Дебати про православну безперервність проти католицького догматичного розвитку
Обмін із трьох частин розглядає конкуруючі твердження про передання та догматичну безперервність між Православною і Католицькою Церквами. Перший промовець стверджує, що Православна Церква є послідовнішою, бо зберігає передання, не змінюючи його кожні кілька століть, натякаючи, що Католицька Церква змінює передання. Другий промовець заперечує, що цей погляд перевернутий: після Великої схизми Православна Церква поступово втратила догмати у відповідь на католицькі догматичні визначення, а протягом першого тисячоліття обидві Церкви мали тотожну віру.
Третій промовець відповідає, що це заперечення припускає, ніби пізніші римські догмати становили вселенську віру першого тисячоліття, а це саме те, що потребує доказу. Православний критерій безперервності, пояснює третій промовець, питає, чи належить вчення до апостольського скарбу, чи навчали його Отці, чи прийняте воно на соборах, чи молитовно вжите в літургії та чи дотримуване в нерозділеній Церкві.
Безперервність вимірюється тим, що вже було прийняте, а не тим, чи Рим пізніше щось визначив. Щоб обґрунтувати твердження, що Православ'я покинуло догмати, треба довести, що ці догмати були вселенсько навчані перед схизмою в істотно тій самій формі, яку Рим пізніше догматизував. Інакше аргумент вчитує пізніші римські розвитки назад у ранню Церкву і робить Рим ретроактивним критерієм православ'я. Промовець підсумовує, що цей підхід робить Рим мірилом самого себе, і закінчує славослів'ям: «Вся слава Богу».
Ключові моменти
- Один промовець каже, що православні є послідовнішими, бо тримаються передання, не змінюючи його кожні кількасот років, натякаючи, що Католицька Церква змінює передання.
- Інший промовець стверджує, що це перевернуто: після схизми Православна Церква поступово втратила справжні догмати у відповідь на католицькі догматичні визначення, а протягом першого тисячоліття обидві Церкви мали точно ту саму віру.
- Третій промовець відповідає, що це припускає, ніби пізніші римські догмати були вселенською вірою першого тисячоліття, а це і треба довести.
- Православний критерій безперервності полягає в тому, чи було вчення вірою нерозділеної Церкви, чи навчали його Отці, чи прийняте воно на соборах, чи молитовно вжите в літургії та чи дотримуване всією Церквою.
- Безперервність вимірюється вже прийнятим апостольським скарбом, а не тим, чи Рим пізніше щось визначив.
- Щоб стверджувати, що Православ'я покинуло догмати, треба довести, що ці догмати були вселенсько навчані перед схизмою в істотно тій самій формі, яку Рим пізніше догматизував.
- Інакше аргумент вчитує пізніші римські розвитки назад у Церкву першого тисячоліття і звинувачує Православ'я в покиданні віри за несприйняття цього ретроактивного прочитання.
- Промовець підсумовує, що це робить Рим ретроактивним критерієм, і сам себе вітає з відповідністю йому, закінчуючи словами «Вся слава Богу».