Розсудливе використання Отцями Церкви язичницької філософії
2:49
Д-р Девід Бредшоу, професор Університету Кентуккі, розмірковує про те, як Отці Церкви підходили до язичницької філософії з відкритістю і водночас із розсудливістю. Отці розуміли філософію в її найглибшому сенсі як любов до мудрості. Для них справжня мудрість — не абстрактна ідея, а Сам Христос, Премудрість Божа.
Це ототожнення ґрунтується на Писанні: Приповісті 8 представляють мудрість, що говорить як Бог Слово, а 1 Коринтян називає Христа мудрістю Божою. Оскільки Христос є мудрість, Отці ставилися до філософії позитивно, але відрізняли християнство як істинну філософію від хибних мирських філософій. Вони не відкидали філософію лише тому, що вона походила з язичницького світу, і не приймали її без розсудливості.
Вони були вибірковими й розважливими, визнаючи, що майже неможливо, щоб якась система помилялася в усьому. Вони розпізнавали добрі частини в язичницькій філософії, щоб використати їх, а погані відкладали. Вони схильні були вважати Платона пліднішим за Арістотеля. Платон навчав про безсмертя душі й у «Тімеї» описував, як Бог створює світ із благості, щоб поділитися Своєю благостю, що перегукується з християнською вірою.
Арістотель, навпаки, навчав про смертність душі та вічний космос — ідеї, які не могли бути примирені з Євангелієм. Отці використовували ці платонівські ідеї обережно й ніколи не дозволяли їм затьмарити Євангеліє. Євангеліє залишалося критерієм, за яким кожен пошук мудрості очищався, просвітлювався й спрямовувався до Христа.
Філософія ніколи не стояла над одкровенням; радше одкровення судило філософію. Отці не ставили філософію над одкровенням. Вони дозволяли Євангелію стати критерієм, за яким кожен пошук мудрості очищався, просвітлювався й спрямовувався до Христа.
Ключові моменти
- Отці розуміли філософію принципово позитивно, як любов до мудрості, але відрізняли християнство як істинну філософію.
- У християнській думці мудрість ототожнюється з Христом, як видно з Приповістей 8, де мудрість говорить як Бог Слово, і з 1 Коринтян, де Павло називає Христа мудрістю Божою.
- Оскільки Христос є мудрість, Отці бачили філософію позитивно, але відділяли істинну філософію християнства від хибних мирських філософій.
- Вони були вибірковими й розважливими: розпізнавали добрі частини в язичницькій філософії, щоб використати їх, а погані залишали осторонь, оскільки майже неможливо помилятися в усьому.
- Вони схильні були вважати Платона пліднішим за Арістотеля, тому що Арістотель навчав про смертність душі та вічний космос, тоді як Платон навчав про безсмертя душі.
- У «Тімеї» Платона описано, як Бог створює світ із благості, щоб поділитися Своєю благостю, що перегукується з християнською вірою.
- Отці використовували ці ідеї обережно й ніколи не дозволяли їм затьмарити Євангеліє, яке залишалося критерієм для судження про язичницьку філософію.