Orthodox Life

У дописі вшановується пам'ять святого апостола Фоми, одного з Дванадцяти, у день його свята 6 жовтня. Фома, званий також Близнюком (Дідимом), був галилейським рибалкою, покликаним Ісусом Христом. Автор згадує, що коли Христос вирушив у небезпечні землі перед воскресінням Лазаря, Фома закликав інших учнів іти з Ним, сказавши: «Ходімо й ми, щоб померти з Ним».

У дописі сумнів Фоми щодо Воскресіння розглядається як «благословенне невірство» або «спасенний сумнів», оскільки він зміцнив віру Церкви. Коли Христос явився йому через вісім днів після Пасхи і запропонував торкнутися Своїх ран, Фома визнав: «Господь мій і Бог мій!» Також розповідається передання про те, як Божественний промисел використав Фому для підтвердження тілесного вознесіння Діви Марії.

Запізнившись на три дні на Її поховання в Єрусалимі, він попросив відкрити гробницю, щоб поклонитися Їй. Порожній гріб засвідчив Її вознесіння на небо, а Богородиця втішила його скорботу, дарувавши свій святий пояс — святиню, пов'язану зі святом Покладення чесного пояса, яке святкують 31 серпня. Після П'ятидесятниці Фома проповідував за межами Римської імперії: у Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії та Індії, навертаючи багатьох і будуючи храми.

Його проповідь викликала гнів язичницького правителя в Меліапурі, і апостол прийняв мученицьку смерть, будучи пронизаний п'ятьма списами.

Публікація вшановує пам'ять святої Харитини Амісійської, ранньохристиянської діви та мучениці кінця III — початку IV століть, чий день пам'яті припадає на 5 жовтня. Рано осиротівши в Амісі (сучасний Самсун у Туреччині), вона була вихована благочестивим римським християнином на ім'я Клавдій як рідна дочка. Ще не прийнявши формального хрещення, вона була християнкою в серці, день і ніч вивчала Божий закон і дала обітницю довічної дівочості.

Її приклад навернув багатьох язичників, що привернуло увагу правителя Дометія, урядовця за часів гонінь на християн імператора Діоклетіана. Покликана на судилище, Харитина сповідала Христа і відмовилася принести жертву ідолам. Суддя піддав її тортурам: їй обстригли волосся, поклали на тіло розпечене вугілля та вкинули в море з каменем на шиї.

У дописі розповідається, що, за благочестивим переданням, кожного разу вона була збережена або зцілена і вийшла з моря неушкодженою, назвавши це занурення своїм хрещенням. Тоді суддя звелів віддати її на всенародну наругу розпусним юнакам. Щоб зберегти свою чистоту, Харитина стала на коліна й благала Бога забрати її душу; вона мирно відійшла до Господа у 304 році, перш ніж нападники встигли торкнутися її.

Її названий батько віднайшов тіло після того, як через три дні його винесло на берег, і благочестиво поховав святу.

4 жовтня відзначається свято на честь святої ікони Богородиці, відомої як Панагія Кітрінопетрітісса, або Божа Матір Єллоу-Рокська. Ця чудотворна ікона перебуває у Свято-Георгіївському монастирі в містечку Єллоу-Рок, штат Новий Південний Уельс, і вважається першою чудотворною православною іконою, офіційно названою на честь австралійської місцевості.

Її грецька назва перекладається як Пресвята Богородиця Жовтої Скелі. Переказ пов'язує появу ікони з пророчими видіннями, які мала грекиня Елені Федеріку, коли жила в Лондоні. У цих снах Діва Марія наказала їй вирушити до далекої заокеанської країни та збудувати храм, показавши незнайомий краєвид: дикі чагарники, звивисті струмки та евкаліптові дерева під величним сяючим срібним хрестом на небі. 1958 року Елені з чоловіком Димитріаносом емігрували до Австралії.

Спершу вони шукали це місце на півночі Сіднея, проте черговий сон скерував їх далі на захід, у сільську місцевість. Їхні пошуки завершилися, коли вони дісталися невеликого селища Єллоу-Рок, у якому Елені впізнала ту саму землю зі своїх видінь. З благословення архієпископа Єзекіїля подружжя придбало цю ділянку 4 жовтня 1962 року, заклавши основу для першого в Австралії православного монастиря.

Нині ікона перебуває в головному храмі обителі й приваблює православних вірян з усієї Австралії та з-за кордону, зокрема студентів, парафіян і прочан, які приходять сюди за благословенням та молитовним заступництвом.

