Мироточиве чудо від мощей св. Димитрія, засвідчене дияконом у 1987 році

Отець Христос Котіос, тоді нововисвячений диякон у храмі св. Димитрія в Салоніках, розповідає про чудо, яке він засвідчив увечері 26 жовтня 1987 року. Місто святкувало своє визволення від османського панування (1430–1912) у свято мучеництва свого покровителя, св. Димитрія. Близько 22:00 у храмі було від тридцяти до сорока прочан. Група з десяти жінок співала Параклис перед срібною ракою з мощами святого.

Єдиним присутнім кліриком був диякон, якому настоятель, майбутній митрополит Верійський, Науський і Кампанійський Пантелеймон, звелів залишитися. Під час співу жінки закричали; диякон побіг до них і побачив раку, залиту маслянистим жовто-зеленим миром. Кількість була така велика, що він порівняв її принаймні з двома відрами, вилитими по боках.

Пахощі були неописовні й наповнили храм і вулицю ззовні. Диякон приніс вату з вівтаря й збирав миро, але воно продовжувало таємничо текти без видимого джерела. Він помітив, що після того, як він витер гладеньке місце на раці, дотик жінки одразу спричинив появу свіжого мира на її руці. Тим часом прочани виявили, що всі ікони в храмі — на аналоях і на іконостасі — також мироточать; хустинки, якими витирали рами ікон, пожовкли.

Невдовзі утворилася черга, щоб прикластися до раки. Настоятель та інші священники прибули, відімкнули раку й виявили мощі запашними, хоч запах мира був особливий. Митрополит Салонікський Пантелеймон II Хрисафакіс приписав чудо університетському святкуванню того вечора, де головний доповідач не згадав святого. Він сказав, що св. Димитрій показав, що ніколи не покине місто, бо врятував його від рабства й землетрусів, тоді як деякі виявилися невдячними й далекими від Христа.

Через двадцять чотири роки о. Христос пише як священник у Салоніках, згадуючи радість, подив і відчуття, що він живе таїною. Він каже, що такі події зміцнюють віру й підтверджують, що віра жива.