Orthodox Sound
YouTube
Старець Савва розрізняє справжню смиренність від її підробки
11:14
Про що це відео
Несправжня смиренність — це підробна форма, яка видає себе словами самоприниження та зовнішнім виглядом лагідності. Ті, хто її практикує, неодноразово називають себе грішними і викривають свої провини, але реагують гнівом, коли інші погоджуються з їхнім самоприниженням.
Промовець описує два типи удаваної смиренності — навмисне лицемірство і несвідому помилку — і пояснює, як зовнішні вияви смиренності через слова зміцнюють марнославство, спустошують душу і стають спокусами для інших. Св. Василіофій і св. Ігнатій Бріанчанінов обидва навчають, що справжня смиренність приховує себе, і краще зовні здаватися гордим, зберігаючи смиренне серце, ніж демонструвати несправжню смиренність.
Ключові моменти
- Несправжня смиренність визначається як підробна, удавана форма, що виявляється через слова самоприниження і зовнішню лагідність; досвідчена духовна людина розпізнає її як манію здаватися смиренним, форму прихованої гордості.
- Приклад: людина скаржиться на свою нікчемність, називаючи себе грішною, жалюгідною, ненормальною, нерозумною; коли хтось погоджується, ставлення змінюється на гнів і ворожість, а того, хто погодився, вона вважає ворогом.
- Історія про ченця, який захотів вериги без благословення; ігумен доручив ковалеві випробувати його, вдаривши по щоці; ченець ударив у відповідь, викривши несправжню смиренність.
- Випробування тих, хто принижує себе, виявляє справжню чи удавану смиренність; нагадування їм про відомі провини може принести зцілення; стосунки можуть тимчасово постраждати, але людина згодом може полюбити того, хто її виправляв.
- Несправжня смиренність виникає від недбальства, лінощів, марнославства; людині надто ліниво працювати над собою, вона стає на шлях несправжньої смиренності, хвалиться нею і не може терпіти виправлення.
- Зовнішній вияв побожності (часте хрестіння, вимовлення імені Божого) помилково сприймається за справжню релігійність; справжня побожність приховує духовне життя; вживання імені Божого марно в звичайній розмові та жартах — великий гріх.
- Два види удаваної смиренності: навмисна зла (свідоме лицемірство заради корисливої мети) і несвідома (не розуміє духовних законів); несвідома поділяється на тих, хто щиро шукає спасіння, але все викриває (спустошує себе), і тих, хто використовує смиренність як маску для марнославства.
- Зовнішній вияв смиренності через слова шкодить спасінню трьома способами: зміцнює марнославство і гордість, спустошує душу через марнослів'я, стає спокусою, що веде до осуду, заздрості та марнослів'я; св. Василіофій і св. Ігнатій Бріанчанінов навчають, що смиренність треба приховувати.
Схіархімандрит Савва Остапенко розглядає несправжню смиренність у своїй главі «Несправжня смиренність» із книги «Насіння сатани і любов Христова». Він спирається на Мт. 6:1-6 щодо творення правди перед Богом, а не заради людської похвали. Це вчення визначає несправжню смиренність як підробку, яка видає себе словами самоприниження та зовнішньою лагідністю.
Людина може неодноразово називати себе грішною, жалюгідною, ненормальною чи нерозумною, але реагує гнівом і ворожістю, коли інші з нею погоджуються, вважаючи того, хто погодився, ворогом. Описано два типи: навмисне лицемірство заради корисливої мети та несвідома помилка через нерозуміння духовних законів. Несвідомий тип поділяється на тих, хто щиро шукає спасіння, але все викриває й спустошує себе, і тих, хто використовує смиренність як маску для марнославства.
Одна історія це ілюструє: ченець захотів вериги без благословення; ігумен доручив ковалеві випробувати його, вдаривши по щоці; ченець ударив у відповідь, викривши несправжню смиренність. Св. Василіофій і св. Ігнатій Бріанчанінов навчають, що справжня смиренність приховує себе, і краще зовні здаватися гордим, зберігаючи смиренне серце, ніж демонструвати несправжню смиренність.
Зовнішні вияви смиренності через слова зміцнюють марнославство і гордість, спустошують душу через марнослів'я і стають спокусами, що ведуть до осуду, заздрості та марнослів'я. Випробування тих, хто принижує себе, може виявити справжню чи удавану смиренність; нагадування їм про відомі їхні провини може принести зцілення, хоча стосунки можуть тимчасово постраждати, перш ніж людина згодом полюбить того, хто її виправляв.
Головні думки
- Несправжня смиренність виглядає як самоприниження і зовнішня лагідність, але виявляє приховану гордість, коли людина гнівно реагує на згоду.
- Дві форми: навмисне лицемірство заради корисливої мети та несвідома помилка через нерозуміння духовних законів.
- Ченець, який захотів вериги без благословення, ударив у відповідь, коли ковалеві доручили його випробувати, викривши свою підробну смиренність.
- Св. Василіофій і св. Ігнатій Бріанчанінов навчають, що справжня смиренність приховує себе; краще зовні здаватися гордим зі смиренним серцем.
- Зовнішні вияви смиренності через слова зміцнюють марнославство, спустошують душу і стають спокусами для інших.