Старець Йосиф Ісихаст про самопізнання як основу смирення

Текст, приписуваний старцю Йосифу Ісихасту з Ватопедського монастиря, відкривається заповіддю пізнати себе перед усім. Це означає визнати, ким людина є насправді, а не ким вона себе уявляє. Таке знання приносить мудрість, смирення й благодать від Господа.

Без самопізнання саме лише зчислення своїх трудів тримає людину далеко від шляху. Старець наводить слова Пророка, який каже не «Ось, Господи, мій труд», а «Ось моє смирення і мій труд». Труд належить тілу, смирення — душі, а разом обоє служать цілій людині.

Той, хто переміг диявола, — це той, хто пізнав свою власну недугу, пристрасті й недоліки. Страх самопізнання відвертає людину від істинного знання; така людина шукає лише недоліків інших, щоб засудити їх, бачачи дари в собі, але не в інших. Недолік сучасного віку — невизнання дарів інших. Одному бракує того, що має інший; усвідомлення цього приводить до смирення.

Так ми шануємо і прославляємо Бога, Який багатьма способами прикрасив людей і зробив Свої творіння різними. Бог створив усе премудро. Старець закликає свою духовну дитину закласти міцну основу смирення, навчитися послуху й набути молитви. Понад усе, усе добре має початок у Бозі: усяка добра думка, слово й діло є даром від Бога. Усякий досконалий дар приходить згори. Усе від Бога; ми не маємо нічого свого.