Отець Михаїл з Карулі про спасіння, чернецтво та страх Божий

У бесіді на Святій Горі Афон отець Михаїл з Карулі відповідає на запитання, чи можуть миряни спастися, не приймаючи чернецтва. Він відкидає думку про те, що люди у світі перебувають на нижчому духовному рівні, ніж ченці, називаючи такий погляд великим гріхом, що породжує розділення в Церкві. Він порівнює чернечий і мирський шляхи з вулицями, проспектами та провулками, які служать одним і тим самим основним потребам і ведуть до Бога.
Коли Бог кличе когось до чернецтва, ця людина стане ченцем; якби ж усі пішли з міст у монастирі, саме чернецтво зникло б. На запитання, чи шкодував він коли-небудь про те, що прийшов на Святу Гору, він відповідає категоричним «ні», додаючи, що ніхто не зможе вижити там на самоті ані миті, а тільки з Богом. Коли його запитують, чи бачив він Бога, він зазначає, що це питання нагадує Фому, який вимагав побачити, перш ніж повірити.
Більшим дивом, каже він, є те, що він, убогий і немічний, живе ченцем у пустелі. Він вказує на безліч молодих людей, які прибувають з Америки, Азії та Європи, а також на освічених людей, які прийшли сюди, як на подальші чудеса. На запитання, що робити з такими знаннями, він відповідає, що початок премудрості — страх Господній, і що знання марні, якщо в людині не перебуває Бог.
Головні думки
- Миряни не є духовно нижчими за ченців; усі шляхи ведуть до Бога
- Чернече покликання походить від Божого призову, а не від людського бажання
- Життя на Святій Горі Афон тримається лише Божою присутністю
- Прихід молодих та освічених людей з усього світу є видимим дивом
- Знання без страху Божого та Його перебування в людині є марними