WeOrthodox
EN UA
The Burning Bush Instagram

Чи є прощення умовою спасіння, чи свідченням віри?

У бесіді розглядаються слова Христа з Євангелія від Матфея 6:14–15 — «бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний» — та з'ясовується, чи встановлюють вони причинно-наслідкову умову для спасіння, чи радше описують плід відродження. Один зі співрозмовників спочатку зараховує прощення до таких таїнств і священнодій, як хрещення, вважаючи їх обов'язками, які віруючі «мають виконувати», а потім припускає, що цей вислів міг стосуватися старозавітної епохи до розп'яття.

Інший заперечує, наголошуючи, що євангеліст Матфей зафіксував це вчення вже для новозавітної Церкви після Воскресіння, тому воно є обов'язковим і сьогодні. Співрозмовники доходять висновку, що немилосердні люди, які не прощають, не отримають і Божого прощення, визначаючи готовність прощати як неминучий плід істинного навернення та віри, а не як заслугу перед Богом, хоча питання про те, чи вважається це «ділом», залишається відкритим.

Розмова торкається напруги між виправданням вірою та необхідністю плодів освячення, герменевтики завітних меж, а також пастирської дійсності: прощення часто є болісним і тривалим процесом. Коментарі відображають різні погляди: дехто вбачає в цій заповіді недосяжний ідеал, що веде нас до благодаті, інші — опис сопричастя в благодатному союзі з Богом, а не первинного спасіння, а треті — необхідний послух, якого вимагає нове життя у Христі.

Ключові моменти

  1. 0:00 Співрозмовник А запитує, як узгодити слова Христа про те, що прощення Боже залежить від нашого прощення ближніх, натякаючи на причинний зв'язок; Співрозмовник Б ставить прощення поряд із хрещенням, сповіддю та життям у церковній громаді як речі, необхідні для християнина, але згодом виправляє: «Не для того, щоб заробити прощення».
  2. 0:34 Співрозмовник А наполягає на буквальному тексті заповіді, включно з наслідками непрощення; Співрозмовник Б припускає, що це вчення відображає старозавітний стан людства до викуплення на Хресті.
  3. 1:22 Співрозмовник А заперечує: Матфей писав уже після Воскресіння для церковного передання, тому заповідь зберігає чинність; Співрозмовник Б погоджується, що ми маємо прощати, аби бути прощеними, і що здатність прощати є свідченням народження від Духа.
  4. 2:19 Співрозмовник Б формулює це як питання про «курку і яйце»: віра в Христа (Ін. 3:16) є первинною, а прощення — її природним плодом; відсутність же прощення ставить під сумнів саму щирість віри.
Думок у дискусії: 14 учасників: 13 Думка, яку підтримали найбільше Богослови впродовж усієї історії проводили чільну межу між прощенням юридичним (судовим) та прощенням у благодатних стосунках (батьківським).........Коли Ісус навчає в 6-му розділі Євангелія від Матфея... Він звертається до людей, які вже кличуть Бога «Отцем»… Читати дискусію
коментарів у джерелі: 450 Оригінал на Instagram

Дискусія · 14

Думки — це анонімні перекази справжніх коментарів з оригінальної дискусії. Однаковий колір позначає того самого учасника.

Увійти Увійдіть або зареєструйтеся, щоб долучитися до дискусії.

  • думка#191

    Богослови впродовж усієї історії проводили чільну межу між прощенням юридичним (судовим) та прощенням у благодатних стосунках (батьківським).........Коли Ісус навчає в 6-му розділі Євангелія від Матфея... Він звертається до людей, які вже кличуть Бога «Отцем» (Матфея 6:9). Він не розказує осудженим грішникам, як здобути спасіння......Він навчає чад Божого завіту тому, як зберігати своє спілкування з Отцем непорушним і сповненим радості.

  • думка#194

    У тій самій проповіді Ісус також говорить: «Будьте досконалі». Він не видає перелік пунктів, де треба ставити галочки дорогою до неба… Він установлює таку міру для входу в рай, яка для людини неможлива… але Богові все можливо.

  • думка#189

    Якби ми справді визнали істиною ті ідеї, які відстоює Руслан, Христос неодмінно згадав би про ці подробиці або принаймні сформулював би це речення інакше, адже наш Бог — це не Бог безладу. Мене вражає, що протестанти сьогодні можуть буквально сперечатися з апостолами і казати: «Ви всі неправильно зрозуміли, чого навчав і що мав на увазі Христос». Я не вірю, що Бог попустив би світові триматися хибного розуміння віри понад ТИСЯЧУ РОКІВ після пришестя Христа лише для того, щоб потім з'явилися протестантські рухи й усе виправили. Навіть якщо католицька церква й не в усьому має рацію, я все одно волію бути на боці апостольського спадкоємства.

  • думка#192

    Стражденний Раб з 53-го розділу пророка Ісаї взяв на Себе кожне прокляття, перелічене у 28-му розділі Второзаконня. Жодне з цих проклять не походило від сатани — усі вони йшли від Бога. Якщо Ісус є Стражденним Рабою, тоді неминуче те, що Бог покарав Його, оскільки у Второзаконня 28 чітко описано кару, визначену Богом Ізраїлю за гріх. Погляньте ще давніше — на кров пасхального агнця на одвірках: вона захистила їх від десятої кари, від Губителя, якого знову ж таки послав Бог. Тож будемо відверті: сатана може зватися обвинувачем братів, але суд вершить саме Бог. В обох випадках, якщо Ісус є Стражденним Рабою і Пасхальним Агнцем, Він неодмінно прийшов, щоб спасти нас від Божого суду, прийнявши його на Себе. І всупереч поширеній думці, юридичну теорію спокути (замісничого покарання) вигадали не протестанти. Фома Аквінський, прямо пишучи, що Христос перетерпів покарання (poena) задля задоволення Божественного правосуддя, заклав концептуальне підґрунтя у своїй «Сумі теології» задовго до Реформації. Аквінський навіть стверджував, що покарання перевершило необхідне, створивши «надлишкове задоволення» — страждання Ісуса були настільки тяжкими, що Боже правосуддя щодо людського гріха вже ніколи більше не потребуватиме задоволення.

