Tzanetos Kavaliotis
YouTube
Преподобний Клеопа Сіхастрійський: монах, який ховався від Секурітате і пережив її
16:17
Про що це відео
Преподобний Клеопа Сіхастрійський був поставлений настоятелем у 1942 році у віці 30 років — простий пастух без духовної освіти, який 15 років випасав на горі монастирських овець. Коли після встановлення комуністичного режиму за ним почала полювати Секурітате, він тричі ховався в лісах: на шість місяців, на два роки і на п'ять років; пізніше він називав ці роки самітництва найблагословеннішими у своєму житті, оскільки вони дарували йому безперестанну молитву.
У 1964 році він повернувся до Сіхастрії і полишив те безмовність (ісихію), до якої був приведений обставинами, присвятивши останні 34 роки щоденному прийому людей та сповіді по вісім годин на добу. Останні 20 років життя він молився по 14–15 годин на добу, дотримуючись суворого правила незалежно від своїх почуттів. На записі бесіди 1994 року він розкрив учення про сходження розуму в серце, застерігаючи від затримання душі на щаблі уяви, а для набуття смирення радив три речі: тримати гріхи перед очима, оплакувати їх і нікого не осуджувати.
Він відійшов до Господа 2 грудня 1998 року, був причислений до лику святих Синодом Румунської Православної Церкви в липні 2024 року, а днем його пам'яті встановлено 2 грудня.
Ключові моменти
- У 1942 році братії Сіхастрії оголосили, що їхнім новим настоятелем стане 30-річний пастух без семінарської освіти, який 15 років провів із монастирськими вівцями, брав на пасовище твори святих отців і сходив до обителі лише на суботні бдіння. Старий настоятель Іоаникій (Морой) призначив його сам, хоча цього не бажала ні громада, ні сам Клеопа.
- Після встановлення комуністичної влади Секурітате взялася за монастирі; 1947 року Сіхастрію піднесли до статусу монастиря, а Клеопу возвели в сан архімандрита, через що на нього завели справу. Він пішов у ліси на шість місяців, не організовуючи жодного опору і не шукаючи навмисного мучеництва.
- У серпні 1949 року патріарх направив його настоятелем до монастиря Слатіна разом із 30 ченцями із Сіхастрії; він примножив братію до більш ніж 80 людей. З 1952 по 1954 рік він ховався в горах Стенішоара разом із отцем Арсенієм (Папачоком), а в 1959 році втретє пішов у гори Нямц — на п'ять років.
- Роки переховування він називав найблагословеннішими у житті: у лісі не було жодних турбот управління, відвідувачів, настоятельства — тільки молитва і голод. Секурітате цілила в його посаду та статус, але нічого цього не було там, де насправді перебував його дух.
- У 1964 році він спустився з гір і повернувся до Сіхастрії на решту 34 роки життя, щодня приймаючи прочан, говорячи до повної втрати голосу і відповідаючи на одні й ті самі прості запитання тисячі разів. Це повернення стало його справжнім самопожертвою.
- Останні 20 років життя він молився по 14–15 годин на добу, починаючи о 4-й ранку, і сповідав по вісім годин на день. Його келійник перераховував акафісти, Псалтир і численні канони, які старець вичитував ще до полудня. Один з учнів згадував, що він гірко плакав під час Літургії і намагався сховатися, аби інші цього не бачили.
- У липні 1994 року він говорив із паломниками про сердечну молитву, попереджаючи, що на шляху сходження розуму в серце є два щаблі, де душа може спіткнутися. Про уяву він казав не затримуватися в ній ані на мить: не малювати зримих картин, не створювати собі образу Христа, не приймати природне тепло породженої уяви за благодать. Він наводив слова преподобного Никодима Святогорця: «Розум — священик, серце — жертовник».
- Коли його попросили дати простішу пораду щодо набуття смирення, ніж глибокі роздуми отців, він вказав три речі: пам'ятати тягар власних гріхів, оплакувати їх і ніколи нікого не осуджувати. Він проповідував покаяння без жодних меж, приводячи царя Манасію як доказ того, що милість Божа торкається навіть найбільшого грішника. Він помер близько 2:20 ночі 2 грудня 1998 року у віці 86 років; на похорон прийшло понад 10 000 вірян, а в липні 2024 року Синод Румунської Православної Церкви причислив його до лику святих із днем пам'яті 2 грудня.
Клеопа (Іліє) прийшов до монастиря Сіхастрія після 15 років пасіння монастирських овець, беручи із собою на пасовище отцівські книги. У 1942 році, у віці 30 років і без семінарської освіти, він був призначений настоятелем старцем Іоаникієм (Мороєм) — цей вибір не подобався ані йому самому, ані братії. Після захоплення влади в Румунії комуністами Секурітате заsecretла на нього справу і взялася за монастирі.
Протягом шістнадцяти років він тричі переховувався в лісах: спочатку шість місяців, потім два роки в горах Стенішоара разом із отцем Арсенієм (Папачоком), а з 1959 року — п'ять років у горах Нямц. Між цими випробуваннями, у 1949 році, патріарх направив його очолити монастир Слатіна з 30 ченцями, і братія там зросла до понад 80 осіб.
Роки підпілля він називав найблагословеннішими у своєму житті, адже ліс був вільний від адміністративних справ і відвідувачів — були лише молитва і голод. У 1964 році він спустився з гір і повернувся до Сіхастрії на останні 34 роки свого життя, щодня приймаючи людей, сповідаючи по вісім годин на день і тисячі разів відповідаючи на одні й ті самі буденні запитання.
Останні 20 років він молився по 14–15 годин щодня, починаючи о 4-й ранку, і вичитував акафісти, Псалтир та кілька канонів ще до полудня. У записаній у 1994 році бесіді він навчав про сходження розуму в серце, застерігаючи, що душа не повинна затримуватися на стадії уяви: не малювати образів, не конструювати зримий образ Христа, не приймати тепло від створеної уяви за благодать.
Він цитував преподобного Никодима Святогорця: «Розум — священик, серце — жертовник». Коли його попросили вказати простіший шлях до смирення, він назвав три речі: завжди бачити свої гріхи перед собою, плакати за ними і нікого не осуджувати. На прикладі царя Манасії він доводив, що милосердя Боже сягає навіть найбільшого грішника.
Він упокоївся 2 грудня 1998 року у віці 86 років; на його похорон зібралося понад 10 000 людей, а в липні 2024 року Синод Румунської Православної Церкви благословив його прославлення у лику святих.
Головні думки
- Призначений настоятелем Сіхастрії у 1942 році у віці 30 років: пастух без богословської освіти, якого на цій посаді не хотіли бачити ані монастирська братія, ані він сам.
- Тричі за шістнадцять років переховувався від Секурітате, зокрема п'ять років провів у горах Нямц, і називав ці роки найблагословеннішими у житті.
- Після 1964 року провів 34 роки в Сіхастрії, щодня приймаючи відвідувачів і по вісім годин на день приймаючи сповіді; в останні 20 років щодня віддавав молитві по 14–15 годин.
- У бесіді 1994 року навчав про сходження розуму в серце і застерігав від зволікання в царині уяви: не створювати зорових образів Христа і не плутати чуттєве тепло уяви з благодаттю.
- Його настанова щодо смирення зводилася до трьох речей: тримати власні гріхи перед очима, плакати за ними та нікого не судити; прославлений у лику святих у липні 2024 року, пам'ять звершується 2 грудня.