Публікація вшановує пам'ять святого Ієроніма Егінського, православного старця і подвижника, чия пам'ять звершується 3 жовтня. Він народився як Василій Апостолідіс у 1883 році в Гелвері (Каппадокія, сучасна Туреччина). У дитинстві на нього вплинули місцеві печерні подвижники та атмосфера невпинної молитви.

Він був висвячений у сан диякона в Константинополі та на початку свого служіння служив у Малій Азії. Після розпаду Османської імперії та греко-турецького обміну населенням у 1920-х роках він прибув до Греції як біженець. У 1923 році він був рукоположений у сан ієромонаха й оселився на острові Егіна, де провів решту свого життя.

Там він служив лікарняним священником і збудував лікарняний храм на честь святителя Діонісія. Він став відомим по всій Греції як благодатний духівник, прозорливець і цілитель душ, який опікувався бідними та стражденними. Згодом він заснував скит Благовіщення Пресвятої Богородиці та жив суворим чернечим пустельним життям, творячи розумну молитву.

Після видіння Плоті й Крові Христових у потирі він припинив звершувати Божественну літургію через священний трепет, проте натовпи людей продовжували стікатися до його монастиря за порадою. У 1940 році він повернувся до традиційного старого календаря, вбачаючи в календарній реформі Елладської Церкви компроміс із секуляризацією. Він уникав розколів, відмовлявся засуджувати новокалендарників і ставив на перше місце християнську любов та церковну єдність, завдяки чому і старокалендарники, і новокалендарники шанували його як живого святого.

Він відійшов до Господа в афінській лікарні 3 жовтня 1966 року, а його мощі було перенесено до його скиту на Егіні.

2 жовтня Церква вшановує пам'ять святих мучеників Кипріана та Юстини, які постраждали в Нікомідії під час гонінь за імператора Діоклетіана. До свого навернення Кипріан був багатим язичницьким волхвом і філософом в Антіохії, який займався темною магією та закликав бісівських духів. Юстина була благочестивою християнською дівою, яка навернула до віри власних батьків-язичників і присвятила свою чистоту Христу.

Їхні життя перетнулися, коли багатий язичницький юнак, не зумівши здобути прихильність Юстини, найняв Кипріана, щоб той за допомогою чаклунства схилив її до гріха та змусив вийти заміж. Кипріан посилав могутніх бісівських духів мучити Юстину, але вона відбивала кожен напад постом, ревною молитвою та хресним знаменням. Після того як його біси були тричі розігнані благодаттю Христовою, Кипріан усвідомив безсилля влади сатани.

Він покаявся, привселюдно спалив свої дорогі чаклунські книги та прийняв хрещення від місцевого єпископа. Згодом він пройшов усі ступені священства і став єпископом, а Юстина була висвячена на дияконису та поставлена ігуменею монастиря. За Діоклетіана обох схопили за віру та катували, зокрема вкинули до киплячого котла, в якому вони дивом уціліли.

Вони відмовилися принести жертву язичницьким ідолам, тому влада перевела їх до Нікомідії, де правитель наказав стратити їх у 304 році після Різдва Христового.

Публікація присвячена преподобному Роману Солодкоспівцю, чия пам'ять вшановується 1 жовтня. Роман жив у VI столітті, у часи розквіту Візантійської імперії, і належить до найвизначніших гімнографів Православної Церкви. Народившись у Сирії, він служив дияконом у Бейруті, а згодом, за правління імператора Юстиніана I, переїхав до Константинополя.

Церковне передання свідчить, що спочатку Роман не мав хисту до співу чи складання віршів, і ця слабкість ставала для нього причиною сорому перед братією. У ніч на Різдво Христове йому явилася Пресвята Богородиця і звеліла з'їсти сувій. Після цього він отримав благословення музичним талантом і прекрасним голосом, зійшов на амвон і заспівав свій знаменитий кондак на Різдво.

Роману приписують започаткування та вдосконалення кондака — форми розспіваної віршованої проповіді, багатострофної поеми, покладеної на музику. Його піснеспіви поєднували біблійні оповіді з живими діалогами, богословською глибиною та драматичною напругою. Вони також виконували повчальну роль, пояснюючи простим людям догмати віри доступною і зворушливою мовою.

Вважається, що він склав понад тисячу піснеспівів, з яких до наших днів збереглося близько вісімдесяти кондаків. Їхньою темою були житія святих, великі свята, Страсті Христові та Страшний суд. За свій поетичний хист він отримав ім'я «Піндара ритмічної поезії». Святий відійшов до Господа у 556 році.