Пустельні отці про умиління: сльози, суд і страх Божий
13:24
Розділ 3 «Висловів отців пустелі» збирає повчання про умиління — пронизливий смуток, що веде до покаяння. Авва Арсеній, тчучи, плакав у посудину, даючи сльозам текти вільно. Авва Аммонас сказав братові налаштувати свій ум за взірцем в'язнів, які плачуть, чекаючи суддю, докоряючи собі думкою про стояння перед судним престолом Христа.
Авва Агафон навчав ченця заглибитися в себе, пам'ятати день смерті, тління тіла, пекельні муки й радощі праведних, тримаючи в умі обидві можливості, щоб відганяти злі помисли. Авва Пімен порівнював страх Божий із ліхтарем, що освітлює темну кімнату, і казав, що умиління з'їдає тіло, як коцюба, залишена у вогні. Авва Макарій плакав перед зібранням у Нітрії, закликаючи їх плакати тепер, перш ніж відійти туди, де сльози палитимуть тіло.
Авва Пімен, побачивши жінку, що гірко плакала на могилі, сказав, що чернець повинен дати умилінню оволодіти своїм серцем, як той смуток оволодів усім її єством. Авва Силуан, захоплений у екстазі до судного престолу, побачив, як ченці входять у муку, а миряни входять у Царство; після того він закрив обличчя, відмовляючись дивитися на земне світло.
Амма Синклитикія уподібнювала труд покаяння до розпалювання вогню крізь дим і сльози, а авва Піор казав, що сльози ченця притягують Боже милосердя. Старець порівнював дар сліз до обітованої землі: сини Ізраїля блукали сорок років, перш ніж увійти, і Бог хоче, щоб душа була в скорботі, аби постійно бажала тієї землі.
Ключові моменти
- Авва Арсеній тримав посудину на колінах, тчучи, щоб збирати свої вільно текучі сльози.
- Авва Аммонас каже братові налаштувати своє мислення за взірцем в'язнів, які плачуть в очікуванні приходу судді, і внутрішньо докоряти собі при думці про стояння перед судним престолом Христа.
- Авва Агафон наставляє ченця думати про день смерті, тління тіла, пекельні муки й радощі праведних, тримаючи в умі обидві можливості, щоб очистити ум від злих помислів.
- Авва Пімен каже, що страх Божий освітлює серце, як ліхтар у темній кімнаті, і що занурення свого ума в страх Божий з'їдає тіло, як коцюба у вогні.
- Авва Макарій плаче перед зібранням у Нітрії, закликаючи їх плакати тепер, перш ніж відійти туди, де сльози палитимуть їхні тіла.
- Авва Пімен, побачивши жінку, що гірко плакала на могилі, каже, що чернець повинен дати умилінню перебувати в своєму серці, як той жіночий смуток оволодіває всім її єством.
- Авва Силуан, захоплений у екстазі до судного престолу, бачить, як ченці входять у муку, а миряни входять у Царство, і після того закриває обличчя, відмовляючись дивитися на земне світло.
- Один старець каже, що дар сліз подібний до обітованої землі: сини Ізраїля блукали сорок років, перш ніж увійти, і Бог хоче, щоб душа була в скорботі, аби постійно бажала тієї землі.