Втілення як серце православного спасіння і обоження

Допис відкривається словами Івана 1:14: «І Слово стало тілом, і оселилося між нами», називаючи це однією з найбільших таємниць християнської віри. У ньому описано предвічного Сина Божого, через Якого все було створено, Який увійшов у світ, який Він створив. Він прийшов не як земний цар з військами й багатствами, а в смиренні: народжений у яслах, вихований у звичайній людській сім’ї. Творець став частиною Свого творіння, не перестаючи бути Богом.

Допис перелічує, що це означало: Той, Хто створив небеса, зазнав голоду, спраги, втоми, смутку й страждання. Він ходив між звичайними людьми, торкався хворих, приймав грішників і плакав із тими, хто сумував. Він став справді людиною, залишаючись справді Богом, спонуканий незмірною любов’ю до людства.

У Православній Церкві Втілення є центральним для спасіння. Бог не просто послав настанови; Він прийшов Сам. Через Своє життя, смерть і Воскресіння Христос відкрив шлях для людства до відновлення спілкування з Богом. У дописі наведено слова святителя Афанасія Великого: «Бо Він став людиною, щоб ми стали богами».

Допис уточнює, що це не означає, ніби люди стають Богом за природою, але що через благодать ми покликані брати участь у Його Божественному житті — таємниця, яку Православна Церква називає обоженням.

Допис пов’язує це зі святими іконами. Оскільки невидимий Бог справді став видимим в Ісусі Христі, Його людське обличчя можна зображати, проголошуючи дійсність Втілення. Християнство представлено не як збірка моральних повчань чи прекрасних традицій, а як приголомшлива істина, що Бог так глибоко полюбив людство, що прийшов жити між нами, страждати за нас і перемогти смерть для нашого спасіння.

Допис завершується: «Слово стало тілом. І через Нього було відкрито шлях до вічного життя».