Православ'я і читання Біблії: Пояснення Сповіді Досифея
17:14
Доповідач відповідає протестантському апологету, який стверджує, що Православна Церква забороняє читання Біблії, посилаючись на Сповідь Досифея, ухвалену на Єрусалимському соборі 1672 року. Він пояснює, що Сповідь була написана під час зростаючого кальвіністського впливу, щоб захистити православне вчення про Писання, передання, спасіння і церковну владу.
Сповідь турбувалася не про те, що Писання небезпечне, а про те, що окремі люди можуть неправильно зрозуміти складні місця і піднести приватні тлумачення над апостольською вірою. Він зауважує численні розколи протестантизму як доказ цієї небезпеки.
Він заперечує, що православні святі й священики постійно кажуть християнам читати Писання, а Божественна Літургія і Вечірня сповнені читань Писання, тож думка, ніби Православ'я приховує або забороняє Біблію, хибна. Він читає справжнє формулювання Сповіді: Писання богонатхненне, необхідне й корисне, але Церква забороняє недисциплінованим особам читати його, бо досвід показує, що вони можуть перекручувати його на власну погибель.
Він цитує 2 Петра 3:16, де Петро пише, що неосвічені й нестійкі люди перекручують складні місця Писання на власну погибель, підтверджуючи потребу обережності. Він також розглядає 1 Петра 2 і Дії 17, щоб показати, що Писання потребує тлумачного контексту Церкви. Він відкидає думку, що Писання тлумачить себе саме, вказуючи на протестантську незгоду й безліч деномінацій на противагу єдності апостольських церков у основних догматах, і каже, що проблема в занепалості, а не в інтелекті.
Він спростовує використання апологетом 1 Івана 2:27, показуючи, що Іван бореться з гностичними лжевчителями, які заявляли про таємне знання, а не з апостольським учительським служінням, і що помазання навчає в тілі Христовому, а не приватно. Він відкидає порівняння Православної Церкви з фарисеями, пояснюючи, що Христос засудив фарисейське лицемірство й розтління, а не саму владу, і Церква має сакраментальну наступність, обітницю непохитності та соборне самовиправлення, на відміну від фарисеїв.
Ключові моменти
- Доповідач представляє протестантське твердження, що Православна Церква забороняє читання Біблії, посилаючись на Сповідь Досифея, ухвалену на Єрусалимському соборі 1672 року, і зауважує, що собор було скликано під час зростаючого кальвіністського впливу, щоб захистити православне вчення про Писання, передання, спасіння і церковну владу.
- Він пояснює, що Сповідь турбувалася не про те, що Писання небезпечне, а про те, що окремі люди можуть неправильно зрозуміти складні місця і піднести приватні тлумачення над апостольською вірою, і каже, що нескінченні розколи протестантизму підтверджують це застереження.
- Він заперечує, що православні святі й священики постійно кажуть християнам читати Писання, а Божественна Літургія і Вечірня сповнені читань Писання, тож думка, ніби Православ'я приховує або забороняє Біблію, хибна.
- Він читає справжнє формулювання Сповіді: Писання богонатхненне, необхідне й корисне, але Церква забороняє недисциплінованим особам читати його, бо досвід показує, що вони можуть перекручувати його на власну погибель.
- Він цитує 2 Петра 3:16, де Петро пише, що неосвічені й нестійкі люди перекручують складні місця Писання на власну погибель, підтверджуючи потребу обережності в читанні.
- Він відкидає думку, що Писання тлумачить себе саме, вказуючи на протестантську незгоду й безліч деномінацій на противагу єдності апостольських церков у основних догматах, і каже, що проблема в занепалості, а не в інтелекті.
- Він спростовує використання апологетом 1 Івана 2:27 («ви не маєте потреби, щоб хтось вас навчав») показуючи, що Іван бореться з гностичними лжевчителями, які заявляли про таємне знання, а не з апостольським учительським служінням, і що помазання навчає в тілі Христовому, а не приватно.
- Він відкидає порівняння Православної Церкви з фарисеями, пояснюючи, що Христос засудив фарисейське лицемірство й розтління, а не саму владу, і Церква має сакраментальну наступність, обітницю непохитності та соборне самовиправлення, на відміну від фарисеїв.