  • думка#184

    Ось у чому полягає справжнє питання. Припустімо, хтось зґвалтував і вбив члена вашої родини. Ви не можете щиро простити таку людину за одну ніч — щоб дійти до цього, потрібен довгий, болісний шлях. Простити її наступного ж дня було б не по-справжньому; до цього треба пробиратися крізь внутрішню боротьбу. Тож якщо ви помрете до того, як зможете її простити, невже Бог відмовиться простити вас? Очевидно, Він показує нам, як жити — шлях, яким треба йти, мету, до якої слід прагнути. Він описує загальний устрій життя, а не вимагає досконалості чи законництва. Православна позиція тут схиляється до законництва, а законництву бракує розуміння того, що означає бути людиною. Воно також ігнорує те, що Бог не вимагає досконалості, адже тоді спасіння залежало б від діл.

  • думка#185

    Але ж Ісус заповідав те, що упала людина просто не здатна виконати: прощати братові сімдесят разів по сім на день, ніколи не гніватися, відсікати собі руку чи виколювати око, аби увійти в Царство. Мета полягала не в тому, щоб встановити ще важчий, абсолютно нездійсненний законницький шлях на небо, ніж дав Мойсей. Вона полягала в тому, щоб явити новий вимір життя у Його новозавітному Царстві. Як писав апостол Іоан, мета Його вчення — вірувати в Нього; саме це і є необхідне діло: віра в Нього. Ми отримуємо прощення не через діла, зокрема й не через прощення інших, а через віру. Нове життя, яке ми приймаємо через віру, несе в собі благодатну силу прощати навіть сімдесят разів по сім щодня, бо ми вже назавжди прощені й маємо нове життя дією Святого Духа.

  • думка#186

    Згадаймо думку одного пуританина: а що, як одна обітниця вимагає саме те, що дарує інша? Бог обіцяє покаяння, віру тощо в Єремії 31 та Єзекіїля 36, і водночас Новий Завіт вимагає покаяння, віри, сповіді, прощення та всього іншого.

  • думка#187

    Ці слова йдуть одразу після того, як вони моляться до Отця. Вони моляться не якомусь там богові — вони звертаються до Отця, а це означає, що стосунки вже існують. І йдеться про провини, які ми прощаємо, тому що Він спершу простив нас. Ось чому ці слова стоять після молитви, а не перед нею.

  • думка#188

    Вірне розпізнавання слова істини, мабуть, є найбільшим каменем спотикання для вірян. Ісус не навчав Церкву щоразу, коли промовляв, — Він проповідував Царство Небесне, і це було звернено до юдеїв. Вони Його відкинули, і лише після смерті Заповідача відбувається перехід до Нового Завіту. Шукати церковне віровчення в Євангелії від Матфея, у перших розділах Діянь чи в Посланні до Євреїв — значить накликати на себе безліч плутанини. Ось чому там, де Павло висловлюється прямо, ми не повинні змішувати ці два вчення докупи.

  • думка#190

    Я також розумію позицію Руслана. Ви обидва були щирими в тій розмові. Як коптський православний християнин, я бачу зерно правди в обох поглядах — і так, ми справді мусимо обирати прощення навіть тоді, коли воно не супроводжується теплими, зворушливими почуттями, просто як діло послуху.

  • думка#193

    Цитуй Писання чи ні — ми не Бог, і не нам вирішувати, хто ввійде в Царство Небесне… але ми знаємо, як туди дістатися. Це як піти на фестиваль: ти платиш за вхідний квиток, але не ти вирішуєш, кого пропускати; та це ж не означає, що ти не знаєш, як потрапити на концерт… це ж очевидно.

  • думка#195

    Я розумію богословські аргументи на користь діл, але Писання висловлюється гранично ясно: ми маємо уривки, де білим по чорному сказано, що спасіння — не від діл. Я не розумію цієї суперечки. До Ефесян 2:8-9 і До Римлян 3:28 — прочитайте їх, і суперечці просто кінець. Можна скільки завгодно сперечатися про інші місця, але ці тлумаченню не підлягають; вони зрозуміліші за день.

  • думка#196

    Ні. Він просто цитує Писання, і наше завдання — осмислити його в усій повноті, бо кожен уривок істинний. Послання Якова іііі листи Павла. Пам’ятайте, що апостол Яків писав людям, які вже були віруючими. Вони були спасенні — і Яків каже: а тепер підтвердіть свою віру ділами. Дивіться Якова 1:8.

  • думка#197

    Якщо ми тримаємося принципу «5 Solas», ми вже використовуємо як Писання, так і Передання… те, як Біблію тлумачили діячі Реформації — ми ж пропускаємо Писання крізь їхнє бачення. Тож від передання нікуди не подітися. Гадаю, проблема Лютера полягала не в самому переданні, а в сліпому слідуванні йому тоді, коли воно суперечило Писанню.