Візантійське сприйняття Августина та Аквінського
6:21
Про що це відео
Доповідач пояснює, що Августин є визнаним отцем церкви в Православ'ї, але його сприймають у межах ширшої патристичної симфонії, а не як непомильного. Аквінського, хоч він і не є отцем церкви, візантійці цінували за його раціональні аргументи, корисні у полеміці проти ісламу, а також за досконале знання грецької філософії та грецьких отців.
Димитрій Кідоніс переклав «Суму проти язичників» у 1354 році та захоплювався ясністю Аквінського і тим, як той використовував Арістотеля. Пізніше Геннадій Схоларій, перший патріарх після 1453 року, став найбільшим шанувальником Аквінського як на Сході, так і на Заході, водночас відкидаючи його позицію щодо Філіокве, папських домагань, чистилища та розрізнення сутності й енергій.
Цей візантійський підхід свідчить про зріле Православ'я, здатне до ґрунтовного діалогу із західним богослов'ям без його цілковитого відкидання, на противагу суцільно негативному погляду на Аквінського в Православ'ї XX століття.
Ключові моменти
- Візантійці цінували Аквінського за аргументи, засновані на розумі, які можна було використовувати проти мусульман.
- Августин визнаний отцем церкви соборами; православні дослухаються до нього в ширшій патристичній симфонії, не вважаючи його непомильним.
- Димитрій Кідоніс переклав «Суму проти язичників» грецькою мовою 24 грудня 1354 року о 15:00; він був першим міністром Візантійської імперії та вивчив латину, щоб читати Аквінського.
- Кідоніс захоплювався Аквінським за використання грецької філософії, особливо Арістотеля, за звернення до грецьких отців, а також за його ясність і метод.
- Зіткнення з ісламом зробило раціональні аргументи Аквінського особливо цінними для візантійців.
- Геннадій Схоларій, перший патріарх після падіння 1453 року, користувався перекладами Кідоніса і носив із собою конспекти Аквінського навіть після розграбування міста.
- Геннадій оголосив себе найбільшим шанувальником Аквінського на Сході та Заході, але був не згоден з ним щодо Філіокве, папських претензій, чистилища та розрізнення сутності й енергій.
- Ця візантійська модель свідчить про зріле Православ'я, яке впевнено веде діалог із західним богослов'ям, зберігаючи водночас тверді розбіжності з ним, на відміну від суцільно негативного сприйняття Аквінського в Православ'ї XX століття.
Професор Маркус Плестед з Університету Маркетта досліджує, як візантійський Схід сприймав західних богословів. Православні собори визнають Августина отцем церкви, проте сприймають його у ширшій патристичній симфонії поряд з Афанасієм, каппадокійцями та Максимом Сповідником, а не як непомильний авторитет. Візантійські мислителі серйозно вивчали Фому Аквінського, хоча й не вважали його Отцем Церкви.
Димитрій Кідоніс, перший міністр Візантійської імперії, вивчив латину спеціально для того, щоб читати Аквінського, і завершив переклад «Суми проти язичників» грецькою мовою 24 грудня 1354 року о 15:00. Він захоплювався Аквінським за його віртуозне володіння грецькою філософією, особливо Арістотелем, звернення до грецьких отців, а також за його ясність і богословський метод.
Зіткнення з ісламом зробило раціональні аргументи Аквінського особливо цінними для візантійців. Геннадій Схоларій, перший патріарх після падіння Константинополя 1453 року, користувався перекладами Кідоніса і носив із собою конспекти Аквінського навіть після розграбування міста. Схоларій оголосив себе найбільшим шанувальником Аквінського на Сході та Заході, водночас рішуче відкидаючи західні догмати, зокрема Філіокве, папські претензії, чистилище та заперечення розрізнення сутності й енергій.
Цей візантійський підхід демонструє впевнене у собі Православ'я, здатне розважливо взаємодіяти із західним богослов'ям без втрати своєї догматичної цілісності, що контрастує з суцільно негативним сприйняттям Аквінського, властивим православній думці двадцятого століття.
Головні думки
- Православні собори визнають Августина отцем церкви, але сприймають його у ширшій патристичній симфонії, а не як непомильного
- Візантійські мислителі вивчали Фому Аквінського заради його раціональних аргументів і філософської майстерності, хоча він і не є Отцем Церкви
- Димитрій Кідоніс переклав «Суму проти язичників» у 1354 році, високо цінуючи використання Аквінським Арістотеля та його богословську ясність
- Геннадій Схоларій, перший патріарх після 1453 року, називав себе найбільшим шанувальником Аквінського, водночас відкидаючи Філіокве, папські домагання, чистилище та розрізнення сутності й енергій
- Візантійська модель демонструє зріле Православ'я, яке розважливо веде діалог із західним богослов'ям, на відміну від суцільного неприйняття Аквінського у двадцятому столітті