Втілення: біблійний доказ і патристичне спростування заперечень

Допис представляє всебічний захист Втілення, стверджуючи, що вічне Слово стало тілом, не перестаючи бути Богом. Він починається з утвердження іпостасного єднання, однієї Особи в двох природах, незмішанно й неподільно, як апостольського ядра християнського об'явлення. Біблійні докази взяті з прологу Івана (Івана 1:1-14), де грецька граматика показує, що Слово має повну божественність; гімн з Филип'ян 2, розрізняючи вічну Божу форму Христа від Його добровільного кенозису через додавання людської природи; Колосян 2:9, де theotes вжито для божественної сутності; 1 Тимофія 3:16 («Бог з'явився в тілі»); Тита 2:13 і Римлян 9:5, застосовуючи правило Гренвілла Шарпа, щоб визначити Ісуса як «нашого великого Бога й Спасителя»; і старозавітні пророцтва (Ісаї 9:6, 7:14, Михея 5:2, Захарії 12:10) з патристичним тлумаченням.

Патристичні свідки включають святого Климента Олександрійського, святого Афанасія, святого Григорія Богослова, святого Івана Золотоустого, святого Іринея, святого Кирила Єрусалимського, святого Ігнатія, святого Августина, святого Амвросія і святого Григорія Ніського. Друга частина спростовує сім поширених заперечень, використовуючи патристичне правило двохприродного екзегезу: розрізняючи теологію (божественну природу) від ікономії (людську природу).

Розглянуто заперечення: Івана 14:28 («Отець більший за Мене»), пояснене як відносне походження, а не природа; Марка 13:32 («ні Син не знає»), де oida означає «проголошувати»; Колосян 1:15 і Об'явлення 3:14 («первородний», «початок творіння»), означає переважаючого спадкоємця й діяльне джерело; Приповістей 8:22 (Премудрість «мав», а не створена); Івана 17:3 і 1 Коринтян 8:6 («єдиний правдивий Бог»), протиставляючи ідолів, а не Сина; Марка 10:18 і Івана 20:17 («чому називаєш Мене добрим», «Мій Бог»), випробовуючи начальника й розрізняючи природи; і Числа 23:19, 1 Коринтян 15:28, 1 Тимофія 2:5 (незмінність, посередництво, підкорення), здійснені в Божественній ікономії.

Допис завершується історичною хронологією від святого Ігнатія (107 р.) до Ефеського і Халкедонського соборів, стверджуючи неперервний консенсус, що Ісус Христос — істинний Бог і істинна людина, вторуючи сповіданню Хоми: «Господь мій і Бог мій».