Історія Серафимо-Дивеєвського монастиря: Четвертий уділ Пресвятої Богородиці

Історія Серафимо-Дивеєвського монастиря починається близько 1758 року, коли вдова Агафія Семенівна Мельгунова з трирічною дочкою вступила до Київського Флорівського Вознесенського монастиря й прийняла чернече ім'я Олександра. За монастирським переказом, Пресвята Богородиця з'явилася їй у Києві й направила її на північ через Росію, відвідуючи монастирі, присвячені Їй, обіцяючи відкрити місце для великого монастиря.

Дорогою до Саровської пустині Олександра зупинилася в селі Дивеєво, де Пресвята Богородиця з'явилася знову й указала, що це вибране місце. Вона заявила, що заснує там Свою общину, називаючи її Четвертим уділом на землі після Іверії, Афону та Києва. Близько 1767 року Олександра повернулася до Дивеєва. У 1773 році вона почала будувати кам'яну церкву на честь Казанської ікони Пресвятої Богородиці на місці, пов'язаному з явленням; її завершили в 1779 році після шести років.

У 1788 році вона отримала землю для сестринства, збудувала три келії та зібрала сестер, які жили в молитві й праці. Перед своїм упокоєнням 13 червня 1789 року вона доручила сестер старцю Пахомію та преподобному Серафиму Саровському. Переказ твердить, що 25 листопада 1825 року Пресвята Богородиця з'явилася Серафиму в Саровському лісі й наказала йому заснувати нове сестринство в Дивеєві.

Було вибрано вісім сестер, і 9 грудня 1826 року почалося будівництво млина, що дало общині назву Млинова община. Сестри збудували келії та Святу Канавку, яка стала однією з найвідоміших святинь Дивеєва. Два сестринства були об'єднані в монастир рішенням Священного Синоду в 1861 році, а 17 листопада 1862 року Марію (Ушакову) призначили ігуменею.

За її настоятельства було зведено численні церкви й монастирські будівлі, зокрема Троїцький собор у 1875 році. Монастир закрили в 1927 році. Церковне життя почало відроджуватися в 1988 році, а рішення про відновлення монастиря було опубліковано 21 липня 1991 року.