mysteries_of_christendom

Допис розповідає про життя преподобного Герасима, східного православного монаха V століття, який жив поблизу річки Йордан. Ідучи берегом річки, він знайшов лева, що страждав від колючки, застряглої в лапі. Герасим витягнув колючку і перев'язав рану. Потім лев пішов за ним до його монастиря і залишився там.

Ченці доручили леву стерегти осла, який возив воду для громади. Одного дня погонич верблюдів викрав осла. Герасим вирішив, що лев його з'їв, і змусив лева виконувати роботу ослика — носити глеки з водою.

Деякий час потому лев побачив того самого погонича верблюдів, заревів, відлякав чоловіків і разом із трьома верблюдами пригнав осла назад до монастиря. Коли Герасим помер, лев шукав по всьому монастирю, поки його не привели до могили. Він ліг на могилу, бився головою об землю, ревів і там помер.

Один чернець, що відвідав монастир, записав цю розповідь тисячу чотириста років тому. Православна Церква й досі вшановує св. Герасима. Автор також зауважує, що відомі картини, на яких св. Єронім зображений із левом, імовірно, передають лева, що належав Герасиму, а не Єрониму. Допис завершується запитанням, чи чули читачі раніше про св. Герасима.

Лайла, православна ведуча «Таїнств Християнства», розпочинає випуск, присвячений катуванню святого Георгія. Вона описує особливий спосіб, при якому залізні сандалі з прибитими догори цвяхами розжарювали до червоного і потім насильно надягали на ноги святого. Випуск також включає драконів як частину оповіді. Лайла згадує історично засвідченого імператора, який здійснював гоніння на християн.

Потім вона ставить аудиторії пряме запитання, чи могли б вони витримати такі страждання заради своєї віри. Презентація слугує вступом до змісту випуску, поєднуючи деталі історичних гонінь з агіографічними елементами, пов'язаними зі святим Георгієм.

Допис розповідає про мученицьку смерть святого Калліста, римського воїна, який служив за імператора Діоклетіана в період жорстоких гонінь. Калліст таємно сповідував християнство, виконуючи свої військові обов'язки. Його віру було викрито, коли товариші по службі побачили, як він молиться.

Його схопили і привели до посадових осіб, які вимагали, щоб він приніс жертви idolам. Калліст відмовився зректися Христа. Владики жорстоко побили його і примусили випити цебер води. Потім зашили його в мішок і кинули в море.

Мішок розірвався, і два дельфіни безпечно доставили Калліста до берега. Сорок дев'ять воїнів стали свідками цього чуда, покаялися і сповідали віру в Христа. Перебуваючи разом у в'язниці, Калліст навчав нових навернених.

Наступного дня всіх п'ятдесятьох чоловіків зв'язали і кинули в глибоку воду. Їхні пута дивом розв'язалися, і вони вийшли з води неушкодженими. Голос з неба підбадьорив їх, а язичницький ідол упав і розбився. Побачивши ці події, ще 135 воїнів сповідали Христа.

Воєначальник наказав порубати Калліста та первісних сорок дев'ять навернених на шматки. Через роки на місці їхнього мучеництва побудували храм.

Вранці Великодня, 18 квітня 1993 року, у Введенській Оптиній пустині в Росії на території монастиря були вбиті три монахи. Ієромонах Василь Росляков, монах Ферапонт Пушкарьов і монах Трофим Татарніков вирушили до світанку, щоб подзвонити у дзвони, сповіщаючи про Воскресіння. Ферапонт і Трофим перебували на дзвіниці після Пасхальної літургії, коли туди зайшов чоловік і двічі їх ударив ножем.

Ферапонт помер на місці. Трофим прожив лише недовго. Після цього нападник втік у бік скиту і вдарив ієромонаха Василя ножем у спину, коли той ішов вислуховувати сповіді. Василь залишався живим кілька годин, перш ніж помер. Слідчі встановили, що зброя була спеціально виготовлена з позначками, пов'язаними з сатанинським окультизмом.

Обвинуваченим було названо Миколу Аверіна. Троє монахів поховані разом в Оптиній пустині, де їхню пам'ять і досі шанують понад тридцять років по тому. Розповідь подає події так, як вони відбувалися, і зазначає, що життя цих монахів, сформоване молитвою та покаянням, привело багатьох православних християн до того, щоб згадувати їх не лише як жертви злочину, а й як людей, які були готові до смерті.

У публікації йдеться про епізод із життя святого Якова Евбейського, який упокоївся у 1991 році і був прославлений у 2017 році. Центральна розповідь стосується молодої фізикині на ім'я Марія, яка не вірила в Бога. Православна черниця запросила її до монастиря святого Давида в Греції.

Там вона зустріла отця Якова, літнього ченця, який прожив у монастирі десятиліття і приваблював відвідувачів з усієї Греції. Перед від'їздом, щоб віднести мощі святого Давида до сусіднього села, Яков сказав Марії, що сподівається: святий покаже їй, що Бог існує і що благодать Святого Духа може діяти понад природні закони. Біля кіота з мощами та кадилом Яков узяв мощі і зачинив двері.

Кадило всередині зачиненого кіота почало хитатися саме собою близько пів години, поки Марія, черниця і Яков спостерігали. Яков сказав Марії, що ця подія була попущена заради неї, щоб вона зрозуміла реальності, що перевищують звичайні природні закони. Яков продовжував служити в монастирі до своєї смерті у 1991 році.

Багато хто приписує надзвичайні події його молитвам. Православна Церква прославила його у 2017 році як святого Якова Евбейського. Фотографія, проявлена після його смерті, як стверджується, показує його таким, що стоїть у порожній кімнаті, без жодних змін. У публікації запитується, чи чули читачі раніше про святого Якова.