«Дякую, дякую!»: мати Гавриїла про вдячність, яка не залишає місця для прохань

Коротке висловлювання матері Гавриїли, записане сербською, про те, що відбувається, коли людина по-справжньому вдячна Богові за дари, вилиті на неї. Вона каже, що в такий момент людина не має часу просити в Бога чогось іншого і ледве може дочекатися, щоб сказати: «Дякую, дякую!» Тоді вдячність поширюється на все, що людина бачить: зустріч із людиною спонукає до подяки, побачити квітку спонукає до подяки, склянка молока спонукає до подяки.

За все — дякую. Вона додає, що така радість входить у життя людини настільки повно, що навіть найближчі їй люди не можуть її зрозуміти, і згадує питання, яке колись почула: «Що це тепер таке?!» Потім вона розповідає про свій час в Англії, коли хтось запитав її: «Що сталося? Чому ви така радісна?» Її відповідь: «Бо я жива і бо я бачу вас!» Картка завершується її власним прощанням із читачем: «Бажаю вам приємного дня!»

Текст підписано матір’ю Гавриїлою. У дописі немає подальшого обговорення; він складається цілком із цього висловлювання, яке переходить від подяки за дари через подяку за звичайні речі та людей до радості, що дивує інших, і завершується спогадом про її відповідь в Англії та її привітанням.