Discover Orthodox Christianity

У цій публікації розповідається чудесна історія ікони Панагії Кітрінопетрітісси (Пресвятої Богородиці «Жовтокам'яної»), пам'ять якої вшановується 4 жовтня, а також історія заснування Свято-Георгіївського монастиря в місцевості Єллоу-Рок, штат Новий Південний Уельс. Засновниця обителі Єлена разом зі своїм чоловіком Димитріаносом щиро молилася про духовний провід у їхньому житті.

Вона сподобилася видіння Божої Матері, яка вказала їм вирушити до далекої заокеанської країни, якою, як стало зрозуміло з наступних видінь, була Австралія. 8 березня 1958 року подружжя прибуло з Лондона до Сіднея. У 1960 році Єлена побачила у видінні дикі чагарники з річечками та евкаліптами, а на небі — великий срібний хрест і почула голос: «Ти маєш збудувати тут церкву».

Коли вона запитала, як це можливо здійснити, голос відповів: «Люди допоможуть тобі». Після кількох несподіваних обставин, коли вона ледь не придбала землю в інших місцях, Божа Матір знову з'явилася Єлені уві сні, попередивши, що та шукає не там. Зрештою Єлена опинилася в Єллоу-Рок, де одразу ж упізнала місцевість зі свого видіння.

Вона звернулася за порадою до вічної пам'яті архієпископа Єзекіїля, який благословив подружжя на купівлю землі. Оглядаючи ділянку, Єлена радісно вигукнула: «Це те саме місце, Ваше Високопреосвященство!» Архієпископ Єзекіїль помолився і сповістив, що монастир буде названо на честь святого великомученика Георгія.

У 2012 році з духовного благословення тогочасного ігумена, нині єпископа Мельбурнського Киріака, було написано ікону Пресвятої Богородиці «Жовтокам'яної». Віряни-паломники благоговійно вшановують цей святий образ в обителі, і деякі з них сподобилися чудес за молитвами біля нього. Ця розповідь є благочестивим свідченням про заснування монастиря, де підкреслюється значення Божого промислу, послуху велінням Пресвятої Богородиці та архієрейського благословення.

У цій публікації розповідається про диво, що сталося в монастирі Дохіар на Святій Горі Афон на початку грудня 2016 року. Про подію повідомив чернець, який був її очевидцем, а пізніше про неї розповіли на церковному зібранні в Салоніках. Згідно з розповіддю, вісімнадцятирічний юнак зі Струмиці, який ніколи чітко не розмовляв і міг видавати лише нерозбірливі звуки (у заголовку зазначено, що він був німим від народження, тоді як у тексті також згадується про важку форму заїкання), прибув до обителі, щоб вклонитися чудотворній іконі Божої Матері «Скоропослушниця» («Горгоепікоос»).

Стоячи перед образом, юнак раптом вигукнув рідною мовою: «Матінко Маріє, даруй мені здоров'я». Присутні, які знали про його недугу, були приголомшені. Коли чернець продовжив звершувати молебень, юнак звернувся до тих, хто молився разом із ним, зі словами: «Дякую всім, тепер я почуваюся дуже добре».

Публікація висвітлює цю подію як явлення благодаті, яку православна традиція пов'язує з Пресвятою Богородицею через цю Її особливу ікону, що має давню історію в Дохіарі та шанується за швидку відповідь на молитви вірян.

Зазначається, що ігумен монастиря, старець Григорій, разом із братією невпинно звершують молебні та моляться за живих і померлих. Розповідь завершується літургійним славослів'ям Богородиці як тій, котра є «Скоропослушницею, що виконує на користь наші прохання». Історія подається як свідчення очевидця, поширене через грецький сайт Vimaorthodoxias.gr; читачам пропонується сприйняти її в руслі живої церковної традиції милосердного заступництва Пресвятої Богородиці.

У цій публікації розповідається про житіє преподобної Євфросинії Олександрійської, пам'ять якої вшановується 25 вересня. Живучи в часи гонінь на християн, вона уникнула шлюбу за розрахунком, якого бажав її батько Пафнутій, переодяглася в чоловічий одяг і пішла до чоловічого монастиря, де прийняла постриг та чернечий подвиг. Протягом 38 років вона трудилася в пості й невпинній молитві, долаючи неміч плоті та дивуючи братію своєю чеснотливістю, при цьому приховуючи, ким є насправді.

Лише перед самою смертю, близько 470 року, вона відкрила, що є жінкою. За промислом Божим її батько прийшов до того самого монастиря шукати духовної розради саме тоді, коли вона відходила у вічність. Не впізнавши в ченці власної доньки, він зі скорботою розповідав про втрату своєї дитини.

Почувши його тугу, преподобна Євфросинія пролила сльози і промовила лише: «О отче», після чого віддала свій дух у руки Божі. Сповнений трепету батько зрозумів, що цей світлоносний чернець — його рідна донька, і впав на коліна. Допис завершується молитовним проханням про її заступництво перед Господом.

У коментарях не було важливих обговорень; публікація є благочестивим переказом її житія, що підкреслює зречення світських радощів, її таємний подвиг аскези, промислительне возз'єднання з батьком і церковне шанування її пам'яті в цей день.