Lives of the Saints 🙏

Святий Калістрат народився в Карфагені і був християнином від народження. Його батько і дід були християнами, і віра передавалася в родині. Один з його предків, Неохор, служив воїном у Єрусалимі під час Страстей Господніх.

Він бачив чудеса Христові, увірував у Нього, був навчений віри і хрещений апостолами. Через покоління святий Калістрат був вихований у тій самій святій вірі. Служачи у війську, він був єдиним християнином у своєму полку.

Деякі з його товаришів по службі бачили, як він вставав уночі молитися Богу, і донесли на нього командиру Персентину, лютому гонителю християн. Коли йому наказали принести жертву ідолам, Калістрат відмовився. Його сильно побили і кинули в море, але силою Божою він був врятований і вийшов неушкодженим.

Побачивши його стійкість і чудо, яке Бог звершив через нього, сорок дев'ять воїнів увіруали в Господа Ісуса Христа. Їх побили і кинули до в'язниці разом з ним. Там святий Калістрат навчав їх християнської віри і зміцнював їх мужньо страждати за Христа. Уночі гонитель послав до в'язниці воїнів, і святий Калістрат та його сорок дев'ять товаришів були вбиті. Вони постраждали за правду в 304 році.

Допис розповідає про життя святого Іоанна Богослова, сина Зеведея і Соломії. Коли Ісус покликав його, Іоанн негайно залишив батька і рибальські сіті, щоб іти за Ним разом із братом Яковом. Відтоді він залишався близько до Господа аж до кінця. Разом із Петром і Яковом він був свідком воскресіння доньки Яїра та Преображення Христа на горі Фавор.

На Таємній Вечері він схилив голову до грудей Ісуса. Коли інші учні розбіглися, святий Іоанн залишився під Хрестом із Пресвятою Богородицею. З Хреста Господь доручив Свою Матір Іоанну, і з того дня він піклувався про неї з любов'ю та благоговінням аж до її Успіння. Після Успіння Богородиці святий Іоанн разом зі своїм учнем Прохором пішов проповідувати Євангеліє в Малій Азії, особливо в Ефесі.

Через його проповідь і чуда багато хто був приведений до Христа, і язичництво було похитнуте. Згодом його відвезли до Риму, де він постраждав перед імператором Домітіаном. Ні отрута, ні киплячу олію не змогли його пошкодити, тож імператор заслав його на острів Патмос.

Там святий Іоанн укріплював Церкву і написав Євангеліє та Об'явлення. Після заслання він повернувся до Ефесу і продовжував провадити вірних. Він прожив понад сто років і мирно відійшов до Господа. Допис стверджує, що святий Іоанн нагадує нам, що справжнє богослов'я народжується з любові, чистоти, вірності та близькості до Христа.

У дописі розповідається про життя святої Фекли, яка народилася в Іконії у знатних батьків-язичників. У вісімнадцять років, заручена заміж, вона слухала, як апостол Павло проповідував три дні й три ночі разом із Варнавою. Її серце обернулося до Христа, і вона склала обіт цноти як наречена Господня.

Спочатку мати намагалася переконати її, потім знущалася з неї, а нарешті віддала судді з вимогою спалити її. Суддя кинув Феклу у вогонь, але Бог зберіг її неушкодженою. Після цього Фекла пішла за апостолом Павлом до Антіохії. Там могутній чоловік намагався взяти її силою, але вона втекла.

Він звинуватив її перед правителем, бо вона була християнкою і відкинула його гріховне бажання. Її кинули перед дикими звірами, але звірі не торкнулися її. Здивований правитель запитав: «Хто ти і яка сила в тобі, що ніщо не може заподіяти тобі шкоди?» Вона відповіла: «Я раба живого Бога». Звільнена від смерті, свята Фекла проповідувала Євангеліє і привела багато душ до істинної Віри.

Пізніше, з благословення святого Павла, вона віддалилася біля Селевкії, де жила в аскетичному подвигу, зцілювала хворих і продовжувала вести багатьох до Христа. Коли злі люди намагалися збезчестити її, вона помолилася перед скелею, і силою Божою скеля розкрилася і сховала її. У дописі йдеться, що свята Фекла нагадує нам, що душа, наповнена Христом, не може бути переможена вогнем, звірами, насильством чи страхом.

