміченого гріха і що нам потрібне те саме милосердя.
Потім проповідник переходить до зцілення німого біснуватого в Матвія, яке показує владу Христа над силами, що поневолюють людство. Німота людини є образом нашого духовного стану, де мовлення рясніє, але серце не може винести правдивого свідчення, а відновлення голосу запрошує нас розглянути, чи приносять наші слова мир чи образу, чи сповідаємо ми свої гріхи чи викриваємо інших.
Проповідник додає, що та сама божественна милість діє через таїнства Церкви та аскетичний подвиг, щоб оновити всю людину, а не оточити незмінне серце священними діями.