Приснодівство Марії: Святе Письмо, Отці та Реформатори згодні

Публікація представляє структурований захист приснодівства Марії, спираючись на Святе Письмо, ранніх християнських письменників і головних протестантських Реформаторів. Вона починається з біблійних уривків: Матвія 1:23 цитує пророцтво Ісаї про діву, яка народить сина, а Матвія 1:25 зазначає, що Йосип не знав Марії, аж поки вона не народила свого первородного сина, пояснюючи, що грецьке слово heōs позначає час до події, не означаючи зміни після неї.

Івана 19:26-27 розповідає, як Ісус доручив свою матір учневі Іванові, що, як стверджує автор, було б непотрібним, якби вона мала інших синів. Ранні церковні свідки включають Ігнатія Антіохійського (бл. 107 р. н. е.), який писав, що Марія залишилася дівою після народження Христа; Афанасія (бл. 373 р. н. е.), який порівняв вихід Христа з утроби з Його входом без осквернення; Ієроніма (IV–V ст.), який сповідував дівство Марії після народження; і Августина (V ст.), який називав її матір'ю, але дівою.

Також цитуються протестантські Реформатори: Лютер вважав, що Марія залишилася чистою і приснодівою; Кальвін сповідував, що вона продовжувала бути дівою після народження; Цвінглі стверджував, що її дівство залишилося неушкодженим; а Меланхтон заявив, що вона залишилася дівою навіть після народження Христа. Далі публікація перелічує, чому це вчення має значення: воно утверджує божественне походження Христа, виконує Ісаї 7:14, показує унікальну роль Марії як Богородиці та належить до віри, переданої раз і назавжди.

Розглядаються поширені заперечення: термін adelphoi може означати родичів або двоюрідних братів; heōs не означає подальшої зміни; а доручення Ісусом Марії Іванові свідчить, що вона не мала інших синів. У висновку сказано, що приснодівство не є середньовічним винаходом, а послідовним свідченням Писання, ранньої Церкви та Реформаторів, з посиланням на Євреїв 13:8.