Палаюча лампада взиває «Помилуй» до Бога за того, хто її запалив

Старець Єфрем зі скиту святого Андрія вчить, що запалена лампада сама по собі є молитвою. Доки лампада горить, вона взиває «Елеісон, Елеісон, Елеісон», тобто «Помилуй», до Бога за людину, яка її запалила. Старець каже, що диявол знає про це, і тому він сіє помисли, спокусливі думки, у розумі людей, навіюючи, ніби тримати запалену лампаду небезпечно через ризик пожежі.

Старець також говорить про оливу. Він каже, що в лампаду завжди слід наливати найкращу оливу. Потім він додає власне смиренне застереження: він сказав би, зі смиренням, що людина може наливати ту оливу, яку може собі дозволити. Важливо те, щоб вона приносила найкращу оливу свого серця разом із тією оливою, яку має змогу знайти на той час, щоб підтримувати палаючою хоча б одну лампаду.

Така лампада, пише він, є «пресвес елеус», тобто ходатаєм милості перед Небом. Вислів завершується підписом самого старця: Геронда Єфрем, скит святого Андрія. Весь текст тримається на двох думках: палаюча лампада молиться за того, хто її запалює, а ворог нападає на це діло думками про небезпеку, щоб його припинити.

Відповідь старця на спокусу полягає в тому, щоб тримати лампаду запаленою, з найкращою оливою, яку маєш, і понад усе — з оливою серця.