Појединац, Породица и Друштво

У бесіді на Святій Горі Афон отець Михаїл з Карулі відповідає на запитання, чи можуть миряни спастися, не приймаючи чернецтва. Він відкидає думку про те, що люди у світі перебувають на нижчому духовному рівні, ніж ченці, називаючи такий погляд великим гріхом, що породжує розділення в Церкві. Він порівнює чернечий і мирський шляхи з вулицями, проспектами та провулками, які служать одним і тим самим основним потребам і ведуть до Бога.

Коли Бог кличе когось до чернецтва, ця людина стане ченцем; якби ж усі пішли з міст у монастирі, саме чернецтво зникло б. На запитання, чи шкодував він коли-небудь про те, що прийшов на Святу Гору, він відповідає категоричним «ні», додаючи, що ніхто не зможе вижити там на самоті ані миті, а тільки з Богом. Коли його запитують, чи бачив він Бога, він зазначає, що це питання нагадує Фому, який вимагав побачити, перш ніж повірити.

Більшим дивом, каже він, є те, що він, убогий і немічний, живе ченцем у пустелі. Він вказує на безліч молодих людей, які прибувають з Америки, Азії та Європи, а також на освічених людей, які прийшли сюди, як на подальші чудеса. На запитання, що робити з такими знаннями, він відповідає, що початок премудрості — страх Господній, і що знання марні, якщо в людині не перебуває Бог.

У дописі розповідається про випадок із житія святого апостола Іоана Богослова на острові Патмос. Іоан зупиняється у Мирона, батька місцевого правителя. Волхв на ім'я Кінопс живе на острові вже багато років, спілкуючись із нечистою силою. Островитяни шанують його як бога через марива, які він викликає.

Кінопс посилає одного з князів злих бісів, щоб забрати душу Іоана. Біс входить у дім Мирона і стає там, де перебуває Іоан. Іоан бачить біса і каже: «В ім'я Христа повеліваю тобі не сходити з цього місця, поки не скажеш мені, навіщо ти прийшов до мене». Зв'язаний словом Іоана, біс залишається і пояснює: «Жерці Аполлона прийшли до Кінопса і заклинали його піти до міста й навести на тебе смерть, і він послав мене забрати твою душу».

Іоан запитує: «Чи посилав він тебе коли-небудь забрати людську душу і принести йому?» Біс відповідає: «Вся сила диявола в ньому, і він має договір з нашими князями, і ми слухаємося його, а він слухається нас». Тоді Іоан наказує: «Я, апостол Ісуса Христа, повеліваю тобі, нечистий духу, не входити в людські домівки і не повертатися до Кінопса».

Допис присвячений святу святого апостола і євангеліста Іоана Богослова, якого називають Апостолом любові. У ньому згадується, як на Таємній вечері юний Іоан прихилив голову до грудей Спасителя, і крізь тихе биття Христового серця його душа сповнилася, як пише автор, вогнем божественної любові — любові, що проганяє страх. Саме тому, коли інші учні розбіглися в темряві й страху Гефсиманії, Іоан не повернув назад.

Він пішов за своїм Учителем на Голгофу, стояв під Хрестом, дивився на Його рани і прийняв найбільше насліддя: Пресвяту Богородицю за свою Матір. Напоєний із джерела життя, Іоан у своєму Євангелії не займається сухою хронологією. Немов духовний орел, він одразу підноситься до найвищих небесних висот і карбує у вічності слова: «Спочатку було Слово (Логос), і Слово було у Бога, і Слово було Бог».

Автор наводить його нагадування про суть усього: «Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі, і Бог у нім» (1 Ін. 4:16). Коли Іоан постарів і був надто слабким для довгих проповідей, його останні слова до учнів були простими і вміщували в собі весь Закон і Пророків: «Дітоньки, любіть один одного!» Допис завершується молитвою про те, щоб святий Іоан, син грому, випросив серце, здатне чути Христа, любов, що не минає, і мир, який перевищує всякий розум, а також побажанням читачам благословенного свята.