Преподобний Клеопа Сіхастрійський: монах, який ховався від Секурітате і пережив її
16:17
Клеопа (Іліє) прийшов до монастиря Сіхастрія після 15 років пасіння монастирських овець, беручи із собою на пасовище отцівські книги. У 1942 році, у віці 30 років і без семінарської освіти, він був призначений настоятелем старцем Іоаникієм (Мороєм) — цей вибір не подобався ані йому самому, ані братії. Після захоплення влади в Румунії комуністами Секурітате заsecretла на нього справу і взялася за монастирі.
Протягом шістнадцяти років він тричі переховувався в лісах: спочатку шість місяців, потім два роки в горах Стенішоара разом із отцем Арсенієм (Папачоком), а з 1959 року — п'ять років у горах Нямц. Між цими випробуваннями, у 1949 році, патріарх направив його очолити монастир Слатіна з 30 ченцями, і братія там зросла до понад 80 осіб.
Роки підпілля він називав найблагословеннішими у своєму житті, адже ліс був вільний від адміністративних справ і відвідувачів — були лише молитва і голод. У 1964 році він спустився з гір і повернувся до Сіхастрії на останні 34 роки свого життя, щодня приймаючи людей, сповідаючи по вісім годин на день і тисячі разів відповідаючи на одні й ті самі буденні запитання.
Останні 20 років він молився по 14–15 годин щодня, починаючи о 4-й ранку, і вичитував акафісти, Псалтир та кілька канонів ще до полудня. У записаній у 1994 році бесіді він навчав про сходження розуму в серце, застерігаючи, що душа не повинна затримуватися на стадії уяви: не малювати образів, не конструювати зримий образ Христа, не приймати тепло від створеної уяви за благодать.
Він цитував преподобного Никодима Святогорця: «Розум — священик, серце — жертовник». Коли його попросили вказати простіший шлях до смирення, він назвав три речі: завжди бачити свої гріхи перед собою, плакати за ними і нікого не осуджувати. На прикладі царя Манасії він доводив, що милосердя Боже сягає навіть найбільшого грішника.
Він упокоївся 2 грудня 1998 року у віці 86 років; на його похорон зібралося понад 10 000 людей, а в липні 2024 року Синод Румунської Православної Церкви благословив його прославлення у лику святих.
Ключові моменти
- У 1942 році братії Сіхастрії оголосили, що їхнім новим настоятелем стане 30-річний пастух без семінарської освіти, який 15 років провів із монастирськими вівцями, брав на пасовище твори святих отців і сходив до обителі лише на суботні бдіння. Старий настоятель Іоаникій (Морой) призначив його сам, хоча цього не бажала ні громада, ні сам Клеопа.
- Після встановлення комуністичної влади Секурітате взялася за монастирі; 1947 року Сіхастрію піднесли до статусу монастиря, а Клеопу возвели в сан архімандрита, через що на нього завели справу. Він пішов у ліси на шість місяців, не організовуючи жодного опору і не шукаючи навмисного мучеництва.
- У серпні 1949 року патріарх направив його настоятелем до монастиря Слатіна разом із 30 ченцями із Сіхастрії; він примножив братію до більш ніж 80 людей. З 1952 по 1954 рік він ховався в горах Стенішоара разом із отцем Арсенієм (Папачоком), а в 1959 році втретє пішов у гори Нямц — на п'ять років.
- Роки переховування він називав найблагословеннішими у житті: у лісі не було жодних турбот управління, відвідувачів, настоятельства — тільки молитва і голод. Секурітате цілила в його посаду та статус, але нічого цього не було там, де насправді перебував його дух.
- У 1964 році він спустився з гір і повернувся до Сіхастрії на решту 34 роки життя, щодня приймаючи прочан, говорячи до повної втрати голосу і відповідаючи на одні й ті самі прості запитання тисячі разів. Це повернення стало його справжнім самопожертвою.
- Останні 20 років життя він молився по 14–15 годин на добу, починаючи о 4-й ранку, і сповідав по вісім годин на день. Його келійник перераховував акафісти, Псалтир і численні канони, які старець вичитував ще до полудня. Один з учнів згадував, що він гірко плакав під час Літургії і намагався сховатися, аби інші цього не бачили.
- У липні 1994 року він говорив із паломниками про сердечну молитву, попереджаючи, що на шляху сходження розуму в серце є два щаблі, де душа може спіткнутися. Про уяву він казав не затримуватися в ній ані на мить: не малювати зримих картин, не створювати собі образу Христа, не приймати природне тепло породженої уяви за благодать. Він наводив слова преподобного Никодима Святогорця: «Розум — священик, серце — жертовник».
- Коли його попросили дати простішу пораду щодо набуття смирення, ніж глибокі роздуми отців, він вказав три речі: пам'ятати тягар власних гріхів, оплакувати їх і ніколи нікого не осуджувати. Він проповідував покаяння без жодних меж, приводячи царя Манасію як доказ того, що милість Божа торкається навіть найбільшого грішника. Він помер близько 2:20 ночі 2 грудня 1998 року у віці 86 років; на похорон прийшло понад 10 000 вірян, а в липні 2024 року Синод Румунської Православної Церкви причислив його до лику святих із днем пам'яті 2 грудня.