Цей допис відзначає свято Зачаття святого Івана Хрестителя, представляючи його як потрійне одкровення Божої милості, дива та мудрості. Милість виявляється у відповіді Бога праведним батькам Захарії та Єлисаветі, які все життя прагнули і молилися про дитину незважаючи на похилий вік. Диво полягає в зачатті Івана в старечому і неплідному лоні Єлисавети.

Мудрість виявляється в Божому плані спасіння, який визначив Івану роль Пророка, Предтечі та Хрестителя Господа Ісуса Христа. Автор порівнює цю подію з двома ранішими біблійними звістками: народженням Ісаака від неплідної Сарри та народженням Самсона від неплідної дружини Маноя. У кожному випадку ангел сповістив про майбутню дитину, і природа поступилася божественній меті.

Текст стверджує, що питання не в тому, як таке зачаття могло статися згідно з людським розумінням, а хто його вчинив — той самий Всемогутній Бог, який створив світ з нічого і сформував Адама без батьків. Це свято нагадує вірянам, що Бог ніколи не обмежений природою, часом, віком, неміччю чи неможливістю. Де закінчується людська надія, там починаються милість і сила Бога.

Допис завершується закликом: Святий пророче, Предтече і Хрестителю Іване, молися до Бога за нас.

Допис розповідає про життя святого Євстафія, який при народженні мав ім'я Плакида, римського воєначальника за часів імператорів Тита та Траяна. Хоча він був язичником, він був справедливим і милосердним, подібно до сотника Корнилія. Під час полювання він побачив між рогами оленя світлий Хрест і почув голос Господа, що закликав його знайти християнського священика для хрещення.

Плакида, його дружина та два сини прийняли хрещення і отримали нові імена: Євстафій, Феописта, Агапій та Феопист. Євстафій повернувся на місце явлення, щоб віддати подяку, і Господь відкрив йому, що він зазнає великих страждань за Його ім'я, але також укріпив його. Незабаром він втратив дружину й синів і п'ятнадцять років жив як найманий робітник у єгипетському селі.

Волею Божою його знайшли, він повернувся до римського війська і привів його до перемоги. На шляху до Риму він знову зустрівся з дружиною та обома синами. Імператор Адріан вимагав, щоб він приніс жертву idolам; Євстафій визнав, що він християнин.

Його, дружину та синів катували, але дикі звірі не завдавали їм шкоди. Зрештою їх помістили всередину розпеченого металевого бика, і вони віддали свої душі. Коли їхні тіла витягли, вони були мертвими, але неушкодженими.

Допис завершується твердженням, що святий Євстафій показує: Бог не залишає тих, хто належить Йому, у втратах, вигнанні й стражданнях, і що він віддав кесареві кесареве, а Богові Боже. Текст містить хештеги: святий Євстафій, православні святі, великомученик, православна віра, християнські мученики.

Допис розповідає про життя святого Євменія Гортинського, єпископа Криту VII століття. Від юності він усім серцем слідував за Христом. Він звільнився від двох важких тягарів: тягаря багатства і тягаря пристрастей. Він роздав усе своє майно бідним і нужденним і підкорив своє тіло великим постом.

Спершу він зцілив власну душу, а потім за благодаттю Божою почав нести зцілення іншим. Наповнений Святим Духом, він сяяв світлом, яке не можна було приховати. Як єпископ Гортинський, він вів стадо Христове, мов добрий пастир.

Він був батьком сиротам, багатством для бідних, розрадою для скорботних, цілителем хворих і чудовим чудотворцем. Через молитву він здійснив багато чудес. Він знищив небезпечного змія, вигнав біси, зцілив хворих і допомагав людям не лише у своїй землі, а й у Римі та Фіваїді. У Фіваїді, під час посухи, він помолився і вимолив у Бога дощ.

Там він завершив земне життя і перейшов до вічних осель свого Господа. Допис завершується думкою, що він нагадує нам: коли людина віддає все Христу, її життя стає світлом, зціленням і милосердям для інших.