Дружба — це священне покликання, що веде до спасіння

У дописі цитується святитель Іоан Златоуст про любов між друзями. Він навчає, що той, хто любить, повинен бути готовий віддати навіть свою душу, якщо попросять, і радше сам побігти, щоб запропонувати дар, ніж чекати, коли попросять. Ніщо, каже він, не є солодшим за таку любов, і нічого прикрого не походить від неї.

Він двічі цитує Писання: вірний друг — ліки життя (Сир 6:16), і вірний друг — міцна охорона (Сир 6:14). Златоуст запитує, чого не зробить справжній друг, яку насолоду, користь і безпеку він дає, і каже, що безмежні скарби не зрівняються зі справжнім другом. Далі він описує насолоду самої дружби: друг радіє, бачачи свого друга, і переповнюється радістю, з'єднується з ним союзом душі, що дає невимовну насолоду, і збуджується думкою та захоплюється самим лише спогадом про нього.

Автор пов'язує це із заповіддю Христа в Євангелії від Іоана, де Він сказав учням не лише любити один одного, а й заповів їм віддати своє життя за друзів. З цього автор робить висновок, що дружба — не щось зовнішнє, а священне покликання, що веде до спасіння.