Митрополит Афанасій про те, щоб не зупинятися на сповіданих гріхах

Митрополит Афанасій Лімасольський звертається до того, як християни мають ставитися до спогадів про минулі гріхи після покаяння. Він зауважує, що до пізнання Христа кожна людина несла різні гріхи, різні неволі, різні погані поведінки й погані способи життя. Після входження до Церкви ці шкідливі звички відтинаються, або принаймні віруючий бореться, щоб відтяти їх.

Митрополит зауважує, що коли той, хто тепер живе в Євангелії та благодаті Божій, згадує конкретні речі, зроблені в минулому, всередині виникає великий сором. Тоді він рішуче каже: ті гріхи вчинені, вони завершені. Людина покаялася, сповідалася й упорядкувала життя. Достатньо знати, що людина згрішила перед Богом. Митрополит застерігає від згадування гріхів «κατά είδος», докладно, конкретно або за видами, бо сама ця практика шкодить і забруднює розум.

Учення проводить чітку межу: визнання того, що згрішив, є необхідним і здоровим; докладне повторення сповіданих гріхів духовно шкідливе. Митрополит використовує послідовність дієслів: metanoēsamen (ми покаялися), exomologēthēkamen (ми сповідалися), taktōpisthēkamen (ми впорядкували/врегулювали), щоб позначити завершену дію примирення.

Він подає пам'ять про сором як теперішній досвід, на який треба відповідати об'єктивною реальністю вже прийнятих таїнств. Настанова є пастирською: віруючий, який відчуває сором за минуле, вже принесене на сповідь, не повинен годувати цей сором, повторюючи конкретні гріхи, оскільки це пошкоджує нус, духовну здатність сприйняття.