Я не глухий, хоч трохи знаю жестову мову, і мене дуже турбує те, що сказано про використання великої мовної моделі для перекладу, локалізації чи іншого створення матеріалів. По-перше, існують різні діалекти жестової англійської, і постає питання: чи беруть у цьому проєкті участь справжні глухі люди, чи дають їм слово щодо потрібних їм адаптацій, чи це робиться без консультації з громадою? Існують культурні нюанси, які велика мовна модель просто не може осягнути. Мій обмежений досвід спілкування з глухою громадою навчив мене, що я сам ледве осягаю деякі з цих нюансів. Я розумію кілька внутрішніх жартів, яких інші можуть не зрозуміти, але це не означає, що я розумію досвід глухих. Сподіваюся, що я не говорю зверхньо там, де не маю, я просто переймаюся людьми, яких Церква намагається досягти, і цікавлюся, чи має ця громада якусь участь. Я прочитав лише заголовок і обговорення, але з адвокаційної роботи щодо власних проблем знаю, як важливо включати людей, за яких ти заступаєш, щоб насправді служити їхнім потребам, а не використовувати їх для служіння своїй програмі. Зрештою, це інша людина, що носить образ Божий, яку намагаються катехизувати, і вона заслуговує на справжню наукову працю та досвід членів глухої громади, які формуватимуть ці матеріали, якщо люди хочуть дати свій внесок. Послання застерігають, що не всі мають бути вчителями і що з учителів питатиметься суворіше; сподіваюся, що всі вчителі пам'ятають